Велика паризька гра Володимира Зеленського: без надії сподіваємося

6307 переглядів
Вівторок, 03 грудня 2019, 11:00
Віктор Мороз
політичний оглядач

9 грудня в Парижі відбудеться засідання "нормандської четвірки", зустріч, на яку так нетерпляче й самовіддано намагався наблизити президент Володимир Зеленський. І яку з недовірою і острахом очікують вітчизняні інтелектуали.

Взагалі ставлення до цієї зустрічі в країні досить суперечливе. Хоч миру хочуть усі, та ніхто не знає, як того миру досягти. Швидше за все, це стосується і кремлівської верхівки.

Але якщо згадати, що війни завжди завершуються мирними переговорами, то починаєш більш по-філософськи ставитися до цього заходу.

Чи можна очікувати, що президент Російської Федерації Володимир Путін, від якого в більшій мірі залежать подальші кроки Росії, несподівано прозрів і піде на поступки? Здається, не для цього він розпочинав операцію з утисків України. Так, план не спрацював повністю. Щось пішло не так. Ситуація зависла й все далі дошкуляє Росії, провокуючи досить відчутні наслідки.

За підрахунками авторитетних міжнародних експертів, фінансові санкції ЄС коштують Росії 1 − 1,5% на рік. Крим – $5 млрд на рік, Донбас приблизно стільки ж. Це $10 мільярдів на рік – витрати адміністрації, пенсії та інфраструктура.

Тобто Росія втрачає 3 − 4% ВВП на рік через санкції та війну в Україні, і її економіка вже не перший рік перебуває у стагнації. А реальні доходи населення за останні роки знизилися на 13%.

Гаразд, золотовалютні резерви РФ становлять $530 млрд. Сьогодні це достатньо, щоб заткнути будь-які дірки, яких у невлаштованій Росії доволі. А завтра?

До того ж попереду неминуча зміна влади, яка в Росії часто пов'язана не тільки зі зміною еліт, а зі зміною ідеології, засадничих цінностей, геополітичної орієнтації. (На зміну комуністичного лібералізму Горбачова прийшов анархічний демократизм Єльцина, якого змінив режим автократії Путіна).

Отже, хто б не прийшов після Путіна, йому доведеться вибудовувати власну політику й власну систему влади.

За історичною логікою, після жорсткого автократичного режиму це має бути чергова хвиля лібералізму. Принаймні продовжувати примітивну авторитарну клептократію імені Путіна ніяк не вийде. Бо ця практика, по-перше, себе вже достатньо скомпрометувала в очах великої частини населення, про що свідчать досить численні протести навіть у Москві. А, по-друге, вона просто вичерпала свій моральний і до певної міри економічний ресурс.

Від нового російського царя країна захоче нової ідеї та нового справедливішого порядку. Тому наступник В. В. Путіна змушений буде лібералізувати режим, налагодити економіку, спрямувати доходи країни на вирішення надзвичайно гострих соціальних потреб, показово притягнути до відповідальності винних у розбалансуванні державних доходів.

Все це має статися за логікою історичного розвитку, якого не завжди дотримується Росія, чим вічно заганяє себе в глухий цивілізаційний кут.

Loading...

Росії навіть не кошти будуть потрібні, не інвестиції, вона технологічно залишилася в середині 20-го століття. Найголовніше – їй вкрай потрібні нові технології, які можна отримати лише на Заході. І яких їй просто так не дадуть. Тобто, здавалося б, Росія за визначенням приречена на лібералізацію політичного устрою, економіки, законодавства. Раніше чи пізніше. Швидше за все, це буде в недалекому осяжному майбутньому.

І ось тут їй пригадають все – Придністров'я, Абхазію, Південну Осетію, Крим, Донбас. І за все треба буде розрахуватися. Як розрахувалася вона за борги Російської імперії. Хоч і через сто років. І це зробив саме Путін.

Не певен, що над цим нині так глибоко й конкретно задумується Володимир Володимирович. Зовсім не певен, що таку логіку бере до уваги Зеленський. Але гадаю, що на півсвідомому рівні вони не можуть не враховувати логіку розвитку й можливий подальший перебіг подій. Все це має глибоко насторожувати одного й підтримувати іншого в очній зустрічі в Парижі.

Та яка б неспростовна не була логіка, Володимир Путін у найближчій перспективі не піде на суттєві поступки перед усім світом. Для нього це привселюдний ляпас, особиста образа. Для людини, яка керується відомим напівкримінальним принципом "Бояться – значить, поважають!", не існує іншої логіки, окрім як логіка сили. І поступитися означає для нього програти, зазнати приниження.

Але Путін може піти на компроміс. Якщо ще на більший компроміс в його очах піде Зеленський, поступаючись інтересами України.

Путіну по цимбалах світова громадська думка. Путіну важливо, що про нього скажуть у Росії.

Максимум, на що він може піти, то це на розміщення міжнародного контингенту на лінії розмежування між так званими ЛДНР і підконтрольними Україні районами Донецької і Луганської областей. Путін ще за Порошенка погоджувався на цей варіант і нині за нього треба хапатися двома руками. Бо, за великим рахунком, він влаштовує на даному етапі й Україну.

Тож, введення міжнародного контингенту на лінії розмежування може бути предметом дискусії і чи не єдиним прийнятним для всіх досягненням "нормандської четвірки". Мова лише в кількості міжнародного контингенту.

Для України важливий сам принцип запровадження миротворчих сил, повноваження якого згодом можуть розширюватися й поглиблюватися.

Чому свого часу на це не пішов Петро Порошенко – окрема тема. Але в нинішніх умовах це максимально прийнятне для України рішення, коли нарешті перестануть стріляти й гинути наші люди, і ми не звалимо собі на шию зруйновану територію на межі екологічної катастрофи з украй вороже налаштованими до нас мешканцями.

Читайте також: 

Кулеба розповів, що змотивувало Путіна до зустрічі в Парижі

Зеленський на прикладі бігової доріжки пояснив, навіщо говорити з Путіним

Нормандський формат: гра великого маніпулятора

Треба думати, що й Путін вже зрозумів, що ситуація в глухому куті. І він би, може, й справді погодився на компроміс. Тим більше, за цього варіанту на території Донбасу залишаються всі люди, котрі в тій чи іншій мірі залучені в бойові дії. Кремлівське керівництво дуже не хоче отримати в Росії 30-50 тисяч бойовиків із Донбасу, котрі пройшли війну і звикли до беззаконня й терору. А так вони за час перебування там іноземного контингенту потроху адаптуються до мирного життя.

У Парижі в рамках зустрічі може бути прийняте рішення й щодо використання газотранспортної системи України. Досі вітчизняні переговірники досить успішно вели цю тему. Чимало було зроблено для затримки будівництва Північного потоку-2. І виграшний Стокгольмський арбітраж ще раз це доводить.

Росія програла і їй треба здаватися, тобто погоджуватися на умови України. Але не була б це Росія, якби вона просто так здалася. Блефуватиме до краю. І, як не дивно, у цій війні її цілком можуть підтримати Берлін і Париж. Власне, вже підтримали.

Але в цій проблемі Україні не можна поступатися, незважаючи на те, що наші європейські партнери тут нам кепські помічники.

Відмовитися від виграних у Стокгольмському арбітражі майже $3 млрд, чого хоче Росія? З якої нагоди?! Треба бути ідіотами. Ми вам майже 5 років переплачували після того, як ви нам викрутили руки у 2009 році! Тепер ваша черга компенсувати хоча б частину тих збитків, коли ми платили за газ чи не найбільшу ціну в Європі.

А може, погодитися на річний контракт, як того вимагає Москва? Вже майже тиждень російські ЗМІ тиражують інформацію про згоду Нафтогазу на укладання річного контракту.

Судячи з усього, тут якраз диму не може бути без вогню. Тим більше, що дим пішов від коментаря комерційного директора Нафтогазу Юрія Вітренка. Але це катастрофа для найближчої перспективи.

Росія може нині що завгодно пообіцяти, але не факт, що вона це виконає.

Тим більше, що її потроху підтримують Берлін і Париж. Принаймні, не заперечують щодо альтернативної поставки газу в Європу, від чого нині постраждає Україна.

Тому стояти тут треба до кінця на своєму.

Тим більше, що Вітренко дуже багато зробив для перемоги. Не виключено, що це елемент переговорної гри. Насторожує лише те, що інтенсивність переговорів по газу і можливий небажаний для України в питанні газу компроміс збігся в часі з резонансними заявами Ігоря Коломойського про необхідність зближення з Кремлем і фактично поки провалом переговорів з МВФ.

Можливо, це просто збіг, викликаний блефуванням зарозумілого олігарха. Але відсутність чітко артикульованої позиції нового українського президента з цього приводу надзвичайно насторожує.

Отже, виникає великий сумнів щодо того, чи вдасться у Парижі відстояти українські інтереси не дуже досвідченому президенту Володимиру Зеленському. А надто що мозковий центр, як, врешті, й ціннісна орієнтація самого президента, викликає багато запитань.

Володимир Олександрович почав велику гру і, очевидно, сподівається на виграш. Головне, щоб від його виграшу не програла країна. Чи не так?

Віктор Мороз, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Долар з тонни: зворотна сторона річкової логістики
Розвиток річкової логістики не можливий без прийняття відповідного закону. Парламент досі зволікає. (рос.)
Виграшний хід ЄС: як має змінитися політика щодо Східного партнерства
Можливості для зовнішньополітичного маневру в ЄС – вкрай обмежені. Але модернізація Східного партнерства дає шанс здійснити перший виграшний хід.
Діти та домашні улюбленці: як налагодити життя під одним дахом і що це дає
Декілька порад від зоопсихологів, кінологів, ветеринарів, висновків з міжнародних наукових досліджень та мого власного досвіду та досвіду інших мам.
Екологічний діагноз для України: рецепт оздоровлення
Потрібно усвідомити, що стан довкілля сьогодні – це проблема. Але ще більша проблема – це крах інституцій, подвійні стандарти та небажання розумних людей це визнати.
Дубінський як новий політичний проєкт Коломойського
Ми є свідками запуску нового проєкту Коломойського. Рейтинги Зе!команди будуть падати. Рейтинги тих, хто владу критикуватиме, будуть рости. Тимошенко старішає і вже не та. У Ляшка своя ніша. Від Бойка і Медведчука підтошнює і тих, хто за них вимушено голосував. А тут молодість, азарт, кураж...
Вулицю Інститутську хочуть знищити як пам'ятку. Офіційно
У 2019-му ми дожились до того, що самі своїми руками без примусу збираємося руйнувати історичне місце в серці своєї столиці.
Що може спотворити реальне зняття недоторканності з депутатів
Через деякі норми закону зняття недоторканності може перетворитися на її посилення. Розбираємося.
Справа Шеремета. Кожній новій владі потрібні свої спецоперації і свої цапи відбувайла
Публічно звинувачувати без суду на пафосній пресконференції – це насамперед піар. Черговий піар заради себе коханих, а не заради істини. (рос.)