Суд над Гідністю та Свободою

Понеділок, 30 листопада 2020, 12:00

За участь у акції до Дня гідності та свободи мене судитимуть 10 грудня 2020 року о 9.10 у Ленінському районному в місті Кіровограді суді.

Так, я не помилився, саме у Ленінському, і саме у місті Кіровограді, адже саме таку офіційну назву має суд, і це дуже символічно.

Хто не в курсі, суди в Україні ніхто не перейменовував, адже вони мали бути ліквідовані в рамках судової реформи. Але судову реформу недоробили, тому Ленінський районний у місті Кіровограді суд знаходиться в Подільському районі міста Кропивницького.

З усіх міст України лише влада Кропивницького вирішила притягнути до відповідальності учасника акції до Дня Гідності та Свободи за нібито недотримання постанови уряду про карантин.

І я виявився саме тим єдиним учасником мирного зібрання, який, на думку поліції, не дотримався правил карантину. Єдиним, хто був на площі одночасно з іншими 80-ма учасниками, адже порушення полягає у тому, що… нас було більше 20 осіб.

Починаючи з 2004-го року, Кропивницький був містом, де свобода мирних зібрань порушувалася найменше порівняно з усією Україною.

За винятком самої Революції Гідності, коли були спроби заборонити зібрання у центрі міста. Однак навіть тоді у Кропивницькому не було переслідувань учасників акцій за сам факт участі в них. Аж до сьогодні.

Читайте також: Ніч, з якої почався Євромайдан. Погляд учасника з 2020-го

До Зеленського приїхав автопробіг із вимогами: від кризи з КС до коронавірусу

Щоби скласти адмінпротокол, поліція прийшла до мене додому. Я не визнаю за собою жодного порушення закону і впевнений, що без особливих труднощів доведу це в суді.

Проте цей факт — свідчення того, що влада знову посилює репресивні дії. Це відбуватиметься все інтенсивніше з кожним нашим протестом. Простежується певна закономірність.

Тиждень перед річницею Революції Гідності став дуже тривожним для всіх тих, хто 7 років тому вирішив боротися за краще майбутнє своєї країни, вийшовши на Майдан.

Спершу Апеляційний суд скасував заочний арешт для президента-втікача Віктора Януковича, потім ми дізналися про обшуки в музеї Революції Гідності, і нарешті — про відкрите кримінальне провадження за статтею про "державний переворот" та допити лідерів Майдану.

Це не може бути простим збігом обставин.

Останнім часом я постійно відчуваю дежавю. Ми ніби перенеслися машиною часу на сім років назад і знову опинилися перед роздоріжжям: здатися Кремлю, чи боротися за європейське майбутнє своєї країни?

Реклама:

Дозволити узурпувати владу, чи відстояти демократію? Мовчки сидіти вдома, сподіваючись, що тебе не чіпатимуть, чи сміливо заявити про свою громадянську позицію і протидіяти репресіям?

Ці самі питання нині лунають і в дискусіях між звичайними громадянами — на вулицях, на кухнях, в соціальних мережах. На ці ж теми сперечаються політики і експерти — в ефірах ток-шоу, на мітингах, чи у стінах парламенту.

Скільки я чув від прихильників Зеленського: "Якщо буде красти — виженемо!", "Якщо не справлятиметься — замінимо, досвід є!", "Якщо згортатиме євроінтеграцію і здаватиме нас Кремлю — перший вийду на Майдан!".

Скільки я чув від найвідданіших прибічників Порошенка: "Коли вже той путч?", "Годі танцюльок, піду лише на справжній Майдан!", "Зеленського треба терміново гнати, бо ще трохи, і розвалить Україну!".

І що ми маємо натомість? Згортання проєвропейських реформ, розкрадання бюджетних коштів, репресії проти патріотів, злив справ Майдану, реванш путінської агентури, яка знову впевнено рулить нашою країною.

А виборці, замість того, щоб вийти на Майдан і вигнати цих зе-негідників, продовжують між собою сваритися! 

Кому від цього краще? Кому це потрібно? Звісно, це потрібно зе-владі. Звісно, це потрібно Кремлю. Саме вони підживлюють взаємну ненависть і роз'єднують нашу країну.

То що, друзі, так і будемо сидіти по домівках, засунувши голову в пісок, і чекатимемо, поки все саме собою вирішиться? Не вирішиться. Тільки спільно, як це було у 2013, як це було у 2004, як це було у 1990.

Мій Майдан, який почався у 2004-му, ніколи не припинявся. Змінювалися лише його форми. Боротьба триває, і ми обов'язково переможемо.

Дмитро Сінченко, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Питання на 300 мільярдів: як Україні отримати репарації?

Не лише гарантування вкладів, а й 45 мільярдів державі

Перекази за хвилини, копійчані комісії та відстеження товарів. Як криптовалюти можуть змінити міжнародну торгівлю

Якою ми не хочемо бачити пам'ять після війни

Повна деофшоризація Кіпру. Що зміниться для українському бізнесу

Енергетичне вікно в Європу: як закон про REMIT змінить ринок газу та електроенергії