Навіщо нам потрібна декомунізація?

1000 переглядів
Вівторок, 22 січня 2019, 18:00
Олександр РатушнякОлександр Ратушняк
координатор групи "Політика національної пам'яті" коаліції ГО "Рада експертів", м. Кропивницький

У суспільній свідомості, тобто у головах людей, відбувається малопомітний, але вкрай важливий процес переорієнтації цінностей.

Повільно, але поступово і наполегливо ми долаємо комплекс радянського минулого, що має таке непривабливе визначення як "совок".

"Совок" – це сукупність ментальних рис зденаціоналізованої особистості, для якої є характерними патерналізм і безвідповідальність. Тобто людина вважає, що від неї нічого не залежить, що хтось має за неї вирішити усі її проблеми, у тому числі й побутові.

Часом доводиться чути, що перейменування зараз не на часі, що це, мовляв, відволікання уваги від нагальніших проблем. Мовляв, давайте спочатку нормальне життя налагодимо, а вже тоді й будемо здійснювати декомунізацію.

Такі міркування від лукавого. Зміна ідеологем якраз і відбувається у час суспільних потрясінь.

Бо нема підстав щось міняти у період ситого, заможного життя, адже воно стало можливим саме завдяки тій або іншій соціо-ідеологічній парадигмі, тобто суспільному ладу, простіше кажучи.

Але процвітання не може настати у викривленому, деформованому гуманітарно-культурному просторі. Бо, як сказано у Біблії, "спочатку було Слово". Багатими стають лише ті суспільства, які сповідують свою систему цінностей. У чужій парадигмі вони можуть бути лише придатками.

Для сучасної України декомунізація – це дещо важливіше, ніж просто позбавлення від рудиментів радянського минулого у вигляді комуністичних топонімів чи пам'ятників вождям.

Сьогодні для нас цей процес означає деколонізацію і дерусифікацію в цілому, що дорівнює самозбереженню нації.

Нещодавно мені довелося побувати у Єгипті. Відразу впадає в око, що сучасні єгиптяни до давньоєгипетської культури не мають жодного відношення, окрім спільної назви.

Нинішні єгиптяни – це араби, які колись давно прийшли туди з Міккеї, захопили стародавній Єгипет, привласнили назву, асимілювали мешканців, а тепер спекулюють на темі залишків давньоєгипетської культури, тиражуючи її у вигляді пірамід, сфінксів, фараонів тощо.

За дві тисячі років у Єгипті не залишилося носіїв тієї стародавньої культури, пам'ятки якої так приваблюють сьогодні туристів з усього світу. Гірко стає від того, що одна з п'яти найдавніших цивілізацій на планеті не встояла під натиском асиміляції і зникла, розчинилася.

Українцям пощастило більше, ніж єгиптянам – ми збереглися, не зникли, не розчинилися. Може, тому, що колонізація тривала лише триста років, і Росія просто не встигла нас переплавити у своєму "котлі народів"?

Але ми зазнали значних збитків. У нас забрали назву, підточили мову, присвоїли собі древню культуру Київської Русі, усі визначні пам'ятки писемності та навіть наших князів намагаються видати за своїх предків.

Щось подібне є і в Єгипті – називають фараонів своїми предками, але мови давньоєгипетської уже не знають, бо вона незворотньо втрачена.

Зцілення національного організму – процес складний і тривалий. Він передбачає широку всеохоплюючу діяльність передусім у гуманітарній площині. Адже вкрай потрібно, щоб ствердилися українська мова, музика, кіно, література, історія, топоніміка.

Поряд з іншими особливо важливим чинником є топоніміка, адже назва маркує простір, у якому протікає повсякденне життя людини.

Від частоти вживання назви перестають сприйматися як щось осмислене і переходять у категорію так званих "загальних місць", умовно кажучи. Особливістю цих "загальних місць" є те, що вони впливають на людину неусвідомлено, змінюють її ментально, формують картину світу, але не сприймаються нею критично.

Діє цілий комплекс важелів, але у підсумку пересічний мешканець, що живе на вулиці Чапаєва, швидше зробить радянський/російський вибір, ніж той, хто живе, скажімо, на вулиці Петлюри або Шухевича.

Візьмемо, наприклад, перейменування вулиці Московської. Хоч тут прямо і не звучить комуністична назва, але, якщо дивитися в ширшому контексті, то цієї назви варто позбутися у кожному населеному пункті України зі зрозумілих причин. Так, цей топонім вшановує столицю імперії, що тривалий час під різними назвами поневолювала наш народ.

У Кропивницькому її змінили на Холодноярську. Чому? По-перше, вона вказує напрям, яким можна дістатися до знаменитого Холодного Яру в Чорному лісі, де ще з часів Коліївщини гуртувалися повстанці. По-друге, ця назва пов'язана з нашим краєм, адже Холодноярська республіка, що виникла в добу визвольних змагань 1918-1921 років, охоплювала північну частину нашої області.

І, по-третє, до єлисаветградської в'язниці тоді потрапив майбутній автор роману "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський та деякі інші повстанці, яких доправляли у місто саме по цій вулиці.

Знаю кількох мешканців Кропивницького з цієї вулиці. Один із них "не помітив" її перейменування – для нього це й досі Московська. А нещодавно я дізнався, що він їздив у Москву на заробітки. І це в той час, як у тій самій Москві уже майже два місяці перебувають в СІЗО наші моряки. Але йому "гроші не пахнуть".

Інший – вітав перейменування на Холодноярську, зацікавився цією темою, прочитав роман Горліса-Горського, брав участь у вшануванні могили Чорного Ворона у селі Розумівці та героїв Холодного Яру в селі Мельники. Зізнався, що для нього є принизливим і неприйнятним "батрачити" в Москві: "Якщо я й опинюсь там колись, то тільки поряд із нашими полоненими як ворог кремлівського режиму!"

Ось так змінює людину її культурний простір. І таких прикладів можна знайти безліч. Звісно, у кожному конкретному випадку все залежить від особистості, але й особистість складається із того, чим вона себе наповнює, і що її оточує.

Так, до Революції Гідності і до декомунізації такого вибору в нас навіть не стояло. Тривала тиха "єгипетська" асиміляція. Сьогодні ж українці гордо розправили плечі. А суспільній процес декомунізації допоміг пробудженню цього незнИщеного і незнищЕнного українського гену.

Олександр Ратушняк, для УП

Проект "Дорожня карта реформ Кропивницького" втілюється "Прес-клубом реформ" в рамках програми сприяння громадській активності "Долучайся!", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.

Зміст цієї публікації є винятковою відповідальністю "Прес-клубу реформ" i не обов'язково відображає погляди USAID чи уряду США.



powered by lun.ua
Реклама:
Децентралізація: між правдою та вигаданими загрозами
Україна сьогодні стоїть перед історичним моментом – відійти від спадщини радянської імперії і отримати нову європейську систему адміністративно-територіального устрою.
ОГХК вже підготовлена нами до приватизації краще за інші держкомпанії
Відповідь на колонку нового керівника ОГХК.
Без держави не впораємося
Які виклики постали перед авіагалуззю через пандемію і на яку підтримку ми розраховуємо.
Міжвидова боротьба Єрмака і Разумкова – в "живих" залишиться лише один?
Разумков отримав посаду за свою роботу на виборах президента як "нове обличчя". Сьогодні цей тренд вже не актуальний. Переможці мають отримати все, а переможці наразі – це кварталівці на чолі з Єрмаком. І за законами жанру, він продовжуватиме "зачищати" конкурентів.
Чому допомогу в покупці апаратів ШВЛ – це гасіння пожежі, а не вирішення системної проблеми. Що з цим робити
На жаль, ні апарати ШВЛ, ні інші закуплені кошти не будуть задіяні ні під час епідемії, ні, тим більше після, її закінчення. (рос.)
Плюралізм Зеленського. Чим президент ще може "зачепити" виборців
Зеленський і досі має великі переваги у порівнянні зі своїми конкурентами, адже його внутрішня й міжнародна політика все більше набуває ознак плюралізму.
Чи є місце для України на інноваційній мапі світу?
Стара економічна система не працює, а сировинний вектор розвитку немає жодних конкурентних переваг у глобальному форматі. Як на нові виклики відповідає Україна?