Кому потрібен діалог з ветеранами?

Четвер, 14 жовтня 2021, 15:00

З ветеранами потрібно говорити. Це аксіома, яку, слава Богу, вже ніхто не спростовує. Але приходить час, коли самих лише слів мало. Потрібні дії. При чому дії правильні, змістовні, ефективні, а не імітація. 

Тільки тоді, коли дії будуть ефективні, діалог буде конструктивний. 

Але от питання – кому цей діалог потрібен, кому потрібні ці дії. І от тут у нас починають проблеми із мотивацією. Всіх. Самих ветеранів. Представників центральної,місцевої влади. Модераторів діалогу та розробників ветеранських політик.

Ми всі точно знаємо, що буде, якщо не буде діалогу, якщо дії будуть неефективні або їх не буде взагалі. 

Тут все просто – буде соціальний вибух. Рано чи пізно. Спочатку перші ластівки – протести одинаків. Потім – радикальні дії груп. А потім, не дай Бог, масові протести. 

А от що буде, якщо діалог не припинятиметься, якщо спільна активність влади та ветеранів буде послідовною та більш-менш конструктивною? 

Що тоді – відчуття щастя, вдячності, взаємної довіри, рукостискання та посмішки? Ні, нічого такого не буде. Буде просто нормальна життєдіяльність суспільних інститутів. 

В такому правилі ми пересвідчувалися протягом усієї роботи нашої команди. Спочатку, коли займалися актуалізацією створення Мінвету. Пізніше, коли обговорювали особливості державних ветеранських політик на наших міжнародних форумах "Там, де ми – там Україна". 

До такого ж висновку ми прийшли і під час роботи з нормативними документами та законопроектами. І те, що зараз відбувається довкола базових для ветеранів законів та законопроектів – найкращий доказ правоти цього правила. 

Не очікуйте, що буде всебічна підтримка та вдячність, але при цьому – НІКОЛИ не припиняйте сам діалог

Читайте також:

Щорічна виплата й щорічні проблеми ветеранів

Повернутись до мирного життя і не збожеволіти. Чи працює в Україні психологічна реабілітація ветеранів

Ветеранський бізнес в Україні: виклики і можливості

Днями ми провели в Маріуполі Всеукраїнський діалог: ветерани – громада. Він однозначно є надзвичайно успішним та потрібним.

Це перший діалог на місцевому рівні, коли представники місцевих влад могли ознайомитися з успішними ветеранськими кейсами, а самі ветерани отримати відверті інсайди від міських голів. 

 

Чому громади? Тому що вектор реалізації ветеранських (та інших) державних політик зміщується у громади. 

Ми всі із задоволенням цитуємо успішні приклади реалізованих ветеранських проектів. У Києві – мунварта, в Житомирі – перший ветеранський простір, в Миколаєві – програми з підтримки ветеранського бізнесу, в Хмельницьку – унікальні житлові програми, у Львові – шикарна програма медичного забезпечення тощо.

Водночас ми свідомі, що чимало проектів не "взлетіли" в цих та інших містах, деякі проекти реалізовуються у форматі імітації діяльності. І не тому, що куратори цих проектів так хочуть, тому що не вистачає інколи методології, професійного підходу, ефективного діалогу із бенефіціарами. 

Саме про це ми і говорили на заході в Маріуполі. Дуже показовою була перша дискусійна панель за участю міського голови Житомира Сергія Сухомлина та керівниці всім відомої "Лісової Поляни" (ветеранський шпиталь, який спеціалізується на ментальному здоров'ї) Ксенії Возніциної. 

Віддаючи належне зусиллям міської влади зі створення ветеранського простору, роботі з родинами загиблих та створенні робочих місць для ветеранів, була жвава дискусія щодо ефективності заходів із психологічної адаптації ветеранів. 

Наголошувалося на тому, що спорадичні (поодинокі) емоційні акції не можуть замінити довготривалих професійних програм психологічної підтримки. 

При цьому ключовим є питання мотивації самих ветеранів. Влада готова і до діалогу, і до конкретних дій, але необхідна залученість до цього процесу самих ветеранів. 

Теж саме стосується і підтримки бізнесу та житлових програм. Обидва ці напрямки передбачають активну життєву та суспільну позицію самих ветеранів, які прагнуть реальних змін і готові відходити від очікувань у патерналізмі та споживацтві. Таких – дуже небагато. 

Вони справді готові до відповідальності, до ризиків, до ефективної роботи з владою. Але на широкий загал, проекти не поширюються. Наприклад придбання житла за принципом співфінансування та за участі самого ветерана – не є дуже поширеною практикою. 

І про це ми також багато говорили, в тому ж числі в Маріуполі, в тому ж числі і самі ветерани наголошували на шкідливій ідеології споживацтва. 

Чому влада боїться іти на діалог із ветеранами? Тому що ми схильні до радикальних дій, тому що нам потрібно все і одразу, тому, що ми всюди готові бачити зраду. Це, звісно – штампи. Але ці штампи міцно сидять у свідомості влади та суспільства. І змінити таке сприйняття ветерана можна лише послідовною роботою.

Знаєте, що я побачила у Маріуполі та під час підготовки до нього – дуже багато представників місцевої влади готові до налагодження такого діалогу, до того, щоби відкласти вбік якісь суб’єктивні негаразди та спробувати розпочати з чистого аркуша. 

 

Дехто з них приїхали сотні кілометрів до звільненого Маріуполя, щоби провести цей діалог. На жаль, зацікавленість з боку ветеранів виглядала слабшою. Це – не добре і не погано, це не нарікання, це констатація факту. 

Все це чудово розуміють лідери ветеранського руху. Це також розуміють окремі представники влади. І це та, вже об’єктивна, складність, з якою не можна миритися, а потрібно працювати. Всупереч. 

Тезово підсумовуючи:

  1. Діалог – це важко. Особливо діалог результативний, довкола конкретних справ.
  2. Діалог – необхідний, всупереч відсутності мотивацій у різних цільових груп, і насамперед у самих ветеранів.
  3. Ветеранські політики на місцях – мають бути комплексними, грамотними та ефективними. В іншому випадку – це імітація.
  4. В окремих громадах є чудові реалізовані ветеранські кейси, які просто потрібно локалізувати в інших місцях. 
  5. На всеукраїнському рівні політики розробляються, але реалізовуються на місцевому. І саме тут має бути конструктивна розмова, рівного з рівним. 

Цим ми і плануємося зайнятися. 

Оксана Коляда

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  



powered by lun.ua

Великий вибух конституційного судочинства. Рік потому

Невизначеність коштує бізнесу дорожче, ніж суворий локдаун

Не Джавелінами єдиними: розвиток стратегічного безпекового партнерства між Україною та США

Вагони розбрату: за кого грає Міністерство інфраструктури?

Слон у кімнаті реформи дошкільної освіти: грошей немає, але якість покращувати треба

Майстрам спорту з боротьби з COVID-19