Остання невизначеність медичної етики

Четвер, 15 жовтня 2020, 19:00

В суспільстві і досі існує стале судження, що головний суддя лікарю і іншим медичним працівникам на їхньому професійному шляху є їхня власна совість. 

Безперечно, лікар за свою діяльність несе насамперед моральну відповідальність перед хворим та медичною спільнотою, за порушення законів України – перед судом і суспільством, а вже потім Конституція покладає на державу забезпечення виконання судових рішень.

Відомо, що забезпечення збереження життя і здоров'я громадян є предметом особливої ​​турботи держави і суспільства. Створення умов, що дозволяють громадянському суспільству гідно існувати і розвиватися, а також забезпечення повноцінної охорони здоров'я населення, у свою чергу, є критеріями моральної політики держави.

У здійсненні цієї соціальної-медичної місії велика роль належить лікарю, медичній сестрі та іншим медичним працівникам, їхній професійній діяльності і моральній позиції. Отже, постає питання етики і моралі під час прийняття лікарем або іншим медичним працівником різних рішень в процесі лікування.

Сьогодні, в умовах пандемії, суспільство щодня ставить питання: чи вірний вибір зробили лікарі, чи їхні рішення є достатньо вмотивованими та обґрунтованими, чи якісними є їхні дії на практиці, чи зробили медики все можливе, щоб вилікувати і врятувати життя кожного.

Важливо підкреслити, що головним серед загальних принципів якісної медичної практики є не моральний бік, а проведення оцінки за підсумками реалізації рішення. Оцінка саме процесу прийняття рішень і способу, яким це рішення реалізовувалося, особливо важлива, оскільки дозволяє медичній бригаді, медичному колективу тощо, ґрунтуючись на накопиченому досвіді, прогресувати і кожен наступний раз успішніше діяти в критичних ситуаціях.

Але повернімося до основної мети професійної діяльності лікаря, що полягає в профілактиці захворювань і відновленні здоров'я людини, зменшенні страждань при невиліковних захворюваннях та збереженні життя людини в цілому.

Важливо зазначити, що присяга, яку дають всі випускники вищих навчальних медичних закладів України і яку не дають представники жодної іншої цивільної спеціальності, лише підкреслює унікальність діяльності лікаря. "Вiрнiсть цiй присязі клянусь пронести через усе своє життя" – ці слова покладають на лікаря моральний обов’язок бути лікарем кожну хвилину свого життя незалежно від того, на робочому місці лікар чи ні, у відпустці або на пенсії.

Звісно, у різні історичні епохи та у різних народів світу існували свої уявлення про професійну діяльність лікарів та медичну етику, що пов'язано в першу чергу з укладом життя, національними, релігійними, культурними та іншими особливостями.

Важливо розуміти, що  поняття "медична етика" та "медична деонтологія" тісно пов’язані, але зовсім не тотожні. Медична етика – це про мораль лікаря або медсестри, їхню поведінку, взаємозв’язки з хворими, з колегами і з суспільством. Складовою частиною етики є деонтологія – сукупність етичних норм виконання лікарями професійних обов'язків.  

Сформована догма щодо дилеми зобов'язань або "професійного боргу" – одна з основних проблем медичної етики. При цьому медична деонтологія є відображенням етичних концепцій, але вона має більш прагматичний і конкретний характер. 

Тобто медична етика – широке загальне поняття, яке вміщує в собі специфіку, обумовлену окремою лікарською спеціальністю, наприклад, хірурга, онколога, сімейного лікаря, стоматолога тощо.

Стає зрозумілим, що медична етика та деонтологія вже давно набули рис спеціалізації, що обумовлено взаємозв'язками з медичними професіями та їхнім прикладним характером. А відтак, медична деонтологія є частиною медичної етики, та розглядати ії необхідно виключно як сукупність необхідних етичних норм і приписів для медичних працівників у здійсненні професійної діяльності.

Сучасний стан розвитку медичної науки та практики призвів до   значного збільшення  кількості залучених до лікування не тільки лікарів різних спеціальностей, а й працівників з середньою медичною освітою, а отже, зросло значення співпраці між ними та виникла вкрай необхідна потреба в об’єднанні у професійні спільноти, які б могли самостійно врегульовувати етичні питання професійної діяльності.

Читайте також: Чому питання самоврядування медичних професій вже є перезрілим

Самоврядування медичних професій на розломі можливостей

Існує важливий нюанс. Хто може визначити, як моральні якості окремого лікаря вплинули на його рішення, об’єктивний стан клінічного випадку та відповідність вчинених дій медичного працівника на досудовому етапі?

Для розуміння звернімось до міжнародного досвіду. Контроль за професійною діяльністю та дотриманням лікарської етики здійснюють самоврядні професійні об’єднання, наприклад, медичні палати чи асоціації. 

Чому саме так? Тому що в ході професійних обговорень ні будь-яка сформована суб’єктивна шкала цінностей, ані будь-які ієрархічні, адміністративні чи соціальні взаємини, які можуть існувати між партнерами по дискусії, не повинні впливати на спосіб та якість вираження різних думок. Звісно, що доволі часто позиції фахівців розходяться істотно, бо питання бувають занадто специфічні або складні.

Саме тут виникає потреба в максимально об’єктивному обговоренні або консультації третьої сторони, якою і є обрані всіма представниками професійної спільноти члени етичного комітету.

В точці перетину різних думок, висловлених в ході колективної дискусії, повинно бути досягнуто згоди за зрозумілими, прозорими та однаковими для всіх правилами, із урахуванням навіть додаткових заходів, потрібних у випадку, якщо прийняте рішення призведе до несподіваного результату. А такий комплекс дій можливий виключно на рівні професійних спільнот та об’єднань з владними повноваженнями, таких, як Палати медичних професій.

Медична спільнота як ніколи усвідомлює необхідність змін у взаємовідносинах пацієнт-лікар-держава. Створені на основі закону "Про самоврядування медичних професій" Палати мають вибудовувати пріоритети  щодо розвитку етичних засад професій, експертизи, питання просвіти та захисту прав колег, питання трансформації галузей за окремими спеціальностями.

Отже, саме особистість кожного лікаря і медичного працівника, їхні моральні якості та персональна професійна підготовка врешті-решт визначають той значний (або ні) успіх охорони здоров’я в масштабі цілої держави.  

Завданням же закону № 2445-д "Про самоврядування медичних професій" є перетворити лікарів з групи дуже різнорідної, в цілому економічно неуспішної і такої, яка не користується особливою повагою, на найбільш шановану і впливову групу в соціумі.

Чи відбудеться це в Україні, залежить від кожного представника медичних професій і від того, кого ми оберемо в органи управління Палат.

 Лариса Дахно, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  





powered by lun.ua

Люстрація після звільнення Донбасу: помста або відновлення справедливості?

Офісна нерухомість: прогнози на осінь

Книжка "Справа Василя Стуса": коментар адвоката

"Історична правда": короткий курс

Земельна реформа стала історичним рішенням для нашої держави

Виявлено "чорну касу" в лікарні Укрзалізниці у Дніпрі

Підпишіться на наші повідомлення!