Звідки беруться футболісти, або Чому Україна – не Ісландія?

6319 переглядів
Субота, 08 вересня 2018, 13:00
Мирон Маркевич
голова комітету національних збірних ФФУ

Останнім часом доводиться чути багато нарікань уболівальників та спортивних журналістів на не надто високий рівень чемпіонату України з футболу, а відтак і якість виступів гравців у національній збірній.

Як докір лунає питання: "Як маленька Ісландія з 330-тисячним населенням (для порівняння, стільки ж мешкає на київській Троєщині) зуміла зібрати національну команду, що грає на рівні зі збірними провідних футбольних держав?

А наша збірна, 45-мільйонної країни, досягає успіху аж надто рідко".

Відповідь на це запитання проста – Ісландія за останніх 15 років теж стала провідною футбольною країною завдяки спільним зусиллям держави та національної федерації футболу.

Великих футболістів не приносять лелеки. Їх народжує суспільство, у якому футбол є частиною національної культури, він є дійсно масовим видом спорту і де для нього створено необхідні умови: де грати, чим грати і хто тренуватиме.

В Ісландії у 2000 році на всю країну було 5 штучних полів і 7 залів, у яких можна було грати взимку, а національна збірна перебувала за межами п’ятого десятка рейтингу ФІФА.

Сьогодні там збудовано близько 25 повнорозмірних штучних полів та близько 150 міні-полів. І це на 330 тисяч населення!

Там існує принцип вільного використання футбольного майданчика будь-якою командою, яка хоче грати, а поля побудовано поруч зі школами, щоб діти могли грати у вільний час.

Усі тренери мають обов'язкові ліцензії УЄФА "А" і "В", працює система скаутингу, спрямована на облік та відбір талановитої молоді.

До слова, журналісти наводять дані, що на початку 2000 року близько 40% 15-16-річних ісландців вживали алкоголь або наркотики. За десять років цей показник зменшився до 5%, а продаж алкоголю та витрати державного бюджету на охорону здоров’я скоротилися на третину.

На сьогодні в Ісландії національною федерацією зареєстровано 23 тисячі футболістів, тобто 7% від кількості мешканців.

Для порівняння, в Україні зареєстровано 240621 футболіст, 0,5% від кількості населення, тобто в 14 разів менше, ніж в Ісландії.  

А тепер уявіть собі, що ви з друзями сьогодні ввечері хочете піти пограти у футбол. Куди ви підете і які там для цього є умови? У дворах не формуються дворові команди – подвір’я, на жаль, формує сьогодні для молоді іншу пропозицію.

Без розвитку інфраструктури годі чекати результату. Це завдання держави, і Україна тільки зараз почала його виконувати.

У найближчих планах – побудувати в Україні 50 повнорозмірних стадіонів та 2,5 тисячі міні-футбольних полів зі штучним покриттям.

Футбольний майданчик, який з’являється у дворі, є центром тяжіння для молоді, поштовхом до вибору здорового способу життя, передумовою для об’єднання в клуби, народження футбольної культури, традицій.

А в клубах з’являтимуться кваліфіковані тренери. І це є одним з головних завдань Федерації футболу України в реалізації стратегії розвитку футболу до 2030 року.

На жаль, добра справа і світла мета останнім часом є предметом інформаційної війни із застосуванням брудних маніпулятивних технологій довкола будівництва Федерацією футболу України заводу з виробництва штучного покриття для футбольних майданчиків.

Без сумніву, з часом розмови закінчаться, а результат залишиться.

Я ж пам’ятаю, як було раніше: майданчиків не було, а якщо і будувались, то малесенькі, нестандартні, низької якості, які й служили не довго. І я бачу, що є зараз.

До 2014 року в Україні було лише 768 футбольних полів та майданчиків зі штучним покриттям. У 2015-2018 роках уже побудовано близько 900 об’єктів футбольної інфраструктури, а на різних етапах проектування та будівництва на сьогодні перебуває більше 500 футбольних майданчиків.

У цьому заслуга не лише Федерації футболу України, але й влади, місцевих громад і небайдужих громадян.

Це дає надію, що нам все вдасться, хто б і що б не говорив!

Мирон Маркевич, голова комітету національних збірних ФФУ

Спеціально для УП



powered by lun.ua
Децентралізаційні зміни до Конституції: необхідність чи забаганка?
Чи варто вносити зміни в Конституцію в частині реформи децентралізації і чи є на це суспільний запит
Новий виклик для "зеленої" енергії: хто заплатить за обмеження?
Енергетиків змушують відключати вітрові та сонячні станції через проблеми в енергосистемі та імпорт електроенергії. Екологічно чистих кіловат в країні стане менше, а "зелені" підприємства починають зазнавати збитків.
Подолати прецедент Авакова
З огляду на прецедент Авакова виникає суттєва потреба зменшити вплив посади міністра МВС взагалі, і передусім на поліцію. І разом з цим вирішити питання щодо тривалості перебування особи на посаді міністра.
"Жахливо" низька інфляція. Чого чекати від НБУ та споживчих цін
Низька інфляція не становить ризиків для економічного зростання в Україні. Вона сприятиме зниженню відсоткових ставок і пожвавленню кредитування.
Гібридний Шарій. Як розпізнати проросійського блогера
Цільова аудиторія гібридної війни – це українці, які сумніваються. Їм Росія озвучує їхні ж сумніви, думки, страхи та підкріплює їхню правоту. При цьому меседжі мають іти від того, кому довіряє диванна сотня. Тому створюють авторитетних блогерів. Як можна розпізнати проросійського блогера – читайте у колонці.
Недитячі ігри навколо законопроєкту про лікування підлітків
Бездіяльне очікування, "совкова" відмова визнавати юну людину повноцінною особистістю є тим злом, яке ми повинні подолати, аби мати право називатися сучасним суспільством.
План повернення Донбасу: чия політична гра?
Що варто робити, щоб забезпечити реальне повернення тимчасово окупованих територій у реальну адміністративну і юридичну систему координат держави України.
Польський розклад: як президентські вибори можуть вплинути на відносини з Києвом
Перемога опозиціонерки може спростити історичний діалог Києва та Варшави. Проте посилення політичного протистояння у Польщі може бути небезпечним для України.