Навіщо нам потрібна декомунізація?

786 переглядів
Вівторок, 22 січня 2019, 18:00
Олександр РатушнякОлександр Ратушняк
координатор групи "Політика національної пам'яті" коаліції ГО "Рада експертів", м. Кропивницький

У суспільній свідомості, тобто у головах людей, відбувається малопомітний, але вкрай важливий процес переорієнтації цінностей.

Повільно, але поступово і наполегливо ми долаємо комплекс радянського минулого, що має таке непривабливе визначення як "совок".

"Совок" – це сукупність ментальних рис зденаціоналізованої особистості, для якої є характерними патерналізм і безвідповідальність. Тобто людина вважає, що від неї нічого не залежить, що хтось має за неї вирішити усі її проблеми, у тому числі й побутові.

Часом доводиться чути, що перейменування зараз не на часі, що це, мовляв, відволікання уваги від нагальніших проблем. Мовляв, давайте спочатку нормальне життя налагодимо, а вже тоді й будемо здійснювати декомунізацію.

Такі міркування від лукавого. Зміна ідеологем якраз і відбувається у час суспільних потрясінь.

Бо нема підстав щось міняти у період ситого, заможного життя, адже воно стало можливим саме завдяки тій або іншій соціо-ідеологічній парадигмі, тобто суспільному ладу, простіше кажучи.

Але процвітання не може настати у викривленому, деформованому гуманітарно-культурному просторі. Бо, як сказано у Біблії, "спочатку було Слово". Багатими стають лише ті суспільства, які сповідують свою систему цінностей. У чужій парадигмі вони можуть бути лише придатками.

Для сучасної України декомунізація – це дещо важливіше, ніж просто позбавлення від рудиментів радянського минулого у вигляді комуністичних топонімів чи пам'ятників вождям.

Сьогодні для нас цей процес означає деколонізацію і дерусифікацію в цілому, що дорівнює самозбереженню нації.

Нещодавно мені довелося побувати у Єгипті. Відразу впадає в око, що сучасні єгиптяни до давньоєгипетської культури не мають жодного відношення, окрім спільної назви.

Нинішні єгиптяни – це араби, які колись давно прийшли туди з Міккеї, захопили стародавній Єгипет, привласнили назву, асимілювали мешканців, а тепер спекулюють на темі залишків давньоєгипетської культури, тиражуючи її у вигляді пірамід, сфінксів, фараонів тощо.

За дві тисячі років у Єгипті не залишилося носіїв тієї стародавньої культури, пам'ятки якої так приваблюють сьогодні туристів з усього світу. Гірко стає від того, що одна з п'яти найдавніших цивілізацій на планеті не встояла під натиском асиміляції і зникла, розчинилася.

Українцям пощастило більше, ніж єгиптянам – ми збереглися, не зникли, не розчинилися. Може, тому, що колонізація тривала лише триста років, і Росія просто не встигла нас переплавити у своєму "котлі народів"?

Але ми зазнали значних збитків. У нас забрали назву, підточили мову, присвоїли собі древню культуру Київської Русі, усі визначні пам'ятки писемності та навіть наших князів намагаються видати за своїх предків.

Loading...

Щось подібне є і в Єгипті – називають фараонів своїми предками, але мови давньоєгипетської уже не знають, бо вона незворотньо втрачена.

Зцілення національного організму – процес складний і тривалий. Він передбачає широку всеохоплюючу діяльність передусім у гуманітарній площині. Адже вкрай потрібно, щоб ствердилися українська мова, музика, кіно, література, історія, топоніміка.

Поряд з іншими особливо важливим чинником є топоніміка, адже назва маркує простір, у якому протікає повсякденне життя людини.

Від частоти вживання назви перестають сприйматися як щось осмислене і переходять у категорію так званих "загальних місць", умовно кажучи. Особливістю цих "загальних місць" є те, що вони впливають на людину неусвідомлено, змінюють її ментально, формують картину світу, але не сприймаються нею критично.

Діє цілий комплекс важелів, але у підсумку пересічний мешканець, що живе на вулиці Чапаєва, швидше зробить радянський/російський вибір, ніж той, хто живе, скажімо, на вулиці Петлюри або Шухевича.

Візьмемо, наприклад, перейменування вулиці Московської. Хоч тут прямо і не звучить комуністична назва, але, якщо дивитися в ширшому контексті, то цієї назви варто позбутися у кожному населеному пункті України зі зрозумілих причин. Так, цей топонім вшановує столицю імперії, що тривалий час під різними назвами поневолювала наш народ.

У Кропивницькому її змінили на Холодноярську. Чому? По-перше, вона вказує напрям, яким можна дістатися до знаменитого Холодного Яру в Чорному лісі, де ще з часів Коліївщини гуртувалися повстанці. По-друге, ця назва пов'язана з нашим краєм, адже Холодноярська республіка, що виникла в добу визвольних змагань 1918-1921 років, охоплювала північну частину нашої області.

І, по-третє, до єлисаветградської в'язниці тоді потрапив майбутній автор роману "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський та деякі інші повстанці, яких доправляли у місто саме по цій вулиці.

Знаю кількох мешканців Кропивницького з цієї вулиці. Один із них "не помітив" її перейменування – для нього це й досі Московська. А нещодавно я дізнався, що він їздив у Москву на заробітки. І це в той час, як у тій самій Москві уже майже два місяці перебувають в СІЗО наші моряки. Але йому "гроші не пахнуть".

Інший – вітав перейменування на Холодноярську, зацікавився цією темою, прочитав роман Горліса-Горського, брав участь у вшануванні могили Чорного Ворона у селі Розумівці та героїв Холодного Яру в селі Мельники. Зізнався, що для нього є принизливим і неприйнятним "батрачити" в Москві: "Якщо я й опинюсь там колись, то тільки поряд із нашими полоненими як ворог кремлівського режиму!"

Ось так змінює людину її культурний простір. І таких прикладів можна знайти безліч. Звісно, у кожному конкретному випадку все залежить від особистості, але й особистість складається із того, чим вона себе наповнює, і що її оточує.

Так, до Революції Гідності і до декомунізації такого вибору в нас навіть не стояло. Тривала тиха "єгипетська" асиміляція. Сьогодні ж українці гордо розправили плечі. А суспільній процес декомунізації допоміг пробудженню цього незнИщеного і незнищЕнного українського гену.

Олександр Ратушняк, для УП

Проект "Дорожня карта реформ Кропивницького" втілюється "Прес-клубом реформ" в рамках програми сприяння громадській активності "Долучайся!", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.

Зміст цієї публікації є винятковою відповідальністю "Прес-клубу реформ" i не обов'язково відображає погляди USAID чи уряду США.



powered by lun.ua
Тотальна "цнапизація" чи держава у смартфоні?
Сервісна держава повинна дбати про належне надання послуг через різні канали, турбуватися про всі групи громадян і бізнесу, не допускаючи дискримінації.
Як підготуватися до сезону грипу: 5 простих рекомендацій
Охочі мають шанс імунізуватися та уникнути захворювання або ж на 60 % зменшити ймовірність ускладнень від нього.
Дотик генпрокурора, або Як зняти недоторканність, щоб її залишити
Доторканними "слуги" згодні бути тільки для свого – призначеного президентом Зеленським – генерального прокурора.
Чи є колізія між урядовими розслідуваннями на ринку добрив
За дотриманням правил торгівлі в країні наглядають Антимонопольний комітет та Мінекономіки. Чи є між ними взаємодія, покаже справа проти групи Ostchem.
Стратегія України з інтегрованого управління кордонами: справжнім мірилом успіху буде ефективна реалізація
Зміцнення торговельно-транспортних коридорів до Європейського Союзу є надзвичайно важливим для теперішніх і майбутніх відносин між Україною та ЄС.
У чому логіка "земельного Задзеркалля" щодо іноземців
Заборона іноземцям купувати землю в Україні не працюватиме. Знайдеться ряд механізмів і структур в Україні та за її межами, щоб це обійти. Для кого ж іноземці становлять ризик?
Чому всім нам варто подивитися "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
В Україні ми не користуємось інфраструктурою як чимось зручним і корисним, не задумуючись – навпаки, ми, самі того не помічаючи, витрачаємо величезну кількість енергії, щоб компенсувати її розруху.