Як написати український сценарій амністії?

3484 перегляди
Четвер, 30 квітня 2020, 14:30
Юлія ТищенкоTyshchenko Yulia
координаторка робочої групи і співзасновниця Національної платформи "Діалог про мир та безпечну реінтеграцію"

"Питання перехідного правосуддя – це на багато років", – заявив у нещодавньому інтерв'ю голова Міністерства з питань реінтеграції, віце-прем'єр Олексій Рєзніков.

Незаконна окупація АР Крим та ОРДЛО з боку РФ тривають понад шість років. За цей час ми наблизилися до певних етапів фіналізації дискусій стосовно перехідного правосуддя. Правосуддя в умовах конфлікту та постконфліктної ситуації.

Назагал, у світовій практиці вироблені чотири складові перехідного правосуддя – переслідування тих, хто скоїв воєнні злочини, злочини проти людяності, грубі порушення прав людини. 

Частиною перехідного правосуддя також є політика стосовно жертв, зокрема відшкодування та компенсації, правовий захист жертв, право на правду, яке передбачає різні заходи із розслідувань подій, що відбулися під час війни, та проведення інституційних реформ, які б гарантували неповторення конфлікту.

Сюди відноситься доволі широке коло дій та заходів, зокрема реформи в сфері безпеки, правоохоронній діяльності, судовій системі тощо.

Проведення амністій та люстрацій є невід'ємною частиною перехідного правосуддя. Різні країни, які пережили конфлікти, виробляли та застосовували свої практики залежно від ситуації, контексту, суспільної культури та власних можливостей.

У України теж має бути свій рецепт, який не відтворюватиме автоматично досвід інших, адже узагальнених матриць просто не існує. Проте він обов'язково ґрунтуватиметься на міжнародних стандартах, які зокрема передбачають неможливість тотальної амністії для тих, хто вчинив воєнні злочини, злочини проти людяності.

Питання амністії (хочемо ми того чи ні) "вписане" до Мінських домовленостей. Казати про те, якою саме буде її сценарій, досить складно, поки ОРДЛО залишаються окупованими. Але без певної візії нам не обійтися. 

Саме виміри перехідного правосуддя закладають сьогодні певне бачення життя після деокупації, моделюють не тільки суспільні правила, але й персональне майбутнє багатьох людей, які проживають на тимчасово окупованих територіях.

Нещодавно Український незалежний центр політичних досліджень разом з Національною платформою "Діалог про мир та безпечну реінтеграцію" ініціював переклад дослідження професорки права Королівського університету в Белфасті Луїзи Маліндер "Амністії та інклюзивне політичне врегулювання". Вчена аналізує всі амністії, які відбулися в світі, починаючи з 1990 року (усього – 289 задокументованих випадків), та визначає певні тенденції.

Проте питань залишається іноді більше, ніж відповідей.

Ці питання ми також маємо поставити собі. Міжнародний досвід допоможе нам як певний дороговказ або навпаки знак "Стоп!". Але "маршрут" доведеться прокладати самим. І теж самим визначати "швидкість", з якою ми зможемо ним рухатися, аби "з благих намірів" не відкинути реінтеграційні процеси назад.

Отже, що варто враховувати?

Амністії не розпочинаються у "вакуумі". Вибір їхньої моделі значним чином пов'язаний з правовою системою конкретної держави та переговорним процесом. 

У демократичних країнах не проводять "безвідносних амністій", бо там належним чином працює судочинство, є можливість здійснити неупереджені розслідування та довести справи до адекватного судового розгляду. 

Натомість за умов гібридних режимів суспільство, як правило, не довіряє судам. Люди знають на власному досвіді, що "проблему" можливо "вирішити" на рівні слідчих, тож не вірять у здатність держави відновити справедливість у постконфліктний період. Зрозуміло, що для України тут криються неабиякі виклики.

Амністії можуть застосовуватися на різних етапах врегулювання конфлікту та, відповідно, з різними цілями. Наприклад, до них можуть вдаватися ще під час підготовки переговорного процесу, аби залучити до нього всіх суб'єктів. 

Але частіше амністії, з яких виключені міжнародні злочинці, стають частиною комплексних мирних угод. Це майже половина (49%) випадків з тих, які аналізує Луїза Маліндер. Проте, знову ж таки, універсальна закономірність тут відсутня.

Безумовні (широкі, "нульові") амністії, коли до складу амністованих включають тих, хто порушив міжнародне гуманітарне право та вчинив воєнні злочини, у підсумку призводять до безкарності, нового витка насильства й ще більших конфліктів. 

Водночас підхід "покарати всіх" також має небагато спільного зі справедливістю. По-перше, це нереально. По-друге, є об'єктивні речі, пов'язані з можливостями судової та пенітенціарної систем, а також – рівнем довіри до них. Все це треба мати на увазі при розробці наших рішень.

Ще один принциповий момент: перехідне правосуддя – це частина не тільки безпекової та переговорної політики, але також і гуманітарної. Наше загальне бачення правил та умов амністії є важливим сигналом для співгромадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях. Від нього багато в чому залежить відповідь на питання: як відбуватиметься їх життя після деокупації? 

Перехідне правосуддя стосуватиметься не тільки бойовиків, але й, приміром, тих, хто брав участь в організації та проведенні незаконних референдумів. Тут потрібно використовувати ширшу рамку та говорити про люстраційні механізми, альтернативні форми покарання й (не)відновлення громадянських прав у повному обсязі.

Так, деякі амністії можуть слугувати єдиній меті – щоб "припинили стріляти". Але оцінити, чи дійсно амністія була ефективною, можливо лише тоді, коли вона розглядається не як автономний захід, а є "вбудованою" в ширший контекст мирного процесу. Тут немає зайвих деталей, тому проробляти потрібно все – від засобів ефективного розслідування до візії щодо примирення врешті-решт.

В Україні тема перехідного правосуддя великою мірою була актуалізована "знизу" – правозахисними, експертними та громадськими організаціями. Тож напрацювання, які є сьогодні, розроблялися та обговорювалися переважно у професійних колах. 

Наразі перехідне правосуддя є одним з пріоритетів у роботі новоствореного Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Перехідне правосуддя – це далеко не один закон чи нормативний акт, а закони мають бути кореспондовані з міжнародним гуманітарним правом. Тому необхідно об'єднувати зусилля експертних груп за різними напрямками, профільних інститутів (Мін'юсту, офісу омбудсмена, комітетів Верховної Ради), правозахисників та експертів.

До того ж процес розробки пропозицій має стати ще більш інклюзивним. На кожному етапі потрібна широка комунікація: принаймні, пояснення, а ще краще – громадські дискусії, обговорення, консультації, адже проблеми амністії, люстрації, компенсацій жертвам конфлікту, право на правду та багато інших є надчутливими для суспільства.

При цьому важливо не вдаватися до пришвидшених кроків. Стосовно перехідного правосуддя "турборежим" є, скоріше, шкідливим. Бо важливо не тільки "закінчити війну", але й створити запобіжники до повторення конфліктів.

Прагнучи миру, варто зміцнювати національну єдність, а не навпаки.

Юлія Тищенко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Реклама:
Плюралізм Зеленського. Чим президент ще може "зачепити" виборців
Зеленський і досі має великі переваги у порівнянні зі своїми конкурентами, адже його внутрішня й міжнародна політика все більше набуває ознак плюралізму.
Чи є місце для України на інноваційній мапі світу?
Стара економічна система не працює, а сировинний вектор розвитку немає жодних конкурентних переваг у глобальному форматі. Як на нові виклики відповідає Україна?
Гільдії якості: чому контроль конкурентами ефективніший за державний
Верховній Раді пропонують розширити перелік сфер, де бізнес може регулювати діяльність самостійно.
Як обрати книжку для дітей та підлітків? На це питання вирішив відповісти "Наш Формат"
Видавництво "Наш формат" відкриває Дитячу редакцію і оголошує літературний конкурс. Це добра новина для тих, кому важить майбутнє.
Кімната жахів. Нові подробиці у "справі Кагарлика" — все ще гірше, ніж ми думали
Якби існував клуб садистів та ґвалтівників, то його центральний офіс міг би знаходитись у поліцейському відділку в Кагарлику. Саме такий висновок можна зробити з нових даних у справі про зґвалтування і катування дівчини кагарлицькими поліцейськими.
Чи можна вийти з мінного поля? Пояснюємо 6 міфів про міни та боєприпаси
Україна 4 роки поспіль входить до п'ятірки країн за кількістю нещасних випадків, які сталися через міни та вибухонебезпечні залишки війни (ВЗВ). Щоб підвищити обізнаність підлітків щодо цих небезпек, завдяки підтримці Європейського Союзу, організація розробила онлайн-курс "Інформування про мінну небезпеку".
Той, хто заперечує співпрацю з росіянами: відповідь ЄвроПравди Василю Філіпчуку
"Європейська правда" отримала лист – письмову претензію та попередження про можливий судовий позов від колишнього українського дипломата Василя Філіпчука.