Повернути народжуваність в Україну, або Що робити з молодіжним житловим кредитуванням

1797 переглядів
П'ятниця, 19 квітня 2019, 08:00
Віктор БобиренкоВіктор Бобиренко
Бюро аналізу політики, громадське партнерство "За прозорі місцеві бюджети"

Пушкін писав: "У Росії дві біди: дурні та дороги". Дотепники у 2014 році подовжили цей ряд стосовно нашої країни: в Україні три біди: дурні, дороги і Росія.

Зараз треба додати до бід України ще четвертий жах – демографічну катастрофу.

За випадковим збігом обставин 18-го квітня відбулися дві події: представлення членів Зе!команди та комітетські слухання на тему "Молодіжне житлове кредитування – вклад в майбутнє європейської України".

Кінець епохи солідарних пенсій

Вибори показали одне з головних невиправданих очікувань людей – підвищення пенсій.

Так, цього року, за рахунок євробляхерів уряд зміг індексувати пенсії на більш як 17%. Новий, осінній уряд, наступного року буде брати кошти на індексацію 2020 виключно у державному бюджеті.

Але 200-300 гривень індексації ситуацію не виправлять. Найбільша соціальна група країни залишиться дуже бідною.

Вже зараз дотації до Пенсійного фонду – найбільший рядок у державному бюджеті. А все тому, що за солідарною системою пенсійний фонд наповнити неможливо: працюючих менше, ніж пенсіонерів.

Офіційна статистика: на 10,5 млн. працюючих – 11 млн. пенсіонерів.

Проблему знали фахівці від кінця 90-х. В набат ми почали бити на початку 2000-х. Саме у 2003-му році народилося найменше покоління українців – трішки більше 350 тисяч малят.

Минулого року до роботи стало, закінчивши Виші (умовно) покоління 1996 року народження. Їх в Україні – близько 460 тисяч. Десь 25% з них тут же поїхали працювати за кордон (і це оптимістичний варіант), тобто в Україні ми маємо близько 350 тисяч.

Цього ж року на пенсію пішов 1958 рік народження. І їх в Україні майже 600 тисяч.

Питання до популістів: по скільки мають платити до пенсійного фонду 350 тисяч людей, щоб прогодувати 600 тисяч пенсіонерів і при цьому підняти пенсії у 2-3 рази?

Ну ви розумієте, що питання не вирішиться ніяк. І рейтинг Зеленського буде з часом там же, де і рейтинг Порошенка. Очікування знову не справдяться.

Хто винуватий? Хтозна. Адже, починаючи з Ющенка, (а потім і Янукович, і Порошенко), усі президенти, з ледь стримуваною гордістю, говорили про збільшення народжуваності. Складалося уявлення, що хлопці особисто ночами над цим працюють.

Дійсно, статистика стверджує, що з мінімуму у 2003 році вже у 2007 році народилося понад 400 тисяч дітей, а у передвоєнному 2013 році вже 470 тисяч.

Лідери стверджували, що це – результат їхньої ініціативи зі "скупки дітей", коли з 2005-го року почали виплачувати гроші за другу, третю і кожну наступну дитину. Ну, логічно, здавалося б: почалися виплати – збільшилася кількість народжень.

Насправді – це не так. Просто у кінці 2000-х у дітородний вік вступило найбільше на даний час покоління українців.

Спочатку у 60-х народжувалося по 800 тисяч дітей на рік, а у 1984-88 роках: по 700-750 тисяч дітей щороку. Тобто по 350-370 тисяч дівчат. Ось вони і почали народжувати по першій дитині. Іноді і по другій.

З 1 квітня цього року уряд, змагаючись у передвиборчому чемпіонаті з популізму, знову відновив збільшені виплати на третю і кожну наступну дитину. І це не просто помилка. Це непрофесійність.

Півтора землекопи

Функція держави – витрачати кошти не тільки результативно, але і ефективно. Освоїти можна будь-яку суму коштів. А що це дасть?

Ще 2012 року Бюро аналізу політики провело дослідження. Воно було не репрезентативним і аматорським. Вибірка була недостатньою, проте тенденцію ми побачили.

Опитали 100 жінок, які народили третю (чи наступну) дитину. Метою дослідження було виявлення мотивів народження і ідентифікація соціального статусу цих жінок. Виявилося, що це три різні соціальні групи.

Перша невелика група – це жінки, які народжували "снігуроньок". Подружня пара, як правило, віком близько 40 років, які мали вже двох дорослих дітей, маючи певні статки (типовий середній клас), народжували третю дитину. Бо у 90-ті вони були "забігані" і не встигли насолодитися батьківством. І зараз надолужують.

Друга, більша група – жінки-віруючі. Незалежно від конфесій. Мотивація проста: Бог дав дитину, дасть і на дитину. Попереджати зачаття – гріх.

І третя, найбільша група, це заробітчанки. Де дитина – це можливість купити в сім'ю плазму чи жити до 6 років на "дитячі гроші". А далі робити наступну.

І де тут ефективність використання державних коштів?

Перші дві категорії народжували б і без державної підтримки. А діти від третьої категорії  часто потім будуть кинуті батьками і стануть соціальними сиротами. Скільки такими подачками від держави мотивували до народження дітей мам малозабезпечених і безвідповідальних? Хто це досліджував?

Loading...

Але і без ґрунтовних досліджень ясно, що стратегія "закупівлі дітей" не спрацювала. Адже коефіцієнт фертильності так і залишився на рівні "півтора землекопи".

Що це? Ті, хто готували стратегію Ющенку, були у дитинстві такими, як герой радянського мультику. Він неправильно вирішив математичну задачку і у Країні невивчених уроків у нього басейн копали півтора землекопи.

Коефіцієнт фертильності для простого відтворення нації має бути 2,2–2,3. Це значить, що 10 жінок за свій репродуктивний вік мають народити 22-23 дитини. Це щоб замість себе залишити дитину, замість чоловіка, ну і на всяк випадок.

А цей коефіцієнт як почав рушитись у 80-ті, впав до 1,2 на початку 2000-х і тільки потім ледь вирівнявся до 1,5 – "півтора землекопи".

Нація себе не відтворює у майбутніх поколіннях. Населення старіє. Пенсійний фонд просідає.

З'являється дуже ображена електоральна група, яка завжди залишається на межі виживання.

Це проблема не тільки нашої країни, а й усіх європейських. Старіюче населення – більш доступна здобич для популістів.

Зміна стратегії

Але вихід є, якщо поміняти стратегію. Держава має бути розумним егоїстом. Якщо стратегія "скупки дітей" не працює, або навіть працює проти держави (за рахунок збільшення в перспективі соціального сирітства і безвідповідального батьківства) – що робити?

Тут треба з'ясувати ще одну деталь. Глобалізація і технічний прогрес швидко змінюють ментальність. За 30 років пральні та посудомийні машини, мікрохвильовки визволили жінку з сімейного рабства. Жінки почали доглядати за собою. Молоді жінки перестали хотіти жити зі свекрухами. З'явилося прислів'я: хочеш онуків – купи дітям квартиру.

Мотивувати народжувати можна не через прямі виплати. Мотивувати можна через придбання житла. Пам'ятаємо: держава – розумний егоїст. Прикріпити молодь до України можна житлом.

У нас діє кілька програм, спрямованих на реалізацію молодими людьми можливостей отримати власне житло.

Основна – програма забезпечення молоді житлом до 2020 року. З 2015 року програма не фінансується з державного бюджету. Програма потребує доопрацювання, проте в цілому вона виписана добре. Основне – зрозумілий і прозорий принцип відбору учасників програми.

Фінансування просте. Молода сім'я отримує кредит на житло. Сплачує 6%  перший внесок. Сплачує зайві квадрати – ті, що більші за державну норму: 21 м2 на члена сім'ї та + 20 м2 на сім'ю.

Держава сплачує відсотки, молоді люди сплачують тіло кредиту, якщо у них одна дитина. За другу дитину держава пробачає 25% кредитних зобов'язань, за третю – 50%. Мотивація народжувати більше дітей – безперечна.

Але програма не фінансується. Фінансуючи живими грішми молодих людей, ми фактично часто сплачуємо за імпортні товари і вкладаємось в інші країни.

У цьому році на "скупку дітей" держава закладає майже 2,5 мільярди гривень.

Якщо таку ж суму закладати на програму молодіжного житлового кредитування то можна отримати:

  1. Фінансування власної будівельної галузі й усіх супутніх.
  2. Через зміни до програми мотивувати місцеві бюджети до співфінансування (гривню на гривню) програми;
  3. Місцеві громади під такі проекти можуть виділяти на пільгових умовах землю, що, безумовно, зменшить вартість квартир.
  4. Масове будівництво призведе з часом до зменшення цін на житло.
  5. Вкладаючи одну й ту ж суму коштів щороку, можна збільшувати розмір фінансування, адже будуть повертатися кредити попередніх років і матимемо ефект сніжного кому.
  6. Держава припинить поширювати патерналістські запити. Кошти отримає активна частина населення, здатна будувати цю країну.
  7. Суттєво зменшиться відтік молоді за кордон. Якщо хтось від сімейного гнізда і поїде на заробітки, то не надовго і з метою швидшої виплати кредиту.
  8. Посилиться рівень громадянської активності. Люди з доступним, але не виплаченим кредитом вимагатимуть від держави чітких правил гри.
  9. Зменшиться кількість розлучень. Приклади з іпотеками доводять: сім'я з кредитом не поспішає розлучатися, бо ділити ще немає чого.

У програму обов'язково треба вносити зміни.

Провести географічно-урбаністичне зонування.

Окремо Київ і великі міста понад 100 тисяч жителів – де вести лише будівництво. Окремо – малі міста і селища міського типу, де має бути можливість купівлі житла на вторинному ринку, що дозволить об'єднаним територіальним громадам залучати молодих спеціалістів, надаючи їм кредити.

Окремо треба прописати, що квартира молодіжного кредитування має бути не менше двох кімнат. В однокімнатній квартирі швидше за все буде лише одна дитина.

Середня вартість кредиту у середньому обласному центрі – близько 600 тисяч гривень. Видаткова частина державного бюджету 1200 мільярдів гривень. Заклавши 6 мільярдів, тобто близько 0,5% коштів Державного бюджету та залучивши стільки ж з місцевих, ми матимемо змогу видавати більше 20 тисяч кредитів уже у наступному році.

Безумовно, програма МЖК сама не змінить демографічну ситуацію. Але в купі з другим етапом пенсійної реформи, іншими ініціативами сімейного та патріотичного виховання хоча б трішки підвищить народжуваність та зменшить катастрофічні наслідки депопуляції.

У нас найбільше жінок родом із середини 80-х. У нас ще є 5-6 років, щоб створити для них умови народити по другій і третій дитині.

Суспільний запит для цього великий. Це та програма, де "за" – і мами, і бабусі. І ті партії, які намалюють лозунги МЖК на своїх знаменах – матимуть додатковий бонус на виборах. І, нарешті, це буде не голий популізм, а щось реальне.

Віктор Бобиренко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Чому не варто обмежувати емоції та як їх контролювати
Проявляти емоції безпечно для себе і для оточуючих можна різними способами. Головне, робити це вчасно, не доходячи до критичної точки.
7 причин задуматися над тим, щоб всиновити старого битого пса
Дорослі собаки нічим не поступаються в дружбі та відданості молодим.
Чи вдарить штрафна система по нардепах-прогульниках?
Новий закон принципово змінює підхід до участі народних обранців в засіданнях парламенту та комітету Верховної Ради. А от чи подіє ця штрафна система в умовах сучасної політичної ситуації – невідомо.
Як задовольнити кадровий голод в агросекторі
До кінця 2019 року загальна кількість вакансій в агросекторі складе 14,5%. При цьому 12,9% серед усіх зареєстрованих безробітних в липні – з сільського господарства. Чому роботодавці та безробітні не можуть знайти один одного. (рос)
Адмінпослуги можуть бути зручними та доступними для всіх
6% відвідувачів центрів надання адміністративних послуг – люди з інвалідністю. І ми здатні зробити так, щоб усі без винятку отримували якісний сервіс.
Кому дістануться функції Держгеокадастру
Нова влада оголосила, що п'яте за величиною штату відомство країни припинить існування у нинішньому вигляді. Що далі?
Інспекція з будівництва корупції
Діяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції — це історія про неефективність і корупцію, що породжує завищення вартості житла. Вирішити ці проблеми можна лише радикально реформувавши ДАБІ.