Наука і освіта. Зупинити деградацію

11169 переглядів
Субота, 23 березня 2019, 09:00
Павло Клімкін
міністр закордонних справ України

Дехто знає, для когось це може стати сюрпризом, але за освітою я – фізик.

Колись мріяв стати видатним науковцем, але не судилось.

Проте тема освіти та науки хвилює мене все життя.

А в українській ситуації, безперечно, є, за що хвилюватись.

Буквально днями мав честь потиснути руку лауреатові Нобелівської премії, японському фізикові Кадзіті Такаакі.

Учений зі світовим ім'ям, який зробив неабиякий внесок в розбудову нашого розуміння конструкції Всесвіту, приїхав до Києва.

Кадзіта Такаакі взяв участь у відкритті змагань "Destination Imagination". У цьому міжнародному конкурсі діти й молодь проявляють себе та свою креативність у науці, техніці та мистецтві.

І мене щиро надихає те, що наша Мала академія наук підтримує та впроваджує такі ініціативи. Радий також за наших креативних дітей – сам колись таким був.

А от в "дорослій" науці справи, на жаль, зовсім кепські.

Українська наука "по-старому"

Складається враження, що Національна академія наук України застигла десь у минулих часах, провівши після 1991 року лиш корекцію табличок з урахуванням незалежності.

Близько 200 "науково-дослідних інститутів" радянського зразка після поверхового косметично-адміністративного ремонту продовжують своє спокійне існування.

Світ давно вже живе в новій реальності, а ми все ще очікуємо, що Україну в число передових держав виведе атавістична система.

Науки в Академії наук стає все менше, стара форма не тільки не в змозі породити новий зміст, вона не може навіть втримати старий.

Узагалі за 28 років нашої незалежності мала вирости й посісти ключові позиції в науці й освіті ціла нова генерація вчених. Але таке відчуття, що покоління нашої НАНУ не змінювалось вже енну кількість років.

В Україні 2363 докторів наук, і середній вік у них 65 років. Ну, нехай, докторові навіть личить бути сивочолим. А ось середній вік 6807 кандидатів не 30 і не 40, а 50 років, і це викликає тривогу.

Не хочу нікого образити, але науку не може рухати вперед клуб пенсіонерів. Без енергії й нових підходів середнього й молодого поколінь нічого не вийде.

Але, як бачимо, молодь в науку не йде, або ж робить свою кар'єру за кордоном, де є всі умови і для повноцінної роботи, і для гідного життя.

Якщо в нинішньому світі наука є рушієм прогресу, то наш, український рушій остаточно застарів.

Необхідна термінова реформа, і реформа капітальна.

Вважаю, що врешті-решт в Україні має лишитись кільканадцять великих фундаментальних наукових центрів різної спрямованості, в яких науковці одержуватимуть нормальні зарплати, а наука фінансуватиметься так, як це і повинно бути в цивілізованій країні.

І, власне, сама наука теж має відповідати рівню. А всі безнадійні "НДІ" мають бути закриті.

Однак справа не лише в академіках.

Вища школа

На початку нашої незалежності ми всі щиро очікували, що звільнена від радянських оков українська вища школа рвоне уперед і швидко дорівняється до європейської та світової, тим більше, що запас якості в нас був нівроку.

На жаль, усе сталося з точністю до навпаки.

У часи економічного колапсу 90-их років наука й вища освіта опинилися у власної держави в ролі бідних родичок-нахлібниць. Від них не було негайного доходу з шаленими накрутками, їхнє згасання не спричиняло негайних збитків. Тож вони виявилися нікому не потрібними.

Соціальний і матеріальний статус науковця й викладача був опущений нижче плінтуса, колишні відмінники стали повними лузерами у порівнянні з розпальцьованими двієчниками.

У результаті величезна кількість найкращих змушена була залишити науку й освіту, піти у приватні структури або емігрувати.

Непомітно для нас у наших вишах включився процес негативної селекції. І ось за три десятиліття результати деградації вже неможливо не помічати.

То де ми є сьогодні?

  • Рівень наших вишів, а з ним і рівень студентських знань часто-густо не витримує жодної критики.
  • Контроль за якістю освіти проблематичний.
  • Виші-профанації вже нікого не дивують, а діти в них фактично нічому не навчаються.
  • Процвітає корупція, словосполучення "купити диплом" вже давно здається нормальним.

В Україні дипломи про вищу освіту видають (а в низці випадків просто штампують) 289 вишів.

Для порівняння: у Великій Британії з населенням близько 60 мільйонів в 2016-2017 навчальному році було 162 заклади вищої освіти. Але не поспішайте гукати "Ура!!!", що ми випередили британців удвічі.

Статус українського вишу й українського диплома девальвовано.

Реальна можливість чогось навчитися на очах скорочується навіть у провідних державних вишах країни. Витримують рівень тільки кілька приватних університетів.

Тому не доводиться дивуватися, що абітурієнти масово подаються на навчання до Польщі та в інші країни. А на питання "Чи плануєте Ви після закінчення університету повертатись додому?" ствердно відповідають лише 9%.

Масовий відтік абітурієнтів у свою чергу призводить до подальшої деградації наших вишів:

  • скорочуються ставки викладачів,
  • навчальні програми урізаються настільки, що вже не забезпечують ні знань, ні умінь.

Вища школа ризикує завалитися у піке самодеструкції.

При нинішньому принизливому фінансуванні, очікувати поліпшення ситуації не доводиться – погодьтесь, мало хто захоче присвятити своє життя викладанню в університеті за заробітну платню, нижчу навіть за оклад вчителя в школі.

Для багатьох ентузіастів, які не бажають зректися свого покликання, викладання взагалі стало хобі, а не основним заняттям.

Українська наука і світ

Давайте також поговоримо про місце нашої науки та освіти в глобальному світі.

Міжнародна мова науки – англійська. Міжнародні конференції проводяться англійською. Статті у світових впливових наукових виданнях друкуються англійською.

Але скільки ж наших освітян взагалі нею володіють? Чи хоча б здатні читати англійською тексти?

Уявіть, якби в Міністерстві закордонних справ люди не говорили іноземними мовами. Це був би повний нонсенс, але таким самим нонсенсом є й глуха мовна закритість нашої науки й освіти від світу.

Вони приречені мовно орієнтуватися на Росію, що призводить до їхньої маргінальності й ізольованості від глобального наукового мейнстріму, а також спричиняє викривлене крізь російські лінзи бачення світу і себе в ньому.

Те, що з наукою й освітою у нас все погано, погодяться практично всі.

Питання лише в тому, чому ж за майже 30 років ми ніяк не можемо прийти до реальної реформи державної підтримки науки та вищої освіти.

Всі прекрасно розуміють катастрофічну ситуацію, але все одно нічого не роблять.

Небезпеку точно діагностувала Оксана Забужко:

"Розвалена освіта – то, на довгу дистанцію, куди серйозніша загроза для країни, ніж розвалена армія (серйозніша – вже бодай тому, що армію можна, при потребі, все-таки відносно швидко вдягти й опорядити, тоді як освіта, навіть якби була просто зараз, якимсь чудом, вся на пню геніально зреформована, потребуватиме після того ще мінімум 15-20 років, заки "наросте" результат – соціально значущий прошарок людей, здатних бачити світ адекватно отим історичним викликам та приймати стратегічно притомні рішення".

Читайте також:

Між першим і третім світом: як Україні стати країною інновацій

Кандидати в президенти, ви усі забули про найважливіше!

Любомир Гузар: Роль науки для сучасної України

Уряд олігархів та зубожіння вітчизняної науки

…Потискаючи руку японському фізикові, я, звичайно, думав про наших потенційних Нобелівських лауреатів. І про те, як існуюча в нас система просто виштовхує весь наш інтелектуальний потенціал за кордон.

Якщо ми зараз в терміновому порядку не візьмемось за це питання, майбутнього в нас просто може не бути.

Павло Клімкін, спеціально для УП



powered by lun.ua
Зеленський і Порошенко – соціально-психологічні портрети кандидатів
Для кращого розуміння потенціалу особистостей кандидатів можна використати типологічний підхід. Він дозволяє ознайомитися з основними рисами характеру, мотивами поведінки та вчинків, зрозуміти можливості та здібності, симпатії та антипатії, життєві цілі кандидатів.
Лідери і реформи: чи вистачить в українців ентузіазму
Для проведення успішних перетворень потрібно чимало якостей, проте головна з них — ентузіазм. Чи вистачить його в українських лідерів та українського народу?
Збережіть курс на Європу та не розвертайте реформи: відкрите звернення до кандидатів у президенти
Як дві найчисельніші проєвропейські мережі громадських організацій, які загалом налічують понад 300 організацій-учасниць, ми маємо вимоги до наступного президента...
ЄС посилить контроль в інтернеті: як це відіб'ється на українцях
Європейський парламент таки схвалив більш ніж суперечливу Директиву про авторське право на Єдиному цифровому ринку ЄС. Скандальна директива спростить механізм блокування контенту і в Україні.
Піраміда Грема в дебатах: що важливіше – образити чи докопатися до істини?
Українська політика – це війна всіх проти всіх, де всі методи добрі. Слабак той, хто дотримується правил, хто цінує етику. Сильний той, у кого голос голосніший, хто більш нахабний і хамовитий. Про брудні та, на жаль, найбільш популярні методи ведення дискусії або суперечок. (рос.)
Зв'язок Київ-Донецьк. Як Facebook і Youtube можуть допомогти
Ефективність таргетованої реклами давно усвідомили всі провідні політики. Це не панацея, але один зі способів донесення інформації, хоч і дуже ефективний. (рос.)
Оживити мертвого: як відміна мораторію вплине на кредитування фермерів
Аби пожвавити кредитування фермерства, Україні необхідний ринок землі.