Фейкові новини – не привід для фейкових законів

577 переглядів
Вівторок, 19 листопада 2019, 15:30
Олександр ЧебаненкоOleksandr Chebanenko
експерт з програми реформування правоохоронної та судової системи Українського інституту майбутнього

Наприкінці минулого тижня керівництво Міністерства культури, молоді та спорту (Мінкульт) заявило, що влада хоче змінити умови функціонування інформаційного простору в Україні.

Наголошувалось: "громадянам мають бути забезпечені умови для отримання та споживання достовірної, об'єктивної та повної інформації про події та явища, що відбуваються в суспільстві".

Йшлося про принцип "суворої відповідальності за систематичне розповсюдження дезінформації, яка є елементом військової агресії проти України" тощо.

Спробуємо проаналізувати й оцінити головні, на наш погляд, з озвучених ідей.

Читайте також: Зеленський vs журналісти. Чому не всі ініціативи президента корисні

  1. Мінкульт пропонує боротися з дезінформацією та замовними матеріалами ("джинсою") шляхом встановлення відповідальності, зокрема кримінальної, за їх розповсюдження.

При цьому, керівництво заявило, що для України мають бути розроблені свої дефініції терміну "дезінформація", оскільки наш внутрішній контекст відрізняється від європейського, і загрози, які стоять перед Україною, інші.

Це питання потребує більш детального аналізу.

Як відомо, наразі за розповсюдження недостовірної інформації ЗМІ несуть цивільну відповідальність (у вигляді відшкодування заподіяного збитку) або зобов'язання спростування.

Що ж до встановлення кримінальної відповідальності, то, насамперед, необхідно відповісти на питання, що є дезінформацією, як її відрізнити від "помилкової інформації", "хибної інформації", "некоректно висвітленої інформації" тощо. І хто та за якими критеріями дає відповідні визначення, адже брехня та її різновиди старі як світ.

Головна небезпека в цьому – суб'єктивність. Тому тут необхідно запровадити (або, за наявності, зробити їх більш відповідними сьогоднішнім реаліям) загальні (а не спеціальні, – щодо журналістів чи ЗМІ) норми кримінальної або адміністративної відповідальності за дії, які виходять за межі права на свою думку чи права на розповсюдження інформації.

Йдеться, насамперед, про дії, що можуть допомогти ворогу в інформаційній війні проти України: публічне заперечення розв'язання або ведення агресивної війни (агресії) проти України, анексії або окупації території України.

Також з цим пов'язана й необхідність введення відповідальності за виготовлення та поширення символіки держави-агресора, за пропаганду держави-агресора.

Публічне розповсюдження завідомо неправдивої інформації, яка спричиняє шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, також повинне знаходити свою оцінку в кримінальному або адміністративному законодавстві.

Крім того, розуміємо, що ворог чудово усвідомлює, наскільки різні наші люди, і використовує це на свою користь.

Тому треба вводити відповідальність не тільки за порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності або релігійних переконань, як це є зараз, а за порушення загального принципу – рівноправності громадян залежно від їхніх особистих якостей, ознак або статусу.

А також відповідальність за ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості та порушення рівноправності громадян залежно від їхніх особистих якостей, ознак або статусу.

Таким чином, ЗМІ не повинні отримувати якісь спеціальні норми кримінальної чи адміністративної відповідальності. Треба встановити чіткі загальні норми відповідальності за дії, які є проявами зловживання правом на свободу слова. Щодо питання публічного розповсюдження прихованої замовної інформації, то головне в цьому – знайти міру, аби не почати боротися з тими, хто має іншу думку.

Цікавим є досвід Польщі, де діє закон "Про недобросовісну конкуренцію". Згідно з ним, публікація прихованих рекламних матеріалів без помітки "спонсоровано" (як, до речі, й хабар), є елементом недобросовісної конкуренції й тягне за собою адміністративну відповідальність для відповідних осіб.

Сам же факт прихованої реклами (або "джинси" в ЗМІ) є ознакою неякісної продукції (в тому числі, інформаційної).

Польський прецедент переводить претензії до ЗМІ в площину відносин "виробник – споживач", в яких останній отримує неякісну продукцію, отже, має право вимагати відшкодування збитків.

  1. Мінкультом пропонується створити "єдину самоврядну організацію журналістів на зразок "рад преси", що діють у низці європейських держав". 

Ця організація повністю чи частково фінансуватиметься з державного бюджету. При цьому, як заявлено, "держава не впливатиме на неї, а засновуватимуть її журналісти на підставі закону".

Ця організація, за думкою Мінкульту, розроблятиме стандарти журналістської діяльності та контролюватиме їх дотримання, забезпечуватиме гарантії журналістської роботи, розробить критерії достовірності новин та присвоюватиме індекс достовірності, підтверджуватиме надання або зупинення статусу журналіста, спираючись на Кодекс етики українського журналіста.

Власне кажучи, Мінкульт пропонує створити "МінЗМІ" під виглядом самоврядної організації журналістів. Чим це закінчується, може нагадати нещодавня історія періоду СРСР.

  1. Для підтримки розвитку інфопростору передбачається створення державного фонду на зразок Українського інституту книги.

Українському інформаційному простору дійсно вкрай необхідне додаткове фінансування. Це забезпечить і підняття рівня якості інформаційного продукту, і високий рівень кадрів, і розвиток суміжних галузей.

Проте не треба забувати, що головною вимогою при цьому є незалежність ЗМІ. І не в останню чергу від побажань чиновників.

Тому пропонується державні кошти на ЗМІ витрачати прозоро, через ті ж конкурсні програми фінансування, гранти тощо. Це застереже відповідних "державних осіб" від потенційних обвинувачень в бажанні створити власну "годівничку".

Loading...

  1. Пропонується ввести кримінальну відповідальність за незаконний вплив на журналіста (в тому числі підкуп).

Це передбачає, на думку Мінкульту, особливий порядок слідчих дій, безоплатну правову допомогу для журналістів, право на фізичний захист, інші інструменти у справах, які стосуються злочинів проти журналістів.

Упорядкування кримінальних й адміністративних правових норм щодо відповідальності за незаконний вплив на журналістську діяльність є давно назрілим питанням.

Що ж до інших пропозицій, то незрозумілою є спроба запровадити окремі механізми слідчих та інших дій щодо саме журналістів. Тоді як відповідні інструменти (щодо безоплатної правової допомоги, надання захисту тощо) для всіх громадян вже передбачені чинним законодавством. Проблема в тому, наскільки вони є доступними й дієвими на практиці.

Не факт, що ситуація зміниться на краще, якщо провести виділення окремої категорії (касти) – журналістів.

  1. Оголошено про необхідність створення інституції омбудсмена з питань інформації "як незалежної особи, основною метою діяльності якої є моніторинг і виявлення дезінформації та звернення до суду з тим, щоб її заборонити".

Судячи з озвучених Мінкультом тез, пропонується створення не інституції для контролю за діяльністю апарату управління і захисту прав і свобод людини та громадянина від незаконних дій органів влади, чим займаються омбудсмени в усьому світі, а посади не більш і не менш, як цензора – під красивою вивіскою.

Важко бути впевненим, що такі новели від Мінкульту знайдуть підтримку в нашому суспільстві.

  1. Було оголошено: відповідно до нового медійного закону будуть запроваджені ліцензування теле- і радіоорганізацій, які використовують частотний ресурс, а також обов'язкова реєстрація для інших медіа.

Ліцензування та реєстрація – це, насамперед, питання відповідальності. Дуже важливо, щоб новий закон (у разі його ухвалення) мав чіткі, законні та прозорі підстави для неї, звівши до мінімуму як можливості зловживання з боку медіа, так і підстави для порушень закону з боку чиновників.

Досвід боротьби з фейками та тісно пов'язаною з ними мовою ненависті.

В Європі є країна, яка запровадила боротьбу з фейковими новинами, орієнтуючись на блокування сайтів, що розмістили і не прибирають фейковий контент.

З 2017 року Німеччина знаходиться в авангарді європейських країн щодо запровадження цензури в соцмережах (цьому передувала безуспішна спроба запровадити механізм саморегулювання інтернет-операторів), зробивши цензорами компанії-операторів соцмереж та всіх громадян країни, і, таким чином, показавши приклад недемократичним країнам.

При цьому цей закон не розповсюджується на журналістську діяльність та інтернет-ЗМІ.

Критики документа (їх було більшість) апелювали до його антиконституційності, бо він перекладає відповідальність з авторів незаконних меседжів на власників цифрової інфраструктури та пересічних громадян.

То які ж результати запровадженого в Німеччині закону щодо цензури соцмереж?

У результаті скарг на соцмережі майже немає, що наводить на думку про тотальну зачистку операторами будь-якого сумнівного змісту, адже саме вони виявилися крайніми і перебувають під загрозою великих штрафів. Це може здаватися позитивним результатом.

При цьому з'являється зворотний бік медалі. Ті групи людей, чиї думки видаються радикальними й незрозумілими, на оголошення яких накладено табу, вважають: суспільна думка без врахування їхньої точки зору є маніпулятивною й недостовірною.

Крім того, назріла величезна проблема: цифрові фільтри стали "бульбашковими фільтрами", які скупчують в онлайн-просторі людей за їхніми політичними, релігійними, соціальними вподобаннями, а про існування людей з іншими поглядами вони можуть навіть не здогадуватися.

Велика роль інформації в житті суспільства відзначалася понад 2,5 тисячі років тому давньокитайським стратегом і мислителем Сунь-цзи: "Здобути сотню перемог у боях – це не край мистецтва. Підкорити суперника без бою – ось вінець мистецтва".

В умовах війни, а особливо в умовах гібридної війни, чи не більшої шкоди ворог може завдати через інформаційні "вкиди", занурюючи наших людей в атмосферу страху, безнадії, хаосу та ненависті одне до одного.

Питання в тому, як Україні протистояти цій загрозі.

Можна спробувати використати досвід Німеччини.

З іншого боку, в Україні діє закон "Про правовий режим воєнного стану", який передбачає під час дії воєнного стану запровадження повного контролю з боку держави за діяльністю ЗМІ, а також заборону на передачу інформації через комп'ютерні мережі. Можна піти й цим шляхом.

А ще можна встановлювати законні, однакові для всіх правила.

Однією з причин зростання напруження в суспільстві називають саме брак ефективної комунікації влади з суспільством.

Журналісти дають можливість суспільству і державі побачити себе в дзеркалі.

Таке дзеркало потрібне, зокрема й для того, щоб не ухваленням нового законопроєкту, а гучною відставкою закінчувалася кожна заява чиновника, який оголосив, що виходить за червоні лінії й збирається перекреслити даровані Конституцією право вільного доступу до інформації та право на свободу слова.

Держава зобов'язана створити можливості для реалізації прав громадян на доступ до інформації, особливо до інформації, що становить суспільний інтерес.

У тому ж випадку, коли це дзеркало викривлює зображення, повинні бути чіткі, об'єктивні та законні критерії оцінки та відповідальності.

Тому було б логічно ухвалити пакет законів (або змін до чинних законів), які б охоплювали не тільки роботу ЗМІ, а носили б універсальний характер та були б спрямовані на протидію загрозам в інформаційному просторі.

Підсумовуючи, соціологи спостерігають зниження ролі ЗМІ у формуванні суспільної думки. Соціальні мережі впевнено наздоганяють ЗМІ як джерело інформації для українців (23% проти 27%). 

Ця тенденція прикра, бо інформація "напряму", залежно від оратора, може нести пропагандистський зміст.

А, як свідчить дослідження факультету журналістики Українського католицького університету (звіт "Конфлікт в медіа vs Медіа в конфлікті: донесення дражливих питань через ЗМІ" соцагенції "Фама" на замовлення факультета журналістики УКУ за фінансової підтримки посольства Великої Британії в Україні), більшість громадян, навіть якщо і ставляться упереджено до джерела інформації, майже не в змозі розпізнати пропаганду чи маніпулювання.

Тому влада має не воювати зі ЗМІ чи дискредитувати їх, а співпрацювати з ними, щоб повернути довіру суспільства до них.

Водночас ЗМІ мають виконувати свою місію – доносити до суспільства вільну від пропаганди й брехні інформацію, викриваючи те, що влада хоче приховати від суспільства.

На жаль, у демократичних суспільствах поки що не придумали нічого ліпшого за "четверту владу".

Влада політична зобов'язана забезпечити журналістів можливістю вільно користуватися інструментами, якими вони володіють для регулювання соціальної напруги в суспільстві.

Повинні бути ясні й законні межі, за якими починається не свобода слова чи свобода на розповсюдження інформації, а саме зловживання ними. І завдання влади – визначити ці межі.

Олександр Чебаненко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Які проблеми переживає будівельний ринок і як їх вирішити в 2020 році
Будівельний ринок України сповільнює темпи росту. Чого чекати бізнесу та споживачам? (рос.)
Нормандські переговори та звичайні українці. Кожному свій мир
Луганський оксюморон: в будинку праворуч всім серцем чекають на Україну, а сусіди ліворуч моляться на Росію, а навпроти просто живуть тут і зараз і не хочуть нічого змінювати. (рос.)
Нормандська зустріч у Парижі: нічия на користь Путіна
Чому нормандська зустріч глав України, Росії, Франції та Німеччини 9 грудня у Парижі закінчилася важкою нічиєю і що нас може очікувати далі?
Європейська Україна – це країна, де права і свободи людини забезпечуються не лише через міжнародні зобов'язання
10 грудня – День прав людини. А прагнення українського народу до утвердження держави як європейської є прагненням свободи та права вільно визначати свою власну долю, що може ґрунтуватися лише на ідеї прав людини.
Лідерки, або Як дівчата з інвалідністю змінюють себе і громаду
На ще досі "незручні" запитання про інвалідність – відшукуємо відповіді у школі політичної участі для жінок і дівчат з інвалідністю "Лідерка".
Парламент хоче встановити для НАЗК нереальні строки перевірки партійних звітів
Плюси і мінуси нового законопроєкту щодо фінансування партій та їхньої звітності.
Що не так з українською версією "викривачів корупції"?
Недосконалість нового закону про викривачів корупції створює для українських правоохоронців додаткові приводи "кошмарити" бізнес. (рос)
"Земельний" податок для Укрзалізниці: хто оплатить нововведення на мільярди
Майже рік Укрзалізниця позбавлена пільги по сплаті земельного податку. Відраховуються платежі за землю не тільки під вокзалами, а й колійними смугами, перонами тощо. Хто "виграє" від цих відрахувань?