Зе!кадри і кадровий голод

Понеділок, 06 липня 2020, 19:00

В Україні в цілому та у Зе!команді зокрема є велика відмазка: ось наче у нас багато безробітних. А кинешся – кадрів немає. Брак кадрів – це про Україну.

Коротка лава запасних – це про Зе!уряд, Зе!Раду.

А зараз вони знову бідкаються: відсутні кадри для висунення у мери. Відсутні кадри для створення якісних команд депутатів місцевих рад.

Кадровий голод на всіх рівнях.

Яких якостей не вистачає?

Давайте визначимося, яких власне якостей не вистачає?

Різні управлінські школи по різному визначають якості, які необхідні не просто керівнику, а керівнику-лідеру. Який не ретранслює, не є "солдатом президента", а веде. Веде галузь в реформу. Чи комплексно міняє систему взаємовідносин галузевих і регіональних влад в конкретній області.

Одразу зазначу, що якоїсь унікальної якості, яка зробила б керівника незамінним, немає. Проте, багато фахівців вважають, що кілька критеріїв для визначення успішного менеджменту таки є. І оцінити за цими критеріями керівника з вищого чи середнього ешелону влади можливо.

Ось необхідні риси керівника:

Вміння чи навіть талант стратегічно мислити. Мислити категоріями проєктів: якого ви хочете очікуваного результату? На які виклики потрібно відповісти? І уже у відповідності до цього ви обираєте, яким шляхом рухатиметесь до мети  і які задачі плануєте виконати.

У нас звикли управляти персоналом. А треба управляти процесом у русі до ключової мети, де персонал – це унікальний і незамінний інструмент

Відповідно, необхідною якістю є вміння підбирати і розставляти кадри та делегувати їм повноваження і відповідальність.

Люди, які знають, кажуть, що цього дуже бракувало Петру Порошенку, який сам будучи професіоналом хотів влазити у всі деталі і контролювати усіх на усіх етапах.

А ще Генрі Форд висунув ідею: "Знайдіть правильних людей і не заважайте їм працювати".

Але люди працюють в колективах. І тому успішні керівники повинні мати розвинуті комунікаційні навички та бути екстравертами.

Врешті-решт успішний керівник має бути професіоналом у своїй справі. Хоча в час суцільної вузької спеціалізації важко бути "профі" у багатоспеціалізованій компанії чи великій галузі.

Але все ж важливо, щоб реформою в охороні здоров’я керував медик. А хірург він чи інфекціоніст – то вже інша справа.

Ну, і необхідним у наш час є талант кризового менеджера. Адже зараз галузеві і системні виклики постають так часто, що необхідні навички тримати удар і не панікувати. А підлаштовуватися під зміни у світі. Бути одночасно гнучким і принциповим.

Читайте також: Хто буде наступним президентом?

Але, безумовно, люди чекають на порядних лідерів. Для звичайних людей порядність – основна якість. Тому для виборних посад – подати себе виборцю як порядну людину – це основа стратегії.

Президент Зеленський "продав" нам свій образ "порядного хлопця з нашого двору". І ми забули про інші необхідні для лідера нації якості, яких у нього явно немає.

Де взяти людей з відповідними якостями?

1. По ідеї лідерів мають готувати ще в школі і різних позашкільних середовищах: гуртках і секціях, шкільному самоврядуванні. Ну і виховує, звичайно, двір.

Потім їх мають готувати Заклади вищої освіти (ЗВО). Але не готують. Різні ЗВО дають різної якості професійну підготовку. Але не дають комунікативні навички. Проєктне мислення. Вміння будувати тимчасові проєктні команди і сталі колективи з етичними якостями.

ЗВО поки що продають дипломи у якості "корочки". Іноді дають знання. І тим більше не продають навички, не вкладають в молоді душі і голови моральні цінності і етичні стандарти.

Тому і новий в.о. міністра освіти і науки Сергій Шкарлет був і у тих, і в тих партіях. Конформізм як модуль майбутньої успішності – це те, що студенти вбирають в себе у нинішніх вишах від професури.

Тому вітчизняні ЗВО не можуть бути тими ліфтами, які понесуть випускників на кар’єрні Олімпи.

Мало того, ЗВО не є і мотиваторами. Бо навіщо вам знання, коли необхідним є диплом?

Західні виші мають перед нашими перевагу: там через навчальні кейс-методи дають не лише професійні знання, а і конкретні навички ситуативного управління і побудови команд.

2. Проте в українських умовах їхній багаж знань не спрацьовує.

Бо система працює за ніцшеанським форматом: "Поки ви дивитесь у безодню – безодня вдивляється у вас".

Українська система державного управління витискає тих, хто здатен і готовий здійснювати зміни. Натомість легко уживаються конформісти, ті, хто під систему підлаштовується.

І саме тому ми (за рідкісними винятками) маємо шалений спротив реформам на рівні середньої ланки управлінців: директорів департаментів та начальників управлінь в регіонах. А зокрема, в медицині – на рівні керівників медичних закладів.

Тому у людини має бути надзвичайно сильна мотивація. Готовність йти напролом у здійсненні змін. І це додатковий фактор – який маловірогідний у корпораціях – високий градус патріотизму і особиста мужність.

3. Основна мотивація у корпораціях – висока зарплата топ-менеджерів – у системі державного управління не є дійсним мотиватором. Тому що зарплати міністрів чи голів адміністрацій складають 30-40 тисяч гривень. Як і у народних депутатів. Котрі не мають таких робочих навантажень і відповідальності.

Воно, звичайно, і європейське золоте січення – зарплата міністра освіти не має бути в десятки разів більшою від зарплати простого вчителя. Просто там і звичайні бюджетники отримують достойно.

Але українська ментальність не приймає готовності підтримувати високими зарплатами чиновників-реформаторів.

Чиї ж кадри?

Тому маємо ситуацію, коли ЗВО не готують цілеспрямовано керівні кадри. Навіть спеціалізована Національна академія державного управління, попри велику кількість класних викладачів, не справляється з цією задачею.

Система не сприймає і виштовхує кадри, здатні до рішучих змін, або змушує пристосовуватись до діючої системи

Заробітні плати не є достатнім мотиватором. А патріотизм у наших умовах поняття відносне – усі ходять у вишиванках. Але не всі, хто у вишиванках, хочуть добра цій країні.

Тож хто за великим рахунком є постачальниками кадрів в державне управління?:

  1.       Олігархічні клани та фінансово-промислові групи на центральному рівні. І місцеві еліти, побудовані за цим же принципом в областях.
  2.       Колективний Захід, який пропонує кадри із середовища громадського сектору та ЗВО як спеціалістів-революціонерів. Яким олігархічні ЗМІ та блогери приклеїли ярлик "соросят".
  3.       Революційні хвилі виносять нових лідерів, основним мотивом яких є впровадження системних змін. Але революції відбуваються у нас раз на 10-ть років, а ротація кадрів має бути швидшою. Знову ж не факт, що революціонери є професіоналами.

У мене немає рецепту, як цю проблему вирішити. Ясно лише те, що тема підбору кадрів через конкурси не працює.

Але починати рух потрібно з усіх точок.

Із ЗВО, змінюючи їхню парадигму від торгівлі дипломами до продажу знань. І що ще важливіше – навичок та вмінь.

Із системи державного управління, мотивуючи кадри вищими зарплатами.

І щоб ці кадри були патріотичними.

А поки що патріот є синонімом слова – бідний.

І головне, ми маємо бути готовими, що на цю дорогу піде праця цілого покоління.

Але почати треба було ще вчора.

Віктор Бобиренко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  





powered by lun.ua

Інавгурація Лукашенка: без радикалізації народ не переможе

Розподільчі рахунки нікому не допоможуть, якщо немає грошей

Ягнята не такі мовчазні?

Навальний і "бутерброд": прагматизм має стати основним принципом української зовнішньої політики

Квоти для ІТ: що варто змінити

Пам'яті Героїв: "він тут, зовсім близько" Микола Жук