Звідки беруться футболісти, або Чому Україна – не Ісландія?

6278 переглядів
Субота, 08 вересня 2018, 13:00
Мирон Маркевич
голова комітету національних збірних ФФУ

Останнім часом доводиться чути багато нарікань уболівальників та спортивних журналістів на не надто високий рівень чемпіонату України з футболу, а відтак і якість виступів гравців у національній збірній.

Як докір лунає питання: "Як маленька Ісландія з 330-тисячним населенням (для порівняння, стільки ж мешкає на київській Троєщині) зуміла зібрати національну команду, що грає на рівні зі збірними провідних футбольних держав?

А наша збірна, 45-мільйонної країни, досягає успіху аж надто рідко".

Відповідь на це запитання проста – Ісландія за останніх 15 років теж стала провідною футбольною країною завдяки спільним зусиллям держави та національної федерації футболу.

Великих футболістів не приносять лелеки. Їх народжує суспільство, у якому футбол є частиною національної культури, він є дійсно масовим видом спорту і де для нього створено необхідні умови: де грати, чим грати і хто тренуватиме.

В Ісландії у 2000 році на всю країну було 5 штучних полів і 7 залів, у яких можна було грати взимку, а національна збірна перебувала за межами п’ятого десятка рейтингу ФІФА.

Сьогодні там збудовано близько 25 повнорозмірних штучних полів та близько 150 міні-полів. І це на 330 тисяч населення!

Там існує принцип вільного використання футбольного майданчика будь-якою командою, яка хоче грати, а поля побудовано поруч зі школами, щоб діти могли грати у вільний час.

Усі тренери мають обов'язкові ліцензії УЄФА "А" і "В", працює система скаутингу, спрямована на облік та відбір талановитої молоді.

До слова, журналісти наводять дані, що на початку 2000 року близько 40% 15-16-річних ісландців вживали алкоголь або наркотики. За десять років цей показник зменшився до 5%, а продаж алкоголю та витрати державного бюджету на охорону здоров’я скоротилися на третину.

На сьогодні в Ісландії національною федерацією зареєстровано 23 тисячі футболістів, тобто 7% від кількості мешканців.

Для порівняння, в Україні зареєстровано 240621 футболіст, 0,5% від кількості населення, тобто в 14 разів менше, ніж в Ісландії.  

А тепер уявіть собі, що ви з друзями сьогодні ввечері хочете піти пограти у футбол. Куди ви підете і які там для цього є умови? У дворах не формуються дворові команди – подвір’я, на жаль, формує сьогодні для молоді іншу пропозицію.

Без розвитку інфраструктури годі чекати результату. Це завдання держави, і Україна тільки зараз почала його виконувати.

У найближчих планах – побудувати в Україні 50 повнорозмірних стадіонів та 2,5 тисячі міні-футбольних полів зі штучним покриттям.

Футбольний майданчик, який з’являється у дворі, є центром тяжіння для молоді, поштовхом до вибору здорового способу життя, передумовою для об’єднання в клуби, народження футбольної культури, традицій.

А в клубах з’являтимуться кваліфіковані тренери. І це є одним з головних завдань Федерації футболу України в реалізації стратегії розвитку футболу до 2030 року.

На жаль, добра справа і світла мета останнім часом є предметом інформаційної війни із застосуванням брудних маніпулятивних технологій довкола будівництва Федерацією футболу України заводу з виробництва штучного покриття для футбольних майданчиків.

Без сумніву, з часом розмови закінчаться, а результат залишиться.

Я ж пам’ятаю, як було раніше: майданчиків не було, а якщо і будувались, то малесенькі, нестандартні, низької якості, які й служили не довго. І я бачу, що є зараз.

До 2014 року в Україні було лише 768 футбольних полів та майданчиків зі штучним покриттям. У 2015-2018 роках уже побудовано близько 900 об’єктів футбольної інфраструктури, а на різних етапах проектування та будівництва на сьогодні перебуває більше 500 футбольних майданчиків.

У цьому заслуга не лише Федерації футболу України, але й влади, місцевих громад і небайдужих громадян.

Це дає надію, що нам все вдасться, хто б і що б не говорив!

Мирон Маркевич, голова комітету національних збірних ФФУ

Спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Неефективність витрат "Укрпошти": міф чи реальність?
Нам дорікають, що "Укрпошта" повинна не відстоювати справедливу оплату своїх послуг, а починати економити з себе. Ми так і робимо.
Подвійне сито, або Чому потрібна двотурова мажоритарка
Яким бути новому українському парламентаризму – це питання фахової дискусії. Я схиляюся до двопалатного парламенту.
Третя спроба: чи стане перевірка транспорту в Україні схожою на європейську
Нова редакція урядового закону про перевірку транспортних засобів спирається на норми ЄС, але дещо дивно трактує частину з них. Запропоновані норми часто більш жорсткі, аніж ті, що діють в Євросоюзі.
Як розподіл газу став клондайком збитків
Виробничо-технологічні потреби вважають клондайком газорозподільних компаній. Насправді ж вони є головним джерелом збитків для всієї галузі впродовж останніх років.
Нас уперто не чують! Чому тисячі українців залишилися без доступу до життєвоважливих ліків
У країні досі немає реєстрів пацієнтів та списку необхідних їм ліків, немає електронних рецептів, а в самому Нацпереліку так і не з’явилися додаткові необхідні пацієнтам препарати.
Китай у фокусі української торговельної політики
Уряд докладає максимум зусиль до розвитку стосунків з Китаєм. У торговельній політиці цей ринок залишається у "фокусі".
Як голосувала Америка: репортаж із виборчої дільниці
Для американців важливо показати, що, незалежно від того, за кого саме вони віддали голос, вони виконали свій громадянський обов'язок. Цьогорічні вибори особливо важливі, адже це перша політична подія після президентських виборів.