Червона книга української політики: олігархи

1851 перегляд
Середа, 30 січня 2019, 13:15
Саміра Аббасова
журналіст-фрілансер, співробітник Українського інституту майбутнього

Хто такий олігарх? Його принципова відмінність від звичайного бізнесмена полягає у тому, що олігарх намагається впливати на владу. Чому? Тому що інакше його бізнес не є прибутковим - олігархи завжди заробляють на тому, що забезпечується з боку держави.

Наприклад, на нечесних тендерах, монополістському становищі на ринку, податкових пільгах, тощо. І саме в цьому полягає їхня основна слабкість. Вони неконкурентоспроможні на ринку.

Нижче - моя суб'єктивна думка та висновки щодо явища олігархату в Україні, яке досліджував аналітичнй центр "Український інститут майбутнього".

"Бюджетний пиріг" вже не той

Бізнес-тижневик "Фокус", на початку 2018 року писав, що активи 100 найбагатших людей в Україні коштували 26,9 млрд доларів США. Наприкінці 2017 року, інший діловий тижневик "Новое время" оцінив ці активи майже так само: 26,7 млрд доларів. У порівнянні з показниками епохи Януковича, які коливаються від 62 млрд дол до 80, виходить, що найбагатші люди України втратили ⅔ своїх статків.

Якщо ж порівнювати цифру 2018 року з тим, що вони мали до глобальної фінансової кризи 2008-2009 років (101-113 млрд доларів США), то вона сягає приблизно чверті. І, врахувавши те, що у 2019, цілком можливо, розгорнеться третя хвиля глобальної кризи, прогноз для найзаможніших українців виглядає не дуже оптимістично.

Та навіть якщо ця криза не відбудеться, є інший болючий для олігархату фактор - крайня виснаженість українського бюджету.

На це, як ідеться у дослідженні "Майбутнє олігархів" Українського інституту майбутнього, у 2019 році є кілька причин:

  • Рекордні виплати по зовнішнім боргам. Близько 40% у бюджеті України на 2019 рік передбачено на виплати по боргам. А це 417 млрд грн, з яких 145 млрд грн – виплати з обслуговування боргів (відсотки).
  • Зростає дефіцит Пенсійного фонду. Незважаючи на проведену реформу, дефіцит Пенсійного фонду на 2019 рік (166 млрд грн) виріс на 30 млрд порівняно з 2018 роком (139 млрд грн).
  • Збільшення витрат на оборону.Видатки на оборону та безпеку з 2017 по 2019 рік зросли на 73 млрд грн, і ростимуть надалі.

Себто "бюджетний пиріг" вже не той, яким він був років 15 тому - годівничка закривається.

До того ж, є кілька ширших економічних тенденцій, які ставлять олігархів не в найзручнішу позицію.

По-перше, це стосується відтоку робочої сили. Так, згідно з дослідженням, еміграція заробітчан до Польщі та інших країн західного напрямку набирає масштабів загрози національній безпеці. А втім немає лиха без добра. Дефіцит робочої сили змушує ринок праці змінювати орієнтацію - з фокусу на роботодаців до фокусу на працівників.

Як це пов'язано з олігархами?

У травні 2018 року Юрій Косюк назвав постійну втрату своїх працівників "кровотечею" підприємства, пише latifundist.com, і заявив, що зарплати було піднято на 70%, щоб втримати людей в Україні.

Наразі він може собі це дозволити - його компанії отримали 1,4 млрд грн державних дотацій. До речі, це 30% від суми всіх дотацій, наданих державою агропромисловому комплексу за рік. А що як наступними роками коштів бюджету вже не вистачатиме на такі "подаруночки"?

Тобто, незважаючи на свої бажання, олігархи змушені будуть прилаштуватися під ринкові умови і стати конкуретоспроможними. Інакше їхній бізнес вже не зможе існувати за рахунок коштів платників податків.

Не економікою єдиною, або Правила політичної гри змінюються

Згідно з даними дослідження УІМ, баланс між олігархами і державою дуже змінився останніми роками:

- при Леоніді Кучмі олігархи могли чинити що завгодно, купуючи чиновників;

- Віктор Ющенко остаточно втратив вплив на олігархів, бо не бажав/не міг виконувати кучмівську роль арбітра між ними;

- за Віктора Януковича олігархи просто розраховувалися грошима за право робити все, що вони хотіли, включно з узурпацією влади.

Після Майдану усталені практики почали змінюватися. Однак найпоказовішою ілюстрацією цього процесу є рішення про націоналізацію Приватбанку.

Держава, уособлена у цьому випадку Національним банком України, показала, що відтепер є гравцем, а не просто ресурсом у чужій грі. Можливо, навіть намагається повернути собі роль диригента. Уряд чи не вперше почав встановлювати правила гри. Це було безпрецедентно, і українські олігархи були, вочевидь, вражені.

Інший приклад, який свідчить про зміну практик на українській політичній шахівниці, нові передвиборчі технології. Раніше олігархи покладалися на кишенькову партію або групку куплених тушок у парламенті. Але на виборах 2014-ого року Ігор Коломойський вперше почав "розкладати яйця по різних кошиках", спонсоруючи різних кандидатів та різні політичні сили.

Цьогоріч цю тактику повторюють й інші олігархи. Чи не свідчить їхня тактика "широкого засіву" про те, що олігархи відчувають нестабільність українського політикуму та втрату колишнього абсолютного контролю над ним?

Що буде далі? Майбутнє олігархів

Як ідеться у дослідженні "Майбутнє олігархів", консервативний сценарій розвитку подій (все лишається так, як є зараз) не несе ні для України, ні для олігархів ніяких райдужних перспектив.

На виборах останні намагаються завести свої політичні фракції, домовляються з кандидатами на пост президента. І потім конвертують свій вплив у бюджетну підтримку власного бізнесу. Доступ до політики залишається закритим через контроль медіа-простору.

В умовах зменшення кількості загальних ресурсів олігархи почнуть жорсткий конфлікт між собою, в якому по черзі знищуватимуть один одного.

Ситуація також, імовірно, почне дестабілізовуватись, враховуючи катастрофічний брак грошей для соціальних виплат, ріст популістів та радикалів. Влада, яка буде відповідати друком додаткових коштів, може викликати гіперінфляцію і дефолт. За багатьма ознаками все може бути схожим на початок 90-х років.

На противагу цьому доволі оптимальним та реалістичним для України був би поміркований сценарій "польського круглого столу". У свій час Лех Валенса посадив за стіл переговорів владу Польської Народної Республіки, запропонувавши безпеку в обмін на їх невтручання у політику.

У цьому випадку українцям доведеться змиритися з тим, що "розстріляти усіх в ряд" і "відібрати все" не вийде. Та й не потрібно цього робити, адже Україні потрібен великий бізнес.

Але, як польські комуністи тоді, так і українські олігархи сьогодні, зацікавлені в одному - безпеці. У соціальній турбулентності українського суспільства їх цікавлять шляхи відходу, збереження своєї свободи та статків.

Єдиний шлях у цьому випадку – перетворення на самостійний економічно вигідний бізнес. Саме тому, наприклад, Віктор Пінчук форсовано розпочав модернізацію свого "Інтерпайпу", продажі якого зросли у 2018 на рекордні 35%.

Свою готовність до круглого столу олігархи також вже демонстрували. Так, у 2015 році Сергій Тарута ініціював збори українських олігархів у київському готелі "Хаятт". За інформацією ЗМІ, метою зустрічі було обговорення економічної кризи і шляхів виходу з неї.

Сам Сергій Тарута неодноразово заявляв, що досвід його банкрутства через війну має стати цінним уроком для інших олігархів, які мають дбати про інтереси країни, а не лише свої власні.

Проблема України полягає в іншому. А хто виступить по ту сторону переговорів, з боку державної влади? Якщо розглядати кандидатів на майбутні президентські вибори, ми не бачимо жодної реалістично переможної сторони, за якою б не стояли ті, чи інші олігархи.

З іншого боку, парадокс існування олігархів полягає в тому, що вони зароджувалися як елемент демократичної системи. Саме олігархи стали тією політичною та економічною силою, яка свого часу ознаменувала кінець епохи "червоних директорів", пострадянських керівників підприємств-гігантів.

Пізніше саме зіткнення їхніх інтересів та постійна боротьба за переділ влади попередили становлення авторитарного режиму в державі. Тому в падінні олігархів ключову роль грають навіть не економічні фактори, а радше становлення повноцінних демократичних інститутів.

Утім, не хочеться завершувати текст на негативній ноті. Ключовий меседж у тому, що війна, економічні виклики та політичні пертурбації виснажили та знекровили систему олігархічного консенсусу більше, ніж може здатися на перший погляд.

Велика лондонська пожежа у 1666 допомогла місту позбутися щурів та бліх. Перепрошую за жорстоку аналогію, але так буде і в українському кейсі: пожежа мине, а от щури повтікають.

Саміра Аббасова, спеціально для УП



powered by lun.ua
Кір розійшовся не по-дитячому: навіщо вакцинуватися дорослим
Якщо в вас немає імунітету і ви опинилися на вулиці навіть за сто метрів від хворого, – ви заразились.
Григоренко vs Жуков: баталії на мапі Харкова
9 травня Харківський міський голова Геннадій Кернес сказав, що в разі повернення проспекту Жукова на мапу Харкова ім'я Григоренка увічнять у назві іншої вулиці.
"Стіни" vs "мости": який шлях обере Зеленський?
Перед Зеленським стоїть простий і водночас складний вибір – між "політикою стін" і "політикою мостів". "Стіни" – це курс на самоізоляцію, яку у нас люблять позначати евфемізмом "свій шлях". Наводити "мости" – це вміння (і бажання!) Ставити незручні для себе питання і вислуховувати не завжди приємні відповіді. (рос.)
ЗЕнавгураційні замітки
Зеленський сказав, що хотіли почути його виборці. Він, треба визнати, дуже органічний у своєму образі просвітленого Робін Гуда, який навіть на Банкову ходить пішки. Але у програмній промові не було власне ПРОГРАМИ.
Процедура важлива: чим відрізняється отримання дозволів в Україні та ЄС
Громадяни та бізнес часто опиняються у ситуації, коли держава ухвалює рішення стосовно їхніх прав та обов’язків. Для таких ситуацій в ЄС діє адмінпроцедура. А в Україні?
Зеленський, пасіонаріії та прийняття рішень
Маємо нового президента. Звичайно, великі повноваження мають ще і Рада, і уряд. І, що важливо, суд. Проте президент і його команда матимуть значні важелі на вплив і у цих гілках влади. А після виборів можуть мати ці структури в кишені. Рішення буде підписувати президент. Впливатимуть ім'ям президента. А хто ж насправді готуватиме, прийматиме і впроваджуватиме рішення?
Президент-невдаха. Яка з нього користь?
Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.