Правам людини тут не місце

1027 переглядів
Понеділок, 10 грудня 2018, 09:00
Ярополк БринихYaropolk Brynykh
програмний менеджер Freedom House Ukraine

Сімдесята річниця міжнародного Дня прав людини, яку 10-го грудня відзначають у світі, не викликає у мене й натяку на радісні почуття.

Наш рік розпочався звісткою про вбивство Ірини Ноздровської, потім ми дізналися про повішеного в лісі Миколу Бичка, а завершуємо його з тягарем трагедії Катерини Гандзюк.

Між історіями цих людей, які тепер стали "справами", відбулося щонайменше п’ять десятків інших вибіркових нападів на правозахисників, які здебільшого лишаються нерозслідуваними.

Україна цілеспрямовано марнує свій ресурс активних людей, потураючи вбивствам та переслідуванням правозахисників.

Ці справи – лише вершина айсберга, яку фактично без ресурсів вдалося визначити розрізненими зусиллями правозахисників та журналістів.

Тим часом по всій країні людей вистежували, до них застосовували тортури та нелюдське поводження: різали, стріляли, били та обливали речовинами за те, що вони не згодні та готові висвітлювати і протидіяти знищенню навколишнього середовища, корупції, насильству, безкарності…

А замовники нападів та криміналітет здебільшого залишаються неназваними і не отримують покарання. Їхня система взаємної підтримки та співпраці діє.

Безкарне насильство – лише маленька частка від "святкового торта" теперішніх проблем громадянського суспільства в Україні – країні, яка радісно гойдається десь у просторі між демократією та авторитаризмом, відповідно до дослідження Freedom House Nations in transit.

І розв’язання цієї проблеми, здається, проактивно саботується країною. А замість боротьби з криміналом і замовниками злочинів за сприяння держави в Україні постають праворадикальні групи.

Як і виконавці та замовники нападів на правозахисників, такі групи послуговуються єдиним традиційним і доступним їм екстремістським методом – насильством проти опонентів.

Борються вони, звісно ж, із "найнебезпечнішими" – правозахисниками, етнічними меншинами, ЛГБТ-активістами, феміністками та іншими. Вони зневажають Конституцію та інші українські закони, бо безкарність надихає, дозволяючи їм називати себе "справжніми правозахисниками".

Нещодавно, під час німецько-українського бізнес-форуму, Ангела Меркель сказала, що активісти не завжди "приємні партнери" для уряду, "але вони не мають через це боятися за своє здоров’я".

Вочевидь, в Україні з нею не згодні. У нас "неприємних партнерів" намагаються приглушити всіма доступними засобами, а вимоги розслідувати злочини називають "піаром на крові".

У результаті – вилитий в обличчя літр кислоти кваліфікують як "хуліганство", і лише активний пресинг суспільства сприяє зміні такої ситуації. Але у випадках менш резонансних справ, про них просто забувають.

Звісно, проблема безкарності стосується всіх в Україні – не лише правозахисників. Проте вибіркові непокарані напади проти найактивніших мають на меті залякати людей. Вони дають чітко зрозуміти: громадянське суспільство можна й навіть варто "утихомирити".

Зарадити цьому становищу може хіба систематична боротьба зі свавіллям, пошук та покарання замовників і виконавців аналогічних злочинів та попередження злочинних дій.

Навряд чи сьогодні варто очікувати такої ініціативи від держави. Чи не єдине, що може допомогти у розв’язанні цієї проблеми та дати належну відповідь на взаємопідтримку злочинців, - це солідарність громадянського суспільства в Україні. Посилення його вимог до держави з метою спонукати до активної боротьби з криміналітетом.

Постійна кооперація між правозахисниками з усіх регіонів могла би стати ключовою для протидії загрозам. Завдяки їй можливо сформувати механізм гарантування колективної безпеки та реагування.

Такі приклади співпраці існують в Україні – взяти хоча б кампанію "#Хто замовив Катю Гандзюк?" або різноманітні коаліції правозахисників, спрямовані на розв’язання певних вузьких проблем.

Однак така співпраця потребує поглиблення, поширення, поповнення новими людьми, формування спільних правозахисних стандартів і постійності.

Інший приклад гуртування правозахисників в Україні – Коаліція на захист громадянського суспільства. Молода ініціатива, яка покликана об’єднати громадянське суспільство для боротьби зі спільною проблемою насильства та пресингу.

Але вона потребує набагато глибшого залучення правозахисників. Необхідні спільні зусилля для відстеження й фіксування нападів по всій країні, визначення причин атак, імовірних зацікавлених. І, насамперед, ідеться про колективний тиск на правоохоронні органи для подальшого розслідування цих справ і повсякчасного громадянського контролю за їхньою роботою.

Створивши системний і, головне, спільний тиск, підкріплений чіткими стандартами правозахисної роботи, у правозахисників має з’явитися шанс викликати владу до прозорого діалогу і не лише в Києві, але й в усіх регіонах країни.

Обговорення, звісно, не розв’яже проблеми безкарності злочинців тут і зараз, але дасть можливість знайти шляхи для її вирішення в майбутньому. І найголовніше - це може допомогти уникнути переслідування та смертей інших правозахисників.

А тим часом, не маючи дієвої системи попередження та протидії, про загиблих правозахисників змушені розповідати їхні батьки:

"Моя дитина мала гостре відчуття справедливості та розумну, світлу голову. Завжди боролася за права тих, хто не міг сам себе захистити. Я дуже сильно картаю себе за це. Якби я виховувала інакше, можливо…", - у розмові зі мною не змогла договорити мама одного з них.

Ярополк Бриних, спеціально для УП



powered by lun.ua
Кому дістануться функції Держгеокадастру
Нова влада оголосила, що п'яте за величиною штату відомство країни припинить існування у нинішньому вигляді. Що далі?
Інспекція з будівництва корупції
Діяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції — це історія про неефективність і корупцію, що породжує завищення вартості житла. Вирішити ці проблеми можна лише радикально реформувавши ДАБІ.
"Мені біля світлофора зупиніться": що не так з нашим громадським транспортом
Система громадського транспорту в Україні потребує змін, і шанс наблизити її до рівня розвинутих країн Євросоюзу є. Цьому сприятиме новий законопроект.
Чому інноваційна стратегія України не пов'язана з економічним зростанням
Уряд України не може розробити і впровадити якісну науково-технічну політику через інституційну слабкість.
Президент Зеленський. Успіхи, які ми не бачимо, і помилки, які нам сліплять очі
Однокласники й друзі на керівних постах, проблеми з комунцікацією з народом і ЗМІ – принципові помилки Володимира Зеленського і його команди.
Гальмування євроінтеграції: чому "Слуги народу" блокують механізми руху України до ЄС?
Чи потрібна Україні державна політика у сфері європейської інтеграції? У "Слузі народу" вважають що ні, оскільки механізм, що робить євроінтеграцію незворотною, потребує додаткових витрат із бюджету.
Чим небезпечна ідея Штайнмаєра Україні, або Як деокупувати та реінтегрувати тимчасово окуповані території?
Встановлення влади на деокупованих територіях є наріжним каменем переговорного процесу в Мінську між Україною та Росією.