Як повиганяти з Ради прогульників і кнопкодавів?

000
П'ятниця, 26 жовтня 2018, 11:30
Олег Петровець
політичний експерт

За даними "Комітету виборців України", у жовтні лише 37% народних депутатів (157 із 423) відвідали всі засідання Верховної Ради, а 54 народні депутати пропустили 90% голосувань.

На кнопкодавстві, відповідно до результатів  моніторингу громадського руху ЧЕСНО, було впіймано щонайменше 10 нардепів, які займалися цією не зовсім чистою справою під час голосувань у парламенті загалом 25 разів.

Попри періодичне засудження таких ситуацій з боку експертного середовища та ЗМІ, все ж суспільне ставлення до такого стану речей можна означити як ну дуже помірно негативне.

З сумом можна констатувати, що депутатське прогульництво і кнопкодавство для України за майже три десятки років незалежності стали нормою, яку не прийнято відносити до категорії серйозних державних проблем.

У цьому контексті говорять хіба що про порушення депутатами норм законодавства стосовно персонального голосування.

Та насправді наслідки для держави можуть бути куди серйознішими, принаймні в середньостроковій та довгостроковій перспективах.

Але найцікавіше, що боротися з прогульниками та охочими натиснути чужу кнопку в Раді сенсу не багато.

Почнемо зі святої святих – Конституції України. Так, пункт 3 статті 84 Основного закону недвозначно встановлює: "Голосування на засіданнях Верховної Ради здійснюється народним депутатом України особисто".

Здавалося б, залізний аргумент до виконання депутатського обов’язку голосувати персонально, але, як бачимо, цей аргумент не діє.

Якщо говорити про причини кнопкодавства, я би виділив серед них дві основні:

1) політичні, коли до неперсонального голосування призводять певні іміджеві, репутаційні моменти;

2) дисциплінарні – коли на п’ятничному засіданні, до прикладу, у залі для голосувань присутні всього кілька десятків народних обранців, бо в більшості знаходяться важливіші справи, аніж виконувати свої професійні обов’язки і зобов’язання перед виборцями, незважаючи навіть на те, що на вполювання цього депутатства витрачено не мало часу, поту і крові.

Взагалі історію про конопкодавство можна порівняти з аналогічною про громадянство: у першому випадку маємо конституційний обов’язок народних обранців голосувати тільки за себе, у другому – закріплення в Основному законі положення про існування в Україні єдиного громадянства.

Але в обох випадках у жодному із законів відповідальність за порушення цих конституційних норм не прописана, а це означає, що її просто не існує.

Та якщо в першому випадку проблему вирішити хоч і не просто, але можливо, то в другому ситуація дійсно куди складніша.

Так, усі добре пам’ятають ще свіжий скандал, коли в мережі було опубліковане відео з угорського консульства в закарпатському Береговому, де громадянам України не тільки видавали паспорти іноземної держави, але й озвучували інструкції, як цей факт краще приховувати від української влади.

Попри наявні складнощі, пов’язані з наявністю відкритого військового конфлікту на сході України, а також нюансами щодо доцільності дозволяти множинне громадянство можновладцям, дискутувати на предмет інституту громадянства в Україні цілком можливо.

Найпростіший спосіб зняти це питання –  банально внести зміни до чинного законодавства щодо визначення покарання людей з багатьма паспортами.

У випадку же з кнопкодавством на шляху до вирішення проблеми стоїть не тільки відсутність законодавчо прописаного покарання за цей "гріх", але й конституційно закріплений інститут недоторканності народних обранців (стаття 80 Конституції України), який залізною стіною захищає як менш безсоромних, так і зовсім не закомплексованих кнопкодавів. До слова, ця ж недоторканність оберігає й людей з кількома громадянствами під куполом.

Відповідно – скільки разів не встановлюй покарання, втілити його в життя буде просто неможливо, допоки "мешканці" сесійної зали будуть захищені спеціальним імунітетом.

На перший погляд може здатися, що не така вже й гостра ця проблема – кнопкодавство, бо ж ніби і парламент працює, і закони приймаються. Але якщо звернутися до історії, то можна дуже чітко побачити, що наслідки таких порушень можуть бути досить небезпечними.

Справа в тому, що прийняті з порушеннями норм про персональне голосування закони:

– не відображають волі українців, які делегували право захищати свої інтереси обраним ними депутатам;

– можуть бути скасовані Конституційним судом через порушення регламенту під час їхнього ухвалення.

Наочно обидва ці наслідки можна побачити на прикладі скасованого в КСУ мовного "закону Ківалова-Колесніченка", який не тільки на роки послабив позиції української мови в нашій державі, але й створив мовний правовий вакуум через своє скасування в лютому 2018 року.

Таким чином виходить, що будь-який закон, навіть дуже потрібний і хороший, теоретично може бути скасованим через КСУ, якщо під час його ухвалення хтось кнопкодавив.

Ну і аби чіткіше усвідомити масштаби цієї небезпеки, варто тільки уявити собі, які наслідки це може мати для країни, що переживає часи глибокого реформування, у тому числі антикорупційного.

Ініціатив боротьби з кнопкодавами було немало. Улітку 2018 року у Верховній Раді було зареєстровано два законопроекти (№8461 та №8461-1), якими пропонували карати депутатів на термін від трьох до семи років в'язниці за неперсональне голосування. Статус обох наразі – "опрацьовується в комітеті".

Карати намагалися прогульників і шляхом присоромлення через публікацію їхніх імен у "Голосі України" та штрафування. Але, як бачимо, очікуваних результатів це не дало.

Як на мене, зарадити цьому політичному горю можна лише комплексно – як ухваленням законів про покарання за неперсональне голосування, так і публічним присоромленням, але основне – зі зняттям недоторканності зникне спокуса йти в парламент задля власних цілей.

Відповідно – якість українського парламентаризму суттєво покращиться.

Наразі у Верховній Раді працюють над президентським законопроектом №7203, який передбачає зняття недоторканності з народних депутатів, починаючи з 2020 року (раніше його схвалив Конституційний суд).

І хоч обіцянка зрівняти парламентарів перед законом із простими громадянами стара, як світ, нюанс про відстрочку до 2020 року та близькість парламентських виборів роблять імовірність її виконання суттєво вищою.

Олег Петровець, спеціально для УП



powered by lun.ua
Рада громадського контролю при Держбюро розслідувань: режим паузи та правовий нонсенс
Як громадськість позбавили права здійснювати цивільний контроль за діяльністю ДБР.
Незручні українці: МОЗ усуває пацієнтські організації від контролю закупівель
Нас усувають від процесу прийняття рішень. Але страждають від цього тисячі українців, які лишаються зі своїми хворобами сам на сам.
Ігри без правил: закон vs рейдерство
Рейдерські захоплення — не кричущий виняток, а масове явище. Чи є законні способи боротьби з ним і куди звертатися постраждалим? (рос.)
Пристебніть паски: суд визнав націоналізацію Приватбанку незаконною
Яких наслідків чекати після рішення Окружного адміністративного суду Києва про визнання націоналізації Приватбанку незаконною? (рос.)
Можлива катастрофа: у чому економічні виклики для майбутнього президента
Ключове завдання для майбутнього президента — забезпечити економічну безпеку країни.
А якщо не стадіон?
Зеленського можуть не сприймати всерйоз, але українці втомились почуватися зобов'язаними боятись. Це викликає обурення. А обурення – один з основних мотивів "протестного електорату".
Втеча від реальності: яким стане зовнішній курс України за президентства Зеленського
В Україні немає суспільного запиту на реанімування проросійської політики. Проте втеча виборців у світ уявної справедливості створює умови для істотної зміни зовнішньополітичних пріоритетів.