Перший політичний досвід: що я виграв на виборах у Раду

Рішення балотуватися до Верховної Ради було для мене спонтанним і навіть авантюрним, а в результаті без жодних перебільшень стало найкращим. Усе тому, що я отримав одночасно і колосальний досвід, і потужний фідбек.

Спойлер: виграш у парламентських виборах не тотожний лише зі здобуттям депутатського мандата. Перемога може мати значно глибший сенс.

Маючи за плечима нульовий політичний бекграунд, точно знав, що участь у виборах до Ради – це інвестиція, перш за все, у свій розвиток, а ще унікальний соціальний експеримент, адже саме в таких ось неординарних і незвичних умовах люди починають відкриватися з найрізноманітніших сторін.

Однак про все поступово.

Передісторія

Упродовж 18 років я працюю на державній службі. Мав неодноразові перспективи влаштуватися у столиці, але щоразу принципово відмовляв. У пошуках легкого життя у мегаполісі можна за секунду розчинитися і стати ніким. У провінції, навпаки, ти завжди як на долоні.

Розумів, що найлегше – утекти від проблем, найважче – братися за їх вирішення самотужки. Тож залишався будувати кар'єру на Кіровоградщині. Значну частину життя присвятив роботі в правоохоронних органах, потім очолив обласне управління юстиції.

При цьому жодного дня не був у політиці. Оголошення про позачергові вибори до Верховної Ради спершу сприйняв абсолютно відсторонено. А вже потім, ближче до закінчення терміну реєстрації кандидатів, зрозумів, що потрібно реагувати.

До цього спонукало те, що мій рідний 101-й округ виявився одним із найпопулярніших. На одне місце – 20 претендентів, серед них і безробітні, і абсолютно чужі.

У передостанній день подав документи до ЦВК. 22 червня був офіційно зареєстрованим у кандидати. Із цього моменту гра почалась.

Ставки були зроблені. Хтось пішов у ва-банк, обсипаючи виборців подарунками. Дехто зорієнтувався на дотичності до партії. Я ж поставив на кон свою репутацію, яку випрацьовував роками.

Так стартувала передвиборна кампанія. Моя була з нуля, без політичних і бізнесових покровителів.

Без штабів, партій і фінансової підтримки

Хоча досвіду не було, за три тижні встиг зробити чимало. Не керувався довготривалими точними планами дій. Стратегії не було. Якщо точніше, була така: зробити за три тижні максимум. Це вдалося.

Щодня і без жодних вихідних спілкувався з мешканцями округу. Поки інші роздавали подарунки, я ходив по вулицям сіл із блокнотом, де фіксував проблеми мешканців. Деякі питання вдалося вирішити швидко, інші вимагали часу на вивчення. Багато чого відкрив для себе нового, у тому числі й в українській ментальності.

Одразу прийняв жорстку позицію: роздавати подарунки нікому не мав, тому що не крав. Мої ж батьки, які живуть на Кіровоградщині у Малій Висці, регулярно чули одне запитання про те, коли ж я вже нарешті почну щось дарувати.

Дивувало те, що люди, звинувачуючи всіх і кожного в своїй бідності, чомусь продовжували "продаватись", причому за безцінь. Позиція "візьму зараз хоч щось, бо завтра не дадуть нічого" була не те, що недалекоглядною, вона просто ще більше втягувала у трясовину злиднів. Тим більше, чи варто чогось очікувати від депутатів, які відкрито скуповували голоси ще на стадії агітації? Наївно думати, що так.

У мене не було штабів і команди з сотні людей. Не було фінансової підтримки. Вибори пройшов із мінімальними витратами. І довів, у тому числі й собі, що гроші – не головне.

Звик брати відповідальність лише на себе, тож чітко знав, що діяти потрібно не просто мобільно, а надзвичайно реактивно. Усі зустрічі проводив сам. Єдине, на що не шкодував часу, це на спілкування з людьми. І їх потрібно було не просто вислухати, їм потрібно допомогти.

Цінності, які здобув

Щоразу мене зустрічали насторожено, в "закритих" позах, схрещуючи руки на грудях. Однак із кожною хвилиною емоційна напруга спадала. Люди відкривались. Після зустрічей залишались спілкуватися віч-на-віч. І це перша цінність, яку я здобув під час передвиборної агітації.

Мав нагоду познайомитися з працівниками фермерських і сільськогосподарських підприємств, які душу вкладали в свою роботу. Кажу без жодних перебільшень, тому що бачив на власні очі, наскільки вони переймаються за власну справу.

На відміну від тих, хто звик звинувачувати у своїх бідах когось, ті знали, що можуть розраховувати лише на себе, а також розуміли, що те, як завтра житиме їхня сім'я, залежить від них самих сьогодні. Такі люди мотивують, бо саме на них тримається країна. Це друга цінність, яку я усвідомив.

Третьою цінністю було відкриття власних особистісних граней. Повірте: якщо ви чогось хочете, обов'язково зможете. Коли часу обмаль, то перед вами відкриваються просто суперможливості.

Четвертим і просто безцінним було те, що на мою підтримку після багаторічної паузи возз'єднався популярний у 90-ті роки гурт "Аква Віта". Мій брат Ігор Балан, який є солістом гурту, просто посеред ночі написав мені у месенджер із пропозицією безкоштовно організувати разом із Іриною Філатовою декілька концертних виступів. Це вражає.

А ще окриляло те, що відчув підтримку сотень людей, яких до цього не знав. Отримав величезну кількість дзвінків, повідомлень, реакцій. Усі вони підтверджували, що те спонтанне рішення 19 червня було правильним.

І це моя основна й найважливіша перемога, хоча фактично більшість голосів, як і в інших областях, забрав кандидат від партії "Слуга народу".

Одна порада: коли думаєте, чи варто щось робити, не сумнівайтесь, а дійте.

Коли є можливість інвестувати в свій досвід і розвиток, обов'язково рухайтесь уперед.

Доля не дає шанси просто так. За кожним фінішем – старт.

У житті немає поразок, є лише складніший і триваліший шлях до чогось більшого.

Не просто вірю, а точно це знаю. Усе найкраще – попереду, причому в кожного з нас!

Вадим Гуцул, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.