Управління відходами і психологія, або Чому сміття може не пустити Україну в ЄС

Субота, 11 вересня 2021, 09:00

Політична частина вступу Україна в ЄС, за великим рахунком, є відкритою для обговорення. Чого не скажеш про закриту, яка здебільшого стосується економічних питань, і про яку відомо лише невеликому колу спеціалістів. Хоч насправді часто саме вона є визначальною у наших євроінтеграційних процесах. 

Одним з таких процесів є, мабуть, питання сміття, точніше  поводження з ним, степінь його переробки, а, головне, запобігання його утворенню. 

Це і є чи не найяскравішим критерієм, який вирізняє Україну від країн Євросоюзу. В цьому питанні ми тільки починаємо робити перші кроки. 

Психологія і принцип розширеної відповідальності виробника

"Управління відходами – це про психологію людей. Українське сміття, яке у нас розкидане повсюди, є відходами без господаря", – каже голова громадської організації "Екосмарт", спеціалістка у сфері відходів Яніна Басиста

За її словами, у Європі такого немає: є той, хто продукує відходи, і той, хто є його власником. Інакше не можна, оскільки це веде до безвідповідальності. 

Яскравим прикладом цього є те, що за даними Міністерства розвитку громад та територій, відходи в Україні вивозять на шість тисяч легальних полігонів, однак щороку по країні виявляють ще 27 тис. несанкціонованих звалищ. 

Читайте також: "У нас тут чайки, як на курорті". Куди везуть сміття з Києва і що з ним далі відбувається

Загалом державою переробляється 3% побутових відходів і 15% тіньовим сектором – це вже цифри Рrice Water House Cooper.

Модель розширеної відповідальності виробника "поводження з відходами" (РВВ), яку у 1990 роках запропонував шведський економіст Томас Ліндквіст, це якраз про господаря відходів. 

У ній не лише про відповідальність за якість та розподіл продуктів на ринку, але й за збирання та подальшу переробку відходів. Так звана "циркулярна економіка", за якою сміття – це не непотріб, а цінний ресурс, який може замінити дороговартісні природні ресурси.

Таку модель одразу почали втілювати в Німеччині, Швеції. Зараз вона працює вже у 26 із 27 держав-членів Союзу та інших країнах світу.

Вона діє наступним чином – кожна країна Європейського Союзу розробляє свою систему збирання та перероблення, наприклад паковання. Спільним є те, що усі зобов’язані поступово підвищувати цільові показники його збирання та перероблення. 

Якщо у 1990-х у країнах ЄС збирали та переробляли до 30% паковання, то вже до 2016 року ці показники у деяких країнах сягнули 80%.

Загалом політика ЄС у сфері відходів будується на таких принципах:

  • сталий розвиток – це про задоволення потреб нинішнього покоління з урахування інтересів майбутніх; 
  • забруднювач платить – виробник зобов’язаний покривати витрати, пов’язані із забрудненням, належно враховуючи суспільні інтереси і не порушуючи міжнародної торгівлі та інвестування; 

(Цей принцип в Україні втілений поки у екологічному податку. Однак це, по суті, плата за  фактичне розміщення відходів).

  • ієрархія у сфері відходів – йдеться про  пріоритет запобігання утворенню відходів, а якщо це неможливо, то докладаються зусилля для повторного використання та рециклінгу (перероблення). Спалювання та видалення на полігонах знаходиться на найнижчих рівнях ієрархії.

Читайте також: Україна під тиском кліматичних змін. Як далеко ми відстаємо від світу?

Українські реалії 

У 2014 році Україна підписала Угоду про асоціацію із Європейським Союзом, а у 2017 році схвалила Національну стратегію управління відходами. 

Згідно з нею до 2030 року Україна зобов’язалась переробляти до 65% паковання. І ця цифра цілком відповідає євростандартам.

Загалом у ЄС до цього ж року планують вийти на показник збирання і переробки паковання на рівні 70%.

Водночас поки що відповідальність за друге життя того ж самого паковання в Україні – не є обов’язковою. 

Рамкове законодавство, зокрема закон 2207-1-д "Про управління відходами", уже понад рік опрацьовують до другого читання в парламенті. 

У той ж час, законопроект втілює умови не тільки Рамкової Директиви 2008/98/EC про відходи, а також положення Директиви 2010/75/EU про промислові викиди (в частині спалювання та сумісного спалювання відходів) та Директиви 1999/31/EC про полігон відходів. 

Один із головних принципів законопроекту 2207-1-д – це, власне, розширена відповідальність виробника.

Як працюватиме модель розширеної відповідальності виробника в Україні наразі не зрозуміло. 

Для прикладу, в ЄС кошти сплачують Організації розширеної відповідальності виробників (ОРВВ), а та вже виконує зобов’язання через муніципалітети чи самостійно, створюючи відповідну інфраструктуру.

У цьому законопроєкті, пояснює міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Роман Абрамовськийузгодять лише принципи роботи РВВ щодо виробників, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів. Конкретні умови створення та функціонування систем РВВ для окремих видів продукції, цільові показники збирання та відновлення (підготовлення до повторного використання та рециклінгу) будуть визначені в секторальних законах. 

Також мають бути розроблені закони щодо інших відходів, для яких можливе запровадження системи РВВ.

Співпраця бізнесу і держави

Не виключено, що процес можуть запуститися і знизу, безпосередньо представниками бізнесу. 

Найвідоміші світові виробники (Coca-Cola, Tetra Pak, PepsiCo тощо), які представлені в Україні, уже підписали Меморандум про співпрацю щодо створення організації розширеної відповідальності виробників

Вітчизняні  компанії теж цікавляться цим напрямком, бо мусять відповідати політиці центральних офісів, які, зазвичай, знаходяться в країнах з найсуворішими екостандартами. 

Підписанти планують вже в перші 5 років вийти на 50-70% переробки, що в абсолютних цифрах – близько 4,3 мільйони тонн. При цьому буде створено 20 тис. робочих місць.

І це знову ж таки про згадувану уже на початку матеріалу формулу: "Управління відходами – це про психологію, а саме про бажання брати на себе відповідальність". У випадку з відходами – відповідальність за покращення середовища нашого буття. 

Зараз, згідно експертних даних, Україна переробляє лише 12-14% відходів паковання. І, напевно, саме у співпраці відповідального бізнесу та держави можливий реальний прорив у цьому питанні, де б бізнес брав на себе створення та фінансування відповідних виробництв, співпрацю з місцевою владою та реальне виконання своїх зобов’язань у цій сфері, а держава – запуск відповідного правового поля ("правил гри") та сприятливих інвестиційних та податкових  умов для таких виробників.

Інна Лациба

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  



powered by lun.ua

Якою буде професійна освіта-2030? 5 принципів

Україна зібрала рекордний врожай ранніх зернових. Що це означає?

Страждаю я, страждай і ти! Як подолати дитячу жорстокість щодо тварин?

Книги з історії Білорусі

Гіг-контракти для IT-спеціалістів в Україні: що важливо знати бізнесу

Проблеми авіаційної освіти: як студентам підвищити шанси на успіх у професії