Як нас поглинає інформаційний відстійник

860 переглядів
П'ятниця, 21 грудня 2018, 13:00
Олександр СолонькоОлександр Солонько
політичний аналітик, громадський активіст

Інформаційний простір України перетворено на відстійник. Він позбавлений вільного руху нових ідей, розуміння актуальних викликів, кристалізації справжньої еліти. Те, що виникає, не поширюється повноцінно. Цей відстійник засмоктав нас і перетворив наш час на безвільне очікування остаточної та безповоротної катастрофи.

Деякі соціологи, політологи й політики порівнюють сьогоднішню ситуацію в Україні з 2009-2010 роками. Вибори, невизначеність, втома суспільства. Тоді був пік розчарування в громадянській активності, піддалася повній ревізії "Помаранчева революція". Крапку поставив Янукович через "конституційний переворот" - відкат до Конституції-1996.

З цим можна погодитися. Значна частина суспільства і справді дезорієнтована. Переважна більшість громадян не бачить сенсу в політичній активності.

Щоб змінювати щось в країні, потрібно серед іншого змінювати суспільну думку та ставлення до деяких речей. В суспільстві мають резонувати нові ідеї, оцінка викликів, потрібно переоцінювати цінності, актуалізувати погляди. Для отримання підтримки нових або оновлених ідей і виходу на перший план справді актуальних викликів, про це мають говорити.

Автори мають писати, говорити, люди – дивитися, слухати, читати і поширювати. Суспільство – вимагати від еліти відповідати на виклики, еліта –демонструвати власне бачення, отримувати підтримку або поступитися більш путній еліті.

З цим зараз серйозна проблема. Ми законсервувалися і застигли кожен в своєму вакуумі. Інструменти поширення інформації або неефективні, або контролюються людьми із хибною мотивацією.

Телебачення

Головний ворог мізків співгромадян повертає позиції у монополії на правду. Трансформації в цьому сегменті інформпростору відбуваються такі ж, як і на Заході.

Раніше політик або експерт могли кілька разів з'явитися в ефірі загальнонаціонального каналу на одному з кількох ключових ток-шоу, і, якщо вони не були вбогими, то скоро країна їх знала, а політик отримував якусь частку електоральної підтримки. Ця схема робила порівняно простим (як на сьогодні) процес розкрутки не дуже відомого до цього обличчя.

Шустера вже з нами нема, а кількість телевізійних каналів номінально національного значення перевалила за межу пристойності для країни, в якій за різними оцінками лишилося жити від 32 до 36 мільйонів громадян (без урахування окупованих Росією територій).

Щоб зробити відомим умовне нове обличчя або донести до широкого загалу якусь ідею, одного "шустера" мало. Тотальність потребує набагато більших зусиль і ресурсів.

Loading...

Не забуваймо, проблема яка була 10 років тому, не зникла. ТБ контролюється кількома фінансово-промисловими групами і їхніми представниками.

Всі знають слово-матюк "олігархи". Вони в першу чергу зацікавлені у консервації існуючого ладу та недопущенні неконтрольованих зрушень в суспільній думці. Для них допустимі лише ті зміни поглядів, які дозволяють їх "осідлати".

Яка різниця під яким гаслом красти. Будь це "За пабєду" чи "Слава Україні". А те, що хтось і справді вкладає в останнє гасло якесь значення і роками боровся за його суспільну "легалізацію", то справа інша.

Інтернет-медіа, друковані видання

Інтернет зріс за 10 років. Кількість майданчиків зростала пропорційно кількості каналів після початку Революції Гідності. Їх охоплення збільшилося, тому гідра цензури рушила туди. Ви рідко зустрінете банальні блоги на інформаційних порталах, де зможете розмістити власні тексти без премодерації.

Частина з них теж належить фінансовим мішкам. Нічого дивного, адже ринку медіа, який міг би сам заробляти, в Україні нема. Є кілька видань (переважно із друкованою версією), які якось виживають, але там все теж складно. Втім, хай такі питання до ЗМІ ставить суспільство.

Платний контент нема кому купувати. Мало населення, і його купівельна спроможність та ставлення до інформації залишають бажати кращого.

"Жанр" друкованих видань перебуває в статусі помираючого пережитку минулого. Все одно вони переходять в "онлайн". Деякі ще тримаються, але час невблаганний.

Такі ресурси точково ще закидають ідеї і здатні започатковувати дискусії. Наприклад, публікація авторитетної газети серйозно сколихнула темою еміграції. Тема широка і є частиною ще більшої - демографічної катастрофи, в якій ми перебуваємо, та загальної втрати потенціалу для розвитку.

Проте такі речі все більше стають винятками, ніж правилом. Найбільше охоплення мають "онлайн-видання", які більше змахують на класичну "жовту пресу". Через них теж здійснюють маніпуляції, а неугодні автори не мають доступу для того, щоб заявити свою позицію. Часто перевага віддається відвертому непотребу.

Соціальні медіа

Ситуація у фейсбуці стрімко погіршилася за останній рік. В цій соціальній мережі змінено алгоритми і навіть автори з найбільшою аудиторією замкнуті в своєму персональному вакуумі.

Охоплення сильно впало, особливо в сторінок брендів та організацій. Тепер просування ідей тут це так само питання грошей. Переважно.

Навіть найбільш геніальний текст, написаний зрозумілою для широкого загалу мовою, який зможе достукатися до українців та спонукати не обрати на виборах чергового вихідця з кучмівської політичної школи, при всьому потенціалі не буде прочитаний тими, кому адресований. Це не тільки проблема України, а й всього світу.

Такий стан справ відповідає інтересам й українського правлячого класу й правлячих класів всіх країн світу. Фейсбук тепер не стане інструментом для розпалювання повстань та революцій і вістрям для поширення ідей.

Дуже вчасно для української влади, яка фейсбуку боїться. З цього страху випливають намагання взяти український сегмент під контроль.

Явище "порохобоцтва" стало водночас ганебним і показовим. Коментарі орієнтовані, в тому числі, на іноземних читачів (щоб вони думали, що є в Україні люди, що цілком щиро підтримують офшори, підвищення цін на газ, нічні посиденьки президента з Медведчуком тощо), куплені "лідери думок", нові "експерти" нізвідки – лиш "вершки".

Правлячий клас не шкодує грошей на захоплення українського фейсбуку. Тому замість поширення та шліфування ідей доводиться сперечатися з "порохоботами", що офшори - це погано.

Фейсбук вже не може змагатися з телевізором. Через зміни в алгоритмах і те, що бабусі, яких бомбардують соціальним популізом, і які ходять на вибори найбільш дисципліновано, там не сидять.

Інші соціальні медіа розглядати серйозно не доводиться. Скрізь превалює розважальний контент. 

Альтернативні майданчики

Telegram-канали та інші "новели" - скоріше інструмент резонансних груп. Там не переконують, бо ці "розумники" і так переконані. Вони обмінюються інформацією і шліфують готові ідеї.

Вийти за межі цих каналів складно, бо Фейсбук цього уже не дозволяє. Хоча в інтернетизованому суспільстві інструмент перспективний. Він втілює концепцію переходу від унікальної торгової або політичної пропозиції до прямого впровадження ідеї в мозок кожного.

Але ми тут, на секундочку, в Україні з відновленим засиллям телевізора та контролем над альтернативними майданчиками - в соціальних медіа та територіальних анклавах, групах за інтересами та соціальних прошарках. Ми закриваємося в маленькі спільноти, які не пропускають всередину чужорідної інформації. Проте від телевізора заховатися не можемо, як і від великої групи аморфних громадян, які його дивляться і ретранслюють на нас.

Чим більша ця група (дехто називає її "болотом"), тим вигідніше правлячому класові. Це переважно ті, хто не визначився з вибором до того, як опиниться у виборчій кабінці і ті, хто йде за тим, хто здається сильним і має найвищі шанси перемогти.

Скоро почнеться виборчий цикл, який замість ротації еліти обіцяє нам черговий виток консервації. Часу мало і зародки навіть дуже перспективних інструментів глобально за цей час нічого не змінять.

***

Україна через 4 роки після Революції Гідності перетворилася на інформаційну консервну банку. Вона не дуже щільна, але загальну масу в собі ще утримує.

Тож, консервація правлячого класу вже відбулася. Процес буде фіналізовано через вибори та офіційне закріплення відповідної конфігурації у представницькій владі.

Не варто відкидати фактор вулиці та "ходіння в народ" з ідеями. Чим частіше ми виходимо із Фейсбуку, тим краще. Але без підтримки в медіа це проблематично.

Загалом виглядає так, що якщо ми з цього замкненого кола не вийдемо, нам край. Як країні і як нації.

Не хочу здаватися затятим песимістом, який пропонує скласти руки і потонути, все покинути  і їхати в Польщу або Португалію. Але відповіді, як вибратися, я не знаю. Спробую її для себе найближчим часом знайти…

Олександр Солонько, для УП



powered by lun.ua
Нова податкова реформа: крок вперед, два назад
Збільшення податкового навантаження для бізнесу підготував законопроект №1210. Чого стосуватимуться запропоновані зміни? (рос.)
Чи піде Україна на угоду з дияволом у справі про націоналізацію Приватбанку
Прем'єр-міністр Олексій Гончарук заявив, що влада шукає "компроміс" з мільярдером-олігархом Ігорем Коломойським в справі Приватбанку. Які наслідки це матиме для України? (рос.)
Як купують ліки для регіонів? Києве, маємо проблеми
Зрештою, рекомендації МОЗ та МЕРТ мають стати обов'язковими для виконання – набути статус нормативного акту. А це вже виклик для нової влади, яка отримує реальну можливість продемонструвати, як вона насправді опікується українськими пацієнтами та їхніми грошима.
Горщики, з яких їли 3 тисячі років тому
Археологи натрапили на рідкісні артефакти доби чорноліської культури в Кам'янці-Подільському.
Конфлікт із минулого: як історія розсварила двох ключових союзників США
Конфлікт між Південною Кореєю та Японією набирає обертів, вже ставши загрозою для стабільності у регіоні. Особливо на тлі самоусунення США від проблем своїх союзників.
На фінансування партій у 2020 передбачено понад 1 мільярд гривень. І це нормально?
Яку частку державного фінансування мають отримати парламентські та позапарламентські партії на статутну діяльність у наступному році?
Реальний трикутник влади
Суд є частиною рівностороннього трикутника, який складається з судової, законодавчої і виконавчої влади – це так звана trias politica. А значить, суди повинні працювати у взаємодії з іншими гілками влади. (рос.)