Невчасний локдаун — послабити чи взагалі скасувати
За кілька років, коли коронавірусна пандемія лишиться позаду, я присяду з чашкою ромашкового чаю за читання чергового бестселера, на кшталт, "Чому нації занепадають". Швидше за все, то буде цикл економічних та політичних досліджень під умовною назвою "чого бідні, бо дурні".
В тій книжці розповідатимуть, із яких розрахунків виходив уряд Ізраїлю, запроваджуючи обмеження на пересування громадян не далі 1-го кілометра від дому на період локдауну. При цьому, не забороняючи роботу бізнесу й не зменшуючи кількість ПЛР-тестів. Та з яких міркувань виходив уряд Німеччини, запроваджуючи повний локдаун при одночасному старті масової вакцинації громадян від коронавірусу.
І, на противагу прикладам багатих держав, в книзі також йтиметься про те, як уряди деяких бідних країн, настільки некомпетентні, що завдали своїм народам шкоди більше, ніж сам по собі КОВІД-19. Ну, бо так буває: коли уряди не знають, що робити в кризових умовах – роблять що попало.
В книжці, можливо, автори бестселера навіть представлять математичні розрахунки в доказ того, що український Кабмін міг використовувати "генератор ідей онлайн", коли приймав рішення з приводу локдауну.
От на запитання "коли його вводити" припала відповідь "8 січня", а на "що саме забороняти" – продовольчі товари. Так і повелося.
Бо як ще можна пояснити логіку прийняття рішень українського Кабміну, коли людина може ходити на роботу, подорожувати за 500 км від дому, їздити в громадському транспорті, відвідувати спортзали, ходити в гості до родичів, робити манікюр?
Щодня купувати харчі у супермаркеті, але не мати можливості, при цьому, взяти із сусідньої полиці того ж магазину пральний порошок чи батарейки?
Як на мене, то лише – інтелектуальною слабкістю урядовців, які не здатні зрозуміти, навіть через рік життя в умовах пандемії, що зміст локдауну не у тому, щоб заборонити роботу бізнесу. А щоб знизити кількість летальних випадків, коли медична система не може впоратися із навантаженнями. Коли не вистачає ліжок, кисню, апаратів вентиляції легень, а медперсонал не витримує потоку госпіталізованих пацієнтів.
Авжеж, у такому випадку, необхідно терміново впроваджувати жорсткий локдаун, щоб розірвати ланцюг поширення вірусу. Авжеж, у такому випадку мають працювати лише підприємства критичної інфраструктури, а решта – ненадовго припинити свою роботу. А для того, щоб пандемія не спровокувала широкомасштабну економічну кризу, "розумні" уряди закладають у бюджет податкові пільги та фінансові виплати тим підприємствам і людям, які через локдаун втратили дохід.
Втім, як звітує наше міністерство охорони здоров’я, у нас поки що вистачає ліжок: заповненість лікарень по країні становить всього 38%. Та й на сьогодні, знову ж таки, за офіційними даними, реєструють по 5 тисяч нових випадків КОВІДу щодоби. І це втричі менше, ніж у грудні.
Напрошується логічне питання: якщо ми не потерпаємо від нестачі ліжок в реанімаціях, а кількість інфікованих впала з 15 до 5 тисяч, то чому ми запроваджуємо локдаун з 8 січня? І чому ми цього не робили 8 грудня, до прикладу?
Втім, я б не довіряла офіційній статистиці, яку показує МОЗ. Достатньо подивитися на кількість госпіталізованих в Україні – до 2,5 тисяч. Тобто майже половина, від кількості позитивних ковід-тестів. За даними ж міжнародних досліджень, при КОВІДі госпіталізації потребують лише близько 16% від загальної кількості заражених.
Виходячи із цього, або реальне число госпіталізованих в Україні не повинно перевищувати 900 осіб на добу, або реальне число інфікованих в Україні на сьогодні мало б залишитися на рівні 15 тисяч на добу. Швидше – друге.
А отже, розумно було б з боку уряду: відновити масштабне тестування, показати реальну статистику захворюваності й запровадити тотальний локдаун, щоб зупинити розповсюдження вірусу й врятувати життя людей.
Якщо ж у нас справді, з лише Богу відомих причин, різко змінилася тенденція поширення коронавірусу, то уряд має відмовитися від ідеї локдауну. І продовжувати тримати розумні обмеження: не збиратись компаніями понад 10 осіб, вимагати використання масок, обмежити відвідування культмасових заходів тощо.
Але точно не забороняти роботу магазинів та ресторанів, де люди значно краще дотримуються соціального дистанціювання, ніж у громадському транспорті, чи на роботі, чи коли йшли до родичів засівати й колядувати. Якби супермаркети та ресторани дійсно становили велику загрозу, то рівень захворюваності у теплу пору року був би значно більшим, ніж ми мали.
Натомість ми бачимо, що український уряд проковтнув язика. Я переглянула сайти, сторінки у соцмережах, телеграм-канали, але ніде не побачила заяви Кабміну, чи є необхідність зараз запроваджувати локдаун. Як немає і логічного обґрунтування забороні продажу непродовольчих товарів. Офіційна версія, щоб обмежити мобільність людей.
Напевно, в голові урядовців, коронавірус якось вибірково осідає на полицях магазинів, де продається пральний порошок чи лампочки. Ось ти відчиняєш двері офісу, йдучи з роботи, ось їдеш у переповненому метро додому, ось заходиш у магазин по хліб до вечері – і тобі нічого. Але як тільки ти згадуєш, що у тебе вдома перегоріла лампочка і тягнеш руку до неї – на тебе стрибає вірус. При чому, не простий, а той самий – мутаційний, привезений із Британії на упаковці імпортного прального порошку.
Але у тій книзі, що я буду читати за кілька років, у розділі "Жереб долі", швидше за все, буде представлена інша версія й обґрунтування норм постанови уряду про заборону з 8 по 24 січня 2021 року продавати посуд, текстиль, побутову хімію.
Розумні автори напишуть, що ввівши вичерпний перелік товарів, які можна продавати в карантин, український уряд виходив не з економічних розрахунків, і не з протоколу боротьби з пандемією. Недолугі чиновники стали причиною "головного болю" торговців непродовольчих товарів, бо переймалися своїм політичним рейтингом.
Просто так склалися обставини, що бізнеси народних депутатів – наприклад, Епіцентру – зловживали прогалинами у законодавстві й працювали як монополісти, розпродаючи кросівки, поки маленькі магазини взуття зазнавали збитків через локдаун. Автори бестселера згадають, скільки негативу посипалося на Кабмін через імпотентність МВС, яке накладало штраф у 17 тисяч гривень за продаж кави на вулиці, але не помічали депутатів, які обідали у Велюрі.
І щоб перестрахуватися від чергових зловживань різних там "епіцентрів", Кабмін вирішив забороняти не роботу магазинів, а продаж товарів. Просто так карта випала, що в будівельних супермаркетах продаються не лише шпалери, але й бутельована вода, шоколадні батончики, антисептики, тому зачинити їх неможливо. А ще там продаються пральні порошки, посуд, простирадла – тому заборонили продавати там все, крім тих батончиків та антисептиків.
А тоді у книзі розпишуть економічний аналіз того, як половинчастий локдаун став найгіршим з усіх рішень для малого бізнесу та бюджету країни. Бо від поширення вірусу ця півміра так і не допомогла, але вибірково вбивала бізнес. Бо, зрозуміло, що юристи "епіцентрів" знову знайшли прогалину у постанові уряду. Наприклад, користуючись можливістю продажу товарів онлайн, чи по передзамовленню, реєстрували одразу на касі супермаркету "фізичну" покупку якого-небудь унітазу. А пункти видачі товарів, для нібито куплених онлайн, організували на тій же касі супермаркету.
"Недолугість, з якою українські чиновники запроваджували весняні карантинні обмеження, привчила українців до прихованого спротиву", — йшлося б у книзі. Тож маленькі крамнички теж вдалися б до порушень правил карантину, і знайшли б чимало способів працювати. Наприклад, знімали пральні засоби з полиць, і продавали їх з-під прилавків. Авжеж, виторг не обліковувався б. Як наслідок, зросла б тіньова торгівля та збитки для державного бюджету.
Подальший розвиток подій у світовому бестселері буде ще сумніший, бо далі за планом розділ про український уряд під назвою "Вакцина – то для слабаків".
Такою й буде наша історія у 2021-2023 роках. Якщо тільки ми не напишемо свою, альтернативну версію. Спільними зусиллями й тиском на владу, ми вже добилися, щоб уряд попереджав заздалегідь про посилення карантинних обмежень. Зробили ми це саме для того, щоб застрахувати населення і бізнес від необґрунтованих дій Кабміну. Щоб мати час підготуватися до локдауну. Або щоб мати час відреагувати й скасувати їхні недалекоглядні наміри.
Тепер наше завдання вимагати збільшення кількості тестувань на КОВІД-19, відповідно до загальносвітової практики, щоб знати принаймні, якою взагалі є ситуація із поширенням пандемії. Отримати змогу оперувати якнайбільш адекватними та оперативними даними – ключова задача, щоб приймати рішення з приводу введення обмежень, закупівлі необхідних ліків та медичного обладнання, швидкого реагування на різке скорочення ліжок в реанімації в окремих лікарнях та регіонах.
Нам необхідно згуртуватися, й вимагати від уряду та монобільшості переглянути бюджет на 21-й рік, й суттєво збільшити видатки на закупівлі вакцини (не російського виробництва). Масштабна вакцинація – це єдиний спосіб повернутися до нормального життя й припинити практику локдаунів й необґрунтованих заборон.
І негайно скасувати обмеження на продаж непродовольчих товарів у період січневого локдауну. А в разі підтвердження нинішньої тенденції до зменшення захворюваності, доцільно розглянути позапланове послаблення або скасування більшості карантинних обмежень.
Втім поки що ми не добилися від влади цих дій. Поки що ми бачимо, як урядовці, що оголосили січневий локдаун, поводяться так, ніби вони випадково привселюдно гикнули й сором’язливо удають, що ніхто не почув. Замість того щоб просто вибачитися і виправити ситуацію.
Доти ми закликаємо громадян берегтися і нагадувати близьким людям, що хвороба не відступила. Носити маску, дотримуватися соціальної дистанції, уникати великого скупчення людей. Наше життя та здоров’я, на жаль, поки – лише наша власна відповідальність. Бережіть себе і, за нагоди, підтримуйте малий та середній український бізнес.
Кіра Рудик, народна депутатка, голова партії "Голос", для УП
