Конфлікт крізь призму ґендера: наблизити мир до снаги кожному

688 переглядів
П'ятниця, 28 грудня 2018, 15:00
Ертурул Апакан
голова Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні

Упродовж чотирьох з половиною років моєї роботи на посаді Голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні було чимало моментів та деталей у більш ніж 1400 щоденних звітів СММ ОБСЄ, які змушували мене зробити паузу і замислитися: часом вони були сповнені суму, а іншим разом — надії.

На мій стіл як голові СММ ОБСЄ нерідко потрапляли звіти, у яких йшлося про крихкість життя, часто життя найуразливіших верств населення.

На щастя, є ще й такі звіти СММ, які сповнюють мене надією, що жевріє над цим невпинним насильством. У них розповідається про жінок і чоловіків, яким у найскладніших обставинах вдається не лише вижити, а й зберегти своє обличчя та власну гідність.

Я пригадую, зокрема, двох вчительок по різні боки лінії зіткнення, чия наполегливість у піклуванні про своїх учнів, прищепленні їм любові і формуванні у них суспільної свідомості зворушила мене до глибини душі.

Усюди навколо них чатують ризики і небезпека, які посилюються неспроможністю повністю припинити вогонь. Та, попри все, ці дві жінки, уособлюючи реальність, яку СММ ОБСЄ бачить не лише вздовж лінії зіткнення, а й по всій Україні, відмовляються піддаватися на ті "поклики сирен", які призвели до чотирьох років страждань і втрат.

Наші спостерігачі повідомляли, як, попри усі труднощі, обидві жінки не дали своїм школам закритися, як вони захищали святилища знань у той час, коли про нормальність годі було й згадувати.

Широкі повноваження Місії, прописані в її мандаті, неминуче розповсюджуються, з одного боку, на конфлікт на сході, а з іншого, вони охоплюють низку інших аспектів кризи, яка вирує в країні.

Наш підхід базується на виключно комплексному визначенні терміну безпеки, поданому в Гельсінському заключному акті, в якому відводиться окрема роль рівності громадян, що вимагає від нас віднайти всеохоплюючі способи попередження та вирішення конфліктів[1]. Задля цього нам доручено сприяти налагодженню діалогу.

Ті вчительки, які залишаються на лінії зіткнення та співпрацюють одна з одною для того, щоб знайти конкретні рішення конкретних проблем, — це лише невелика частка з-поміж багатьох жінок, з якими зустрічалися наші спостерігачі, і чиї історії сукупно викладені в останньому звіті щодо ґендерних аспектів конфлікту.

 

Саме завдяки їм я не полишаю надію на те, що шляхом переговорів буде врегульовано ситуацію.

Наші спостерігачі вміють враховувати ґендерну проблематику як під час здійснення моніторингу, так і під час підготовки звітів, тому вони знають про те, наскільки по-різному конфлікт впливає на жінок і чоловіків, дівчаток і хлопчиків.

Наші колеги усвідомлюють, якого незначного розголосу часто набуває роль жінок у вирішенні конфліктів і запобіганні ескалації.

Спостерігачі також розуміють (адже бачать це на власні очі на сході України) ту роль, яку відіграють жінки у налагодженні й підтримці діалогу та в пошуку шляхів подолання перепон. Вони з досвіду знають, що рівноправна участь та спільний доробок жінок і чоловіків сприяє більш стійкому і довготривалому миру.

Цей підхід не новий; він відштовхується від інклюзивності, яка водночас вічна і раціональна.

Я дізнався про це ще в дитинстві, яке я провів в Ізмірі. Моя бабуся була вчителькою у час великої непевності. Вона підтримувала і прищеплювала своїм учням відчуття нормального життя, що поволі зникало навколо них. Вона наполягала на повазі до інших і відкрито говорила. Вона була прикладом, агентом змін і прогресу, простягаючи руку на знак дружби і підтримуючи соціальні відносини.

Loading...

За складних обставин наші бабусі та матері зіграли важливу роль, сприяючи покращенню ситуації, в якій опинилися люди навколо них. Сьогодні ми бачимо аналогічний процес в Україні.

Як і вони, жінки в школах та на інших керівних посадах усередині своїх спільнот по всій Україні, чиї історії та приклади ми намагалися відобразити в нашому останньому тематичному звіті, є центральними і важливими дійовими особами не тільки, власне, для історії конфлікту і кризи в Україні та навколо неї, але й для його вирішення і можливого повернення на шлях миру і нормального життя.

Їхній внесок в мир і врегулювання ситуації важко переоцінити. Ці жінки зводили мости серед молодих і не дуже, терпляче вислуховуючи всіх, жінок і чоловіків, і надаючи аргументи на користь рішення, прийнятого шляхом переговорів, а не насильства.

Коли одні прагнули виключити інших, багато жінок наполягли на інклюзивності та повазі до всіх, адже вони знають, що так само, як насильство налаштоване проти всіх, так і мир можна побудувати виключно спільними зусиллями.

На місцях ми щодня бачимо паростки миру, висаджуванням і доглядом за якими займається здебільшого "невидима сила", яка приносить та підтримує нормальний стан справ у місцевих громадах по всій Україні. Особливо це стосується галузей освіти, медицини та управління, без яких вже давно зникли б самі основи нормального існування.

У Красногорівці, невеликому містечку, розташованому безпосередньо на лінії зіткнення, відзначаємо, наприклад, що лише в одному медичному закладі з 55 лікарів 50 — це жінки, і всі медсестри (121) — жінки. Часом їм доводилося працювати без електро- або водопостачання; вони були змушені лікувати при світлі свічок.

У будь-якому іншому місці ми бачимо схожу ситуацію, де більше жінок, які відчайдушно намагаються тримати все вкупі і підтримувати те, що залишається нормальним і вагомим, зберігаючи недоторканим не лише домашній затишок, а й сам суспільний устрій.

Як у щоденних звітах Місії, так і в нашому тематичному звіті з ґендерних аспектів, вказується передусім на те, що важливо дивитися на конфлікт крізь призму ґендера, без чого всі складнощі життя і суспільства в умовах конфлікту залишаються непомітними, а потенціал усіх залишається невизнаним і до кінця не використаним.

І все ж за столами, де приймаються ключові рішення про можливість припинення цього конфлікту, жінки залишаються недостатньо представленими, а їхні голоси вкрай часто — непочутими.

Дорогоцінні людські ресурси, які на місцевому рівні чітко довели свою дієвість та конструктивну силу, не були повністю залучені до вирішення конфлікту і припинення насильства.

З досвіду ми знаємо, що, коли жінки працюють пліч-о-пліч із чоловіками, коли на всіх рівнях прийняття рішень існує ґендерна рівність, в такому разі мир буде стійкішим.

Для того, щоб мир був довготривалим, а суспільство процвітало, необхідно, щоби були як рівність, так і мир; безрадісною буде альтернатива, за якої не буде ані того, ані іншого.

Це вибір, який колись давно зробила моя бабуся, який сьогодні зробила величезна кількість жінок і чоловіків в Україні, про яких я згадував, і який зробила ОБСЄ, коли в далекому 1975 році був підписаний Гельсінський заключний акт. Я сподіваюся, що такий же вибір — на користь ґендерної рівності і миру — зробимо всі ми заради всіх нас.

Посол Ертурул Апакан, для УП

[1] Гельсінський заключний акт — це угода, підписана 35 державами. Визнаючи недоторканність міжнародних кордонів, акт зобов'язав підписантів – держав-учасниць ОБСЄ, які згодом були сформовані, – поважати права людини, на основі чого має забезпечуватися стабільність і мир як всередині держав, так і за їхніми межами.



powered by lun.ua
БДСМ, про який ти не просив: Як я поїхав на Драгобрат, щоб послухати російський шансон
Загалом, ти нічого особливого не чекаєш від Драгобрата. Але ти точно не чекаєш, що в твоїх вухах він віддаватиметься якою-небудь Кирилівкою або Мелітополем. (рос.)
Маніфест Давоса-2020: висновки та завдання для бізнесу
Давос-2020 оголосив головну тему лютневого форуму. Це Stakeholder Capitalism — формування капіталізму для всіх зацікавлених сторін. Що це означає?
Безпечна реінтеграція замість механічного склеювання територій. Домашнє завдання для України після Нормандії
Росія буде максимально розхитувати "політичний стілець" під Зеленським і використовувати пункти нормандських домовленостей для вивертання рук та нав'язування власних політичних вимог.
Які вони, цінності Пласту, і чи це релігійна організація
Пласт в Україні за статутом дотримується "християнських засад". Нас об’єднує не лише вірність Богові, але і вірність Україні.
Великий виклик. Чому українська освіта програє на ринку праці
Формальна освіта в Україні пасе задніх, хоча реальність вимагає кардинальних змін. Змінюйся або шукай нову роботу — головний виклик галузі.
Зе!прогноз. Чого іще чекати у 2020 році із Зеленським?
Що відбулося з Україною у 2019-му році, що маємо наразі і чого чекати надалі. Прогноз.
Як насправді виглядають санітарні рубки в Карпатах
Влада збирається спростити процедуру отримання дозволів на санітарні рубки, чого вже не перший рік чекає вся лісова галузь.
Допомога землевласникам чи "земельний бандитизм": що там із земельною реформою
Не так очевидно, хто виграє від запровадження земельного ринку, але землевласники втрачають уже сьогодні.