Від порожніх кишень – до порожніх обіцянок. Чому потрібна деповертизація
Десь у ці ж дати 4 роки тому я сидів в Києві на нараді OCHA. Це така структура ООН з питань координації гуманітарних питань – UN Office for the Coordination of Humanitarian Affairs.
У залі, де проходило засідання, висів плакат із яскравим написом "Poverty is Inequality" (укр. "Бідність – це нерівність").
Розумієте, для України, та і взагалі для більшості країн, бідність – це не просто нерівність. Це, напевне, найкритичніший фактор як для соціальних зрушень, так і для формування світогляду.
І, насправді, всі сучасні проблеми України виникли не стільки через зовнішнього ворога, скільки через всеохоплюючу бідність населення, яку спричинили покоління внутрішніх бездарних політиків.
Бідність змушує людей шукати винних. Це базова психологія.
А пошук винних – найкращий ґрунт для популізму. Популізм – найлегша, але й найдеструктивніша політична стратегія, яка не вимагає аж надто багато – риторичний пафос, критиканство і вміння говорити те, що хочуть чути, або підміняти те, що потрібно людям, тим, що ти їм пропонуєш.
Популізм ніколи не будує – він або закликає знищити, або штурмує те, що вже побудовано.
Саме до збіднілого населення через популізм і демагогію можна донести будь-яку ідею, будь-яку обставину чи ідеологію, яка виправдовує збіднілість наявністю "третьої сторони" (ворог, попередники, імігранти), яка шукає винних і пропонує "месіанський порятунок", це коли врятувати людей може лише "одна людина".
В постіндустріальній Британії так зароджувався рух скінхедів – підлітків із бідних індустріальних районів, які у всьому звинувачували іноземців, які забирають їхні робочі місця. Партія UKIP в 2015 році використала ту саму риторику для популяризації ідеї Brexit.
Щось схоже відбулось під час передвиборчої кампанії Дональда Трампа в США, який визначив імігрантське питання одним з ключових у своїй кампанії.
На індустріальному сході України насаджується Руський Мир, який винить "фашисто-бандерівців", ЄС і США у тому, що вони утискають права симпатиків Росії і не дають їм нормально жити. У якості порятунку пропонується, звісно ж, РФ – адже там начебто і пенсії, і зарплати більші.
Але знищені громадянські права.
Та в тому то і справа, що коли світогляд сформований бідністю – громадянські права відходять на другий план, допоки немає чого їсти і чим лікуватись.
Можете називати це пірамідою Маслоу, але результат той самий. Бідність матеріальна, як правило, веде до бідності духовної. Це закономірно, хоч бувають і рідкісні виключення.
Із світоглядом, сформованим бідністю, немає що втрачати. Бідність рідко стимулює на зміни, радше підбурює на постійний пошук легких і швидких грошей. Халяви. Шари. Лотереї. Участі у мітингах за 200 грн на день.
Це дозволило цим людям відчувати і важливість власних громадянських прав, які було зневажено 16-го січня.
Візьміть антимайдан –"тітушки". Або, як влучно назвав їх один український політик –"підставки для флажків". Цей пласт прийшов за шарою, халявою. За рідкісними винятками – там не було жодної ідеології. Їх або звозили примусово, або просто платили.
Майдан же був добровільним і безкоштовним. Ось і вся критична різниця.
І коли говорять про класове протистояння на сході – боюсь, це схоже на правду.
Це схоже саме на протистояння людей із патерналістським світоглядом, ураженим бідністю, проти людей із світоглядом незалежним, людей, готових покладатись, передусім, на себе.
Бідність породжує заздрість. Заздрість унеможливлює чесну конкуренцію, адже заздрість у своїй природі агресивна, а агресія – переважно протистояння силою, а не інтелектом. Отже, бідність породжує агресію.
Коли агресія безкарна, заздрість робить її особливо жорстокою.
Ми можемо переконатись у цьому, переглядаючи численні відео 2014 року з Маріїнського парку, чи відео окупантів та колаборантів на сході України.
Це впивання власною можливістю завдати болю і страждання і не бути за це покараним.
Оця спроможність здійснювати безкарні агресивні дії відносно тих, кому заздриш, вона і є основною мотивацією збіднілих українців сходу, які перейшли воювати на сторону ДНР чи ЛНР.
Нічого не нагадує? 1917-1918 роки? Був ніким, став всім. "Смерть буржуазії".
Це не історія повторюється, це триває і посилюється бідність.
Я використовую слово бідність не як антонім "багатству", а як визначення негативного соціального феномену – poverty, який впливає як на мислення, так і на дії людини. На її світогляд, ідеологію, характер.
І коли я бачу, як передвиборчі білборди і надалі плекають ідеологію "третьої сторони", яка або винна у наших нещастях, або здобуде нам омріяне щастя, ідеологію "месіанства", коли лише одна людина здатна виконувати функції президента і вести країну до світла, а всі інші – просто кандидати, здатні лише затягнути країну у темряву – я розумію, що бідність плекається навмисне.
Адже бідним населенням дуже легко маніпулювати.
Тому, якщо ми хочемо щось справді змінити в цій країні, ці зміни мусять проходити під гаслом боротьби з бідністю – деповертизації, якщо хочете.
Допоки є бідність, пенсіонери братимуть гречку, безробітні стоятимуть на проплачених мітингах, наші співвітчизники воюватимуть на боці окупантів.
Допоки є бідність, можна безкінечно намагатися вигравати вибори не завдяки реальним економічним і фінансовим показникам, а розвісивши три слова, які не мають навіть віддаленого відношення до покращення матеріального становища українців.
Повністю знищити бідність, звісно, неможливо. Вона існує скрізь і всюди, протягом всієї історії.
Але задовольнити мінімальні матеріальні потреби людей і скоротити прірву між бідністю і середнім класом – це має стати метою будь-якого кандидата в президенти і будь-якого наступного уряду.
Боротьба саме з бідністю мусить стояти першим номером у будь-якій партійній програмі.
Боротьба саме з бідністю має стати неформальною національною ідеєю, над реалізацією якої мусить працювати кожен з нас.
Дмитро Наталуха, спеціально для УП
