Перехідне правосуддя: що потрібно врахувати для "українського сценарію", щоб не зайти в глухий кут

Четвер, 11 березня 2021, 12:00

Яким буде постконфліктне майбутнє України? Попри поширену думку, що говорити про це зарано, керівництво країни все частіше звертається до перехідного правосуддя.

Адже саме воно допомагає відновити справедливість для жертв, покарати злочинців та перейти від війни до сталого миру. Нещодавно підготовлений проєкт Закону України "Про державну політику перехідного періоду" зараз обговорюється на різних майданчиках.

Саме початок національного діалогу про те, що конкретно ми робитимемо як держава після деокупації Криму й ОРДЛО, віцепрем'єр-міністр — міністр з питань реінтеграції Олексій Резніков вважає найголовнішим завданням.

Питання виборів, амністії, відповідальності за злочини та багато інших регулюватимуться окремими законами, але окреслити загальну змістовну рамку варто заздалегідь. Не менш важливо, щоб започаткований діалог став справді інклюзивним.

Бо тільки у такий спосіб можливо позбутися упереджень і міфів про перехідне правосуддя, а отже, й вибудувати оптимальну для України модель.

В умовах збройного конфлікту, що триває, є спокуса представити майбутні рішення виключно у чорно-білих кольорах: або посадити всіх, хто співпрацювали з окупаційним режимом, або помилувати чи амністувати всіх і за все. На жаль чи на щастя, такі спрощені підходи не спрацьовують.

Мета перехідного правосуддя — справедливість, а не помста.

Аби перехідне правосуддя виявилося дієвим інструментом, у фокусі слід тримати всі його чотири складові:

  • кримінальне переслідування винних,
  • відшкодування шкоди (в тому числі моральної) жертвам конфлікту,
  • встановлення істини або право на правду,
  • інституційні реформи, які гарантуватимуть неповторення конфлікту.

Нехтування хоча б однією з цих складових заводить у глухий кут. Буквальний доказ цьому — хід Мінських перемовин. У рамках "Мінська" Росія наполягає на тотальній, широкій чи "сліпій" амністії, посилаючись на досвід інших країн. Зрозуміло, що позиція України — категоричне "ні".

Проте чому саме так? Чи існують докази неефективності тотальних амністій?

Насправді є. Уперше широкі амністії застосували Аргентина, Чилі та Уругвай. Під час транзиту від воєнної диктатури до демократії попередня влада звільняла всіх, хто були ув'язнені за політичними мотивами.

Проте згодом країни визнали вади такого рішення. Навіть поступившись своїм місцем на політичній арені, представники воєнної диктатури залякували свідків й заважали проводити кримінальне переслідування воєнних злочинців. 

Як наслідок, тотальна амністія увійшла в явну суперечність з правом на правду та унеможливила справедливе покарання. Тож пізніше молоді демократії вимушено повернулися до практики умовної амністії.

Читайте також: Рябошапка пообіцяв Україні Римський статут і перехідне правосуддя. Що це таке

Перехідне правосуддя: перед деокупацією чи після?

Люстрація після звільнення Донбасу: помста або відновлення справедливості?

Широкі амністії на кшталт прощення "усіх без винятку за всі без винятку дії" не досягають успіху та, на додачу, часто надають амністованим сміливості скоювати нові злочини, що підриває довіру до правосуддя та інститутів держави

Іншими словами, гальмують інституційні реформи, які, власне, й мають відновити довіру до влади.

Інша крайність — ув'язнити всіх. У випадку збройного конфлікту на сході України йдеться про щонайменше 35 тис осіб. Але наші в'язниці не розраховані на таку кількість людей.

До того ж залишається відкритим питання про масштабні програми ресоціалізації для колишніх ув'язнених.

Вихід — у пошуку "третього шляху"

Амністія не повинна поширюватись на осіб, підозрюваних у тому, що вони вчинили або наказали вчинити воєнні злочини, геноцид, злочини проти людяності, катування й інші грубі порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права.

Натомість предметом амністії можуть стати кримінальні порушення та нетяжкі злочини.

Але будь-яку амністію ще слід заслужити. Вона не надається автоматично, оскільки передбачає певні умови. І саме тут з'являється непогане поле для гри наших дипломатів.

Бо ті ж самі Мінські угоди передбачають амністію, але конкретно яку — ніде не прописано, тому українська сторона повинна встановити власні умови амністії.

Міжнародний досвід передбачає багато опцій.

Особа, яка не вчиняла тяжких злочинів, повинна скласти зброю, добровільно прибути до правоохоронних органів та подати індивідуальну заяву, у повному обсязі та максимально точно повідомити про вчинені злочини, згадуючи, хто воювали поряд з нею, хто був командиром, хто — підлеглим.

Ця ж особа має відшкодувати збитки, свідчити на публічних слуханнях, взяти участь у процесах традиційного судочинства, принести публічні вибачення й навіть бути готовою змінити місце проживання, щоб ніколи не бачитися з жертвами.

Обов'язковою є відмова від вчинення насильницьких та протиправних дій у майбутньому. Адже за будь-яке правопорушення, скоєне амністованою особою, амністія скасовується і людина відбуває призначене їй судом покарання у місцях несвободи.

Іншими словами, амністовані не залишаються безкарними. Їхні права можуть бути суттєво обмежені й без тюремного ув'язнення. У цьому випадку йдеться про альтернативні види покарання, які також є досить різноманітними.

Один із прикладів — Колумбія після завершення 50-річного збройного протистояння між владою та бойовиками повстанського угруповання FARC. Особам, до яких було застосоване альтернативне покарання, забороняється обіймати публічні посади, брати участь у виборах та володіти зброєю терміном до 10 років.

Упродовж 20 років вони не можуть жити або відвідувати місця, де був вчинений злочин або проживають потерпілі. До жертв не можна навіть наближатися та спілкуватися з ними.

Поряд із цим, є випадки, коли злочинці навпаки залишалися у своїх громадах та після публічних слухань і каяття, працювали на громадських роботах, відновлюючи ними ж зруйновану інфраструктуру, й у такий спосіб відшкодовували збитки.

Ще один поширений спосіб некримінальної відповідальності — люстрація або перевірка благонадійності. 

Усунення з державних посад "недобросовісних осіб" має сприяти відновленню законності державних установ та зростанню довіри до них з боку громадськості після закінчення конфлікту.

Так само, як і у випадку амністії, тут є свої "червоні лінії". Люстрація не поширюється на тих, хто вчинили кримінальні злочини — їх карають відповідно до кримінального права.

Аби люстрація не перетворилася на зведення рахунків з політичними опонентами або "чистки", її підстави слід чітко виписати у відповідному законі. Зокрема, вказати перелік посад, видів робіт і занять, які є приводом для перевірки благонадійності.

Але жодній з визначених "категорій" не можна висувати колективне звинувачення. У кожному випадку потрібно доводити саме індивідуальну провину, а підозрюваному у неблагонадійності — гарантувати право на захист, презумпцію невинуватості та право на оскарження в суді.

Останній момент принципово важливо донести до наших співгромадян в ОРДЛО, які бояться тотальної дискримінації після повернення Донбасу лише за фактом їх перебування в окупації.

Наголошуємо, жоден з розглянутих варіантів не є беззаперечним дороговказом для постконфліктної України. Вибір національної моделі амністії та люстрації, а також перехідного правосуддя загалом  —  це складний і тривалий процес.

Щонайменше він потребує вивчення і врахування точки зору всіх цільових аудиторій: ветеранів, ВПО (внутрішньо-переміщених осіб  —  ред.), цивільного населення "сірої зони" та ТОТ (тимчасово окупованих територій  —  ред.), державних службовців тощо.

Навіть ідеально проведена "підготовча робота" не гарантує, що вироблений сценарій перехідного правосуддя буде схвалений усім суспільством без виключення. Але принаймні він не провокуватиме нові розколи та дозволить співіснувати разом без збройного конфлікту і насильства.

Олег Мартиненко та Олена Семьоркіна, аналітикиня Української Гельсінської спілки з прав людини, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua

Як українському бізнесу брати участь у тендерах за кордоном

Де "злітатимуть" Донеччина і Луганщина

Який порядок виконання покарань

Жіноча праця: низькооплачувана, невидима, важлива

Все, що варто знати про вакцинацію проти COVID-19 в Україні

Навіщо Україні закон про адмінпроцедуру: досвід Латвії