Вибори-2019. Чому кандидати мають об'єднатися проти фальсифікацій

3874 перегляди
П'ятниця, 16 листопада 2018, 06:30
Микола Філонов
Центр суспільно-політичного моніторингу "Вектор"

Ви помітили, що українському політичному дискурсу вдалося те, чого не зуміли зробити в жодній іншій сфері життєдіяльності України, – досягти стандартів США?

Причому стандартів нинішнього часу – із безперервними звинуваченнями кандидатів один одного в антиамериканській позиції, з потужною роботою "ботоферм", які продукують фейкові новини і дезінформують виборців, з політичною рекламою, яка не стільки "за" того чи іншого політика, скільки "проти", з втручанням хакерів у виборчих процес.

РФ у таке полум’я, звісно, намагається підлити бензину, але в американців усе вдається чудово і без них. Концептуальні дебати республіканців і демократів залишилися в далекому минулому.

Наразі ціну має одна категорія – голос виборця. І те, яким чином його отримати. Політичні технології переважили змагання програм і смислів. Тактика перемогла стратегію.

Напевно, Україні все ж не слід пишатися таким досягненням.

У нашій ситуації прізвище того, хто триматиме в руках "булаву", мало би бути другорядним по відношенню до цілісної Доктрини розвитку держави і суспільства.

Вектор (європейський) обрано. Основні віхи досягнення мети начебто сформульовано (мир, відновлення територіальної цілісності, здолання корупції, ефективна економіка, сильне громадянське суспільство).

Але всім зрозуміло, що саме в цих питаннях країна "забуксувала".

Миру, як і територіальної цілісності, немає. Корупція нікуди не ділася (хто має сумніви – нехай слідкує за новинами із заголовками: "бурштинова мафія", "мережа гральних автоматів", "контрабанда на митниці", "відпустили спійманого за хабар").

Економіка, у принципі, працює, але й "злетом", який надихне світ заздрити Україні, її поки що не назвеш. Інвестор ніколи не піде туди, де: 1) немає миру; 2) є корупція.

Громадянська активність – і будемо в цьому відвертими – звелася до разових і слабко пов’язаних між собою акцій. А незалежним ЗМІ дуже далеко до того рівня протистояння корупції та зловживанням, який ми спостерігали у 2012-2014 роках.

Це не – #зрада. Це – констатація фактів.

А скільки ця ситуація "ані війни, ані миру" триватиме? Рік, п’ять, двадцять?

Розуміють безперспективність обраного курсу й політики, які вже оголосили про наміри взяти участь у президентських виборах.

В усіх без винятку презентованих програмах, курсах, концепціях наведені вище віхи розвиту країни загалом збігаються. Можна кепкувати, але й один із діячів, які вважаються "проросійськими", днями заявив, що опозиція прагне відновлення територіальної цілісності України.

До чого тоді зведеться змагальний процес під час виборів, коли базові меседжі в абсолютної більшості кандидатів збігаються?

Як і в Сполучених Штатах – до технологій.

Кого можна оголосити "ще гіршим"? Кому вдасться на тлі інших "гірших" стати "кращим з гірших"? Як досягти ситуації, коли вагомі шанси матиме колективний "противсіх", а виборець просто не піде на дільниці?

Але перемога технологій, без утвердження Доктрини, означатиме консервацію нинішнього стану речей на довгі роки.

Проблема в тому, що така ситуація є вкрай залежною від зовнішньої кон’юнктури. Згадуєте паніку наприкінці 2016 року, коли перемогу святкував Дональд Трамп? І скільки було розмов про те, що "Україну здадуть".

Тоді обійшлося. А чи вдасться уникнути подібних "чорних лебедів" у майбутньому?

Давайте додамо до цього похмурі політичні реалії, коли основні кандидати майбутню глибоку політичну кризу своїми діями обов’язково будуть наближати. Шляхом агітаційної війни "всіх проти всіх", адже стратегія виборчих штабів провідних кандидатів уже очевидна – не стільки агітувати "за", скільки "проти".

Оскільки рейтинг з 1-18%, у межах яких балансує перша "двадцятка", до "50 + 1%" наростити за допомогою лише креативної агітації неможливо.

Тому – нашіптують за лівим плечем політтехнологи – єдиний шлях до перемоги це: 1) розгортання мережі "гарантованих виборців"; 2) війна компроматів, щоб громадяни просто махнули на вибори рукою – "усі гірші".

Пункт 1 є реальним, пункт 2 – брехнею політконсультантів, які виправдовуватимуть свої гонорари у виборчих штабах. Втомленість від політики є, проте апатії немає.

Чи може це все спровокувати громадянський протест? Може, але він точно буде не "за", а "проти" будь-якого переможця виборів.

Методи "війни компроматів" та принизливого підкупу (байдуже – у 200 чи 1000 гривень визначить штаб ціну голосу), які демонструватимуть істинне ставлення кандидатів до людей, – до цього лише підштовхуватимуть.

І яким чином громадянському суспільству не прогавити виграш на виборах кандидата, який банально скупить голоси, щоб наступні 5 років примножити ці витрати в десятки разів за рахунок суспільства?

"План А" – неполітичний громадянський штаб.

Здається, вихід у цій ситуації можна знайти лише тоді, коли не політики формуватимуть порядок денний, а суспільство примусить політиків грати за визначеними законодавством правилами.

І давайте цього разу обійдемось без звичного моралізаторства і полум’яних закликів до виборців: "Не продавайте свій голос за 200-300 гривень", "Не продавайте долю країни за кілограм м’яса і пачку цигарок" і так далі.

Ми не повинні і не маємо права дорікати простим людям за їхній критичний рівень життя, але маємо повне право вимагати грати за правилами тих людей, які вважають себе лідерами думок, елітою 40-мільйонної європейської країни. Як там пишуть на білбордах? Президент – слуга народу.

Дієвим супротивом фальсифікаціям та підкупу на президентських і парламентських виборах може стати активна діяльність свідомо неполітичного громадського штабу. Який має ловити за руку всіх фальсифікаторів, махінаторів і маніпуляторів.

З усіх штабів. І не тільки на етапі спостереження та підрахунку голосів у день голосування, а на всьому етапі виборчих перегонів.

Зрозуміло, що подібних структур в Україні вистачає. Але за формою діяльності вони лише моніторять ситуацію, закликаючи до совісті і сумління політиків.

У нашому випадку обстановка кардинально інша. Можливо, частина суспільства не поділяє мою думку, але я переконаний, що сьогодні "добро має бути з кулаками".

Без відвертого примушування політиків діяти за правилами можемо втратити й те, що в нас залишилося. Від територій – до економіки.

Звісно варіант неполітичного громадського штабу – це (теоретично) пріоритетний "план А".

Але теорію потрібно підтвердити діями, а не однією-двома колонками в поважних виданнях та сотнею лайків і репостів у соцмережах.

Як практик, а не теоретик зауважу, що створення неполітичного громадського штабу та його реальна ефективна діяльність – це ресурси. Окрім людських, фінансові, медійні, організаційні тощо. Якщо така ідея знайде послідовників – гаразд, а якщо ні?

"План Б" – примушення до об’єднання.

Він, можливо, не такий масштабний, але точно може стати дієвим майданчиком для забезпечення реального волевиявлення українців.

Для цього:

Всі без винятку кандидати в президенти мають довести, що вони готові долучитися до протидії спробам підкупу. А для більшості кандидатів чесні вибори – єдина можливість отримати пристойний результат.

– Такі кандидати повинні утворити чітке об’єднання (гарну назву вони придумають: що-що, а всіляких "універсалів" та "меморандумів" наша історія знала багато). Наприклад, вони утворюють Координаційну Раду України (КРУ) – за чесні вибори.

– Кожен кандидат делегує в Раду власного уповноваженого представника, який буде разом з колегами аналізувати перебіг кампанії і повідомляти про прояви підкупу виборців.

– Реагувати спільно на такі випадки. З усіх штабів. Наприклад, представники штабу Тимошенко у Волинській області заявляють у прямому ефірі, що сьогодні в такому-то районі "агітатори" Медведчука роздають гроші, – і штаби всіх кандидатів миттєво реагують на місцях. З партійцями, ЗМІ, правоохоронцями, активістами.

– Зібрання Ради транслювати як мінімум наживо в соціальних мережах.

Ще раз, критикуйте одне одного, дискутуйте, змагайтесь за перемогу, але всі разом змагайтесь проти фальсифікацій.

Чи буде таке ситуативне об’єднання ефективним? Впевнений, що кандидати будуть воювати за кожного виборця, маючи при цьому колосальні ресурси, а не лише громадянську позицію. Тому ефективність гарантована.

Зрозуміло, що найбільш зацікавленими в протидії підкупу та адмінресурсу будуть опозиційні кандидати (реально опозиційні), але й чинний президент пообіцяв, що забезпечить чесні вибори. За що йому подякуємо заздалегіть.

Ми з вами чітко усвідомлюємо, що до такої Ради (об’єднання) не підуть ті політики, які планують скуповувати голоси, або їхні технічні кандидати. Але й тут разом усі штаби, ЗМІ, громадськість можуть влаштувати масштабну публічну обструкцію, що вже на старті кампанії нівелюватиме всі здобутки таких кандидатів на ниві скупки.

Що потрібно для реалізації "Плану Б"?

Координація та об’єднання всіх здорових і дієвих громадянських інституцій, вітчизняних і західних партнерів, системний громадянський тиск усіма доступними методами, від особистої підтримки проекту в соцмережах до законних акцій прямої дії і глобальної медійної кампанії з вимогою створити таку спостережну раду з усіх кандидатів під контролем громадськості.

Микола Філонов, спеціально для УП



powered by lun.ua
Цифрові технології можуть допомогти в догляді за людьми похилого віку
Технологія може вчасно передавати опікунам та близьким необхідну інформацію про стан людини, при цьому захищаючи конфіденційність. (рос.)
Тариф на воду: куди течуть наші гроші
Коли йдеться про якість доріг, питання щодо необхідності їх ремонту не виникають. А що із системою водопостачання?
Римський статут: час для ратифікації
Що відбувається, що таке Римський статут і чи слід його ратифікувати?
Кому і чим не догодила художня книжка про університетське середовище
Художні твори не є підставою для цивільно-правової відповідальності, бо це порушує свободу творчості.
Економічні кроки нової влади: як забезпечити зростання доходів
Стійка економіка – фундамент зростання доходів українців. Що має зробити президент, уряд та парламент?
Що робити, якщо на шляху встав патентний троль?
Хто такі патентні тролі, як вони опинились в Україні і що робити, щоб захиститися від них
Риба в сітках бюрократа
Україна може стати світовим лідером рибного ринку, проте для цього влада повинна зробити хоча б мінімальні зусилля.