Історія одного "Голосу". Чому не варто ховати надію на демократичні партії в Україні?

Понеділок, 02 серпня 2021, 14:00

Мжичив дощ. У Маріїнському парку було вже майже темно, ми гуляли слизькими стежками. Змучена після важкого робочого дня у МОЗ, я запитала: 

– Яр, тобі це навіщо?

– У мене є три причини: Дарина, Любомир і Ярема, мої діти. Хочу, щоб вони жили в успішній країні.

Так Ярослав Юрчишин умовляв мене йти на вибори у Верховну Раду разом із партією "Голос" навесні 2019 року.

І вже за кілька місяців я знайшла себе 10-тим номером цієї політичної сили. 

Політика для мене, як і для багатьох, була брудною справою, до якої зовсім не хотілося мати стосунку. Але Ярослав був переконливим. 

Доєднатися до партії "Голос" мене змусили не лише власні діти. Але і мета – зберегти та продовжити те, що ми зробили в Міністерстві охорони здоров’я за час роботи з Уляною Супрун. Медична реформа, державні закупівлі ліків, реформа системи донорства крові тощо. 

Очевидно, що без впливу всередині Парламенту, це зробити було би важче. Інструмент у вигляді депутатського мандату видавався мені досить ефективним. 

До того ж і сама партія "Голос" мала пристойний вигляд: хороша програма, правильні цілі, а головне – добір кандидатів у списку. Частину з них, зокрема Ярослава Юрчишина, я дуже добре знала з громадської діяльності, як порядних, чесних і професійних людей. А з деякими, зокрема з Олександрою Устіновою, була знайома досить близько, щоб повірити: ця партія має велике майбутнє.

Не секрет, що для того, щоб створити політичну партію, потрібні гроші. А щоб пройти в Парламент – величезні гроші. Треба платити за рекламу на телебаченні, білборди, оплачувати роботу політтехнологів і піарників, утримувати офіс. 

Щоб розкрутити новий політичний проєкт, потрібен ще і час  – мінімум кілька років для того, щоб партію почали впізнавати виборці, вірити їй настільки, щоб за неї проголосувати. 

Коли грошей обмаль, а часу ще менше – виходом може стати розкручене медійне обличчя. Зірка, якій повірять мільйони. 

Таким обличчям для партії "Голос" став Святослав Вакарчук. Фактично він на своєму іміджі та впізнаваності провів до Парламенту 20 людей. Він дав нам усім змогу – без грошей та особливих зусиль – стати народними депутатами. І зробити те, що кожен із нас вмів та хотів у своїй сфері: від економіки і бюджетування до медицини та освіти. 

На старті це звучало фантастично. І вселяло велику надію.

Історія одного "Голосу"

Уявіть собі, що ви прийшли в новий колектив. Ви не знаєте там більшість людей. Проте вам кажуть, що всі вони дуже розумні і хороші. 

Хтось нібито створив компанію і продав її за мільярд доларів у США. Хтось стояв біля витоків Національного антикорупційного бюро України. А хтось взагалі працював на Ілона Маска. 

Для того, щоби зрозуміти, who is насправді who, пройде якийсь час. Та апріорі ви всі маєте взаємний високий кредит довіри. 

Впевнені: ніхто не продаватиме свій голос за гроші. Не ухвалюватиме корупційних рішень. Не піде на бік агресора. 

А ще – що в кожного є мета ​​– зробити для країни важливі речі. А не побудувати собі імідж за рахунок партії та узурпувати в ній владу. 

Вам і в голову не може прийти, що за рік ваша "сусідка по парті" у влучний момент нав’яже свою кандидатуру і стане головою партії. 

Користуючись кредитом довіри, вона просто запропонує налагодити операційні процеси. Налагодити так, що вже за півроку без її "ок" і дверні ручки в офіс партії купити буде неможливо. Що вже говорити про важливі законопроєкти та політичні рішення. 

Користуючись твоєю наївністю і довірою, вона спершу повністю змінить статут партії, потім поставить своїх людей у політичну раду  та разом із головою фракції узурпує владу

 
Інфографіка актуальна станом до 29 липня

Тоді ти трохи прокинешся. І зрозумієш, що щось пішло не так. На жаль, буде вже пізно й ані розмови всередині фракції, ані підтримка регіональних осередків, ані публічний розголос уже не допоможуть. 

 

Бо люди, яких ти свого часу не перевірив достатньо, повірив і довірив свій голос, домоглися того, заради чого вони йшли в політику. 

Вони отримали у своє ручне управління партію із понад 80-мільйонним бюджетом на рік державних коштів. А також можливість торгувати інфраструктурою партії на наступних виборах. 

Вони підроблятимуть протоколи засідань, блокуватимуть ваші ініціативи, створять фейкові осередки, поставлять на їхньому чолі своїх помічників і виживуть із партії ціннісних і правильних (але неугодних) людей. І ви з цим вже нічого не вдієте, бо самі дали необмежену повноту влади особам, які її просто узурпували.

Читайте також: Як у "Голосу" сів голос. Історія великих чвар і маленького рейтингу

Звичайно, в цьому трагічному падінні надій будете винні в тому числі і ви.

Ви самі, ваші виборці і друзі будуть вкотре відчувати сильне розчарування.  Бо керівництво партії, у яку ви щиро повірили, зрадило своїх виборців. 

Запаковуючи ініціативи партії у демократичну обгортку, вони створять всередині партії правила, гідні комуністичної партії Радянського Союзу.

Але це – нормальний процес. І це не означає що треба розчаровуватися в майбутніх проектах. Просто треба враховувати помилки і робити висновки. Я для себе маю багато, деякі з них особливо важливі.

Висновки і уроки:

📌 Починайте будувати партію заздалегідь, а не коли "вибори на носі". Це допоможе вам підібрати якісних партійців, перевірити людей, а також працювати з виборцем заздалегідь, будувати партію і довіру до неї. 

Цілком можливо, що тоді вам не знадобиться медійне обличчя, щоб подолати прохідний бар’єр до Парламенту.

📌 Перевіряйте людей, яких берете до партії. 

Їхні цінності і червоні лінії мають співпадати з вашими.

Їхній досвід має бути реальним, а не вигаданим заради самопіару. Подбайте про те, щоб усе це перевірити, запитуйте знайомих і не дуже. Пишіть запити. Гугліть! Якщо маєте хоч найменші сумніви – відмовтеся. 

Я впевнена, що політика не змінює людей. Політика – це величезне збільшувальне скло. Де всі вади і чесноти людини просто виходять назовні в дуже гіперболізованому вигляді. 

Стрес, публічність, доступ до влади – всі ці фактори слугують бустером найвиразніших рис кожної особистості. Влада не псує людей. Вона просто показує їх такими, якими вони є насправді.

📌 Досвід в політиці – це добре. Не нехтуйте хорошими людьми, які вже були в політиці. Вони допоможуть вам не припускатися помилок новачків, яких допустився "Голос". Консультуйтеся з ними, беріть їх у свою команду.

📌 Пам’ятайте про людей. 

Працюйте на вашого виборця не лише під час виборів. Намалюйте його/її портрет, цінності і цілі. 

Придумайте йому/їй ім’я! Знайте, чим він/вона живе і чого хоче від вас. І щодня про це пам’ятайте. 

Робіть те, що він/вона хоче – кожен у своїй сфері. І ніколи не відходьте від ваших планів та обіцянок. Навіть, якщо деякі рішення вам здаються непопулярними для більшості людей. Ваш виборець хоче від вас саме їх.

📌 Статут демократичної партії має бути демократичним! Члени партії мають  ініціювати та ухвалювати рішення, а не керівництво. 

Навіть, якщо партію очолює ваша мама, не довіряйте їй повноту влади. Перед тим, як створювати партію, підпишіться кров’ю під цим статутом. І ніколи ні за яких обставин не відходьте від цього. У керівника вашої партії не може бути права вето на жодне рішення. 

Будьте пильними і підозрілими. Завжди.

📌 Не мовчіть. 

Історія "Голосу" справді стала схожа на історію "Самопомочі" через рік існування. Але різниця в тому, що весь скандал у "Голосі" "виліз" у публічну площину. Бо десять незгодних людей не захотіли замовчувати зраду виборця, яку керівництво партії почало втілювати. Це погано для партії, але добре для виборця. І це – чесно.

Чи може в Україні існувати партія НЕлідерського типу – покаже час. 

Досвід демонструє, що партія, де кожен лідер – складна історія. І не кожен лідер здатен її витримати. У будь-якому разі, завдання ж лідера в тому, щоб забути про власні амбіції, дбати про інтереси членів партії. І мати достатньо харизми для того, щоби переконувати сильні особистості у правильності своєї позиції. І обов’язково, щиро дослухатися до колег. 

Роль лідера в тому, щоб непомітною рукою керувати партійними процесами на благо країни, а не працювати на власний імідж. Забути про власні амбіції важко, тому керувати партією сильних людей зможе далеко не всякий.

Чому не варто ховати надію на демократичні партії в Україні 

Якось один мій знайомий сказав: "Олю, ти уявляєш, що на наступних виборах може взагалі не бути партії, яка мене представляє. Мої інтереси як виборця. Мої цінності. Серед усіх батьківщин-опоблоків-слуг-тощо може взагалі не бути партії, яка робитиме те, що я б хотів бачити в політиці".

І це – правда. Тому що за низкою розчарувань від голосу-самопомочі-удару-тощо ми всі можемо зневіритися. 

Але шлях до демократії – довгий і складний. Навіть комуністична партія в Україні проходила в Парламент ще 23 роки після розвалу совка. 

І можливо нам треба буде не один десяток спроб, щоб створити партію правильних лідерів із чіткою ідеологією і ціннісними людьми. Методом спроб і помилок. Падаючи і обов’язково піднімаючись. Ми точно зможемо.

Ольга Стефанишина

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  



powered by lun.ua

Вище неба. Чому ростуть ціни на газ?

Гейміфікація, медитація і автономія учнів: лайфхаки для вчителів

Українське літо 2021: популярність напрямків і висновки для галузі

Що не так із системою оподаткування азартних ігор?

Як переконати людей похилого віку вакцинуватися? 

Осінній локдаун 2021: чого чекати та як пережити?