Україні потрібна екологічна поліція

Останні події в Україні довели тотальну неефективність системи екологічного контролю. 

Умисні та неумисні підпали сухостою, масштабні пожежі, які винищили сотні гектарів лісу, димові хмари, що заполонили столицю, небачена в наших широтах пилова буря – все це симптоми важкої хвороби екосистеми, яка не менш небезпечна, ніж COVID-19.

Одна з причин кризи – постійна безкарність тих, хто знищує навколишнє середовище – браконьєрів, підпалювачів, нелегальних лісорубів, людей, які множать незаконні смітники. 

Контроль, що здійснює Державна екологічна інспекція, неефективний. Крім того, контрольні функції розпорошені між різними державними установами, що відстежують окремі сектори – ліс, рибні та мисливські ресурси, заповідники, надра, ґрунти тощо.

Країні потрібна принципово нова система покарань за екологічні злочини.  

І тут не треба вигадувати велосипед, бо багато країн вже провели її успішну апробацію. Це так звана екологічна поліція – мілітаризовані підрозділи, які здійснюють моніторинг, фіксують злочини, знаходять винних, штрафують або затримують правопорушників.

Існує кілька моделей функціонування екологічної поліції.

Перша – вона є частиною загальнонаціональної поліцейської системи й знаходиться в структурі МВС або ж поліції штату, якщо мова йде про федеративну державу.

Так працює екологічна поліція в Бразилії. Наприклад, в найбільш густонаселеному бразильському штаті Сан-Паулу діє 116 її підрозділів чисельністю 2,2 тис. осіб. На озброєнні екополіція має 400 транспортних засобів, зокрема човни, мотоцикли, гелікоптери та безпілотники.

При цьому в Бразилії існує федеральна екозахисна установа – Інститут навколишнього середовища й відновлюваних природних ресурсів (IBAMA), що також здійснює функції екологічної поліції та притягує порушників законодавства до адміністративної відповідальності.

Друга модель функціонування екополіції – підпорядкування її міністерству екології. 

Так це працює в Ізраїлі, де так звана "зелена" поліція має права вести розслідування, арештовувати та штрафувати правопорушників. На регіональному рівні вона працює разом з районними відділеннями Міністерства екологічної політики, на місцевому рівні співпрацює з органами місцевої влади та МВС. 

"Зелена" поліція Ізраїлю проводить постійні планові перевірки та спеціальні операції по виявленню нелегальних сміттєзвалищ, викидів нечистот в річки, порушенню екологічного законодавства промисловими підприємствами й автозаправками, реагує на звернення громадян.

Третя модель – екологічна поліція, підпорядкована відразу кільком міністерствам.

Подібна модель успішно апробована в Італії. Там екополіція має назву Командування підрозділів карабінерів по лісовому господарству, захисту навколишнього середовища та агропродовольчому захисту.  Вона знаходиться в підпорядкуванні Міністерства оборони, Міністерства сільського господарства та Міністерства навколишнього середовища. Установа ділиться на чотири команди: з охорони лісів, із захисту біорізноманіття та парків, з охорони навколишнього середовища та із захисту агропродовольчих товарів. Наразі загальний штат італійської екополіції складає 8,5 тис. карабінерів.

Четверта модель – підпорядкування екологічної поліції владі муніципалітетів.  

В Нью-Йорку під назвою Департамент санітарної поліції вона перебуває в структурі міської влади. В сфері її відання – широке коло питань, що пов'язані із захистом довкілля, зокрема сміття, стічні води, утилізація відходів та незаконне паркування.

В Сполучених Штатах, до речі, можна зустріти суміш найрізноманітніших моделей та варіантів функціонування екологічного контролю. 

На вершині піраміди – Федеральне агентство з охорони довкілля (EPA) та його регіональні відділення, де перевірками займаються спеціальні інспектори. В структурі EPA працює підрозділ з розслідування екологічних злочинів (CID), що має 42 регіональні та локальні підвідділи зі штатом слідчих, які мають право носити зброю, затримувати, арештовувати, обшукувати, вилучати документи.

Одночасно в кожному штаті діють паралельні контролюючі установи у вигляді департаментів екології, і вони працюють незалежно одне від одного, керуючись як федеральним законодавством, так і законодавством штату. 

Але в деяких штатах є незалежні підрозділи екологічної поліції. Найцікавіший тут досвід Массачусетса, де екополіція підконтрольна Міністру енергетики та навколишнього середовища штату. 

• Прибережне (охорона прибережних територіальних вод, патрулювання, розслідування незаконних промислів, дотримання правил реєстрації суден);
• Внутрішнє (дотримання законів про мисливство, рибальство, розслідування щодо незаконних смітників, патрулювання на човнах, авто, позашляховиках, літаках);
• Бюро безпеки човнів та позашляховиків (безпечна експлуатація яхт, човнів, позашляхових транспортних засобів);
• Бюро боротьби з екологічними злочинами (співпрацює з генеральним прокурором, міністром екології, екологічним департаментом штату, поліцією штату щодо розслідування справ стосовно утилізації відходів, забруднення води та повітря, незаконного застосування пестицидів);
• Бюро морських крадіжок (боротьба з крадіжками судів та морських аксесуарів);
• Бюро реєстрації (реєстрації судів, човнів, позашляховиків, снігоходів).

Всі ці приклади свідчать про те, що мало ухвалити гарні закони для захисту екології, треба зробити так, аби вони працювали. І дієвий екологічний контроль – це єдино можливий механізм, що забезпечить невідворотність покарання. 

Тому Україні на державному рівні треба піднімати питання про створення екологічної поліції або її аналогів. Можна дискутувати про те, кому її треба підпорядкувати – МВС, Мінекології чи місцевій владі, але проблему слід негайно вирішувати. Бо світ живе вже зовсім в іншій екологічній реальності, яка не прощає некомпетентності та інертності. 

Кияни на власному досвіді в цьому вже переконались. І Київ як столиця та місто, де екологічні ризики дуже високі, мусить стати локомотивом змін та докласти усіх зусиль, аби в державі нарешті з'явився справжній, а не бутафорський екологічний контроль.

Костянтин Яловий, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.