Чому підтвердження знань молоді з окупованих територій – це  шлях до реінтеграції?

П'ятниця, 11 лютого 2022, 15:30

Днями в публічний простір вийшла дискусія щодо підтвердження освітніх кваліфікацій тими, хто здобув їх після початку збройного конфлікту на тимчасово окупованих територіях Криму та сходу України. 

Приводом для дискусії стала інформація про те, що при Мінреінтеграції утворена робоча група для напрацювання відповідних змін до законів. 

Громадські організації, які тривалий час опікуються питаннями захисту прав постраждалих від конфлікту, послідовно виступають за створення такого механізму, який дозволить мешканцям окупованих територій підтверджувати знання, здобуті у освітніх закладах після початку війни. 

Важливо відзначити, що мова не йде про визнання документів, виданих університетами в Донецьку, Луганську чи Сімферополі, а тільки про процедуру, за якою людина, яка вчилася в окупації, може підтвердити, що вона дійсно має знання в межах певної спеціальності.

Існування такої процедури надасть можливості громадянам України, які не мали змоги виїхати для здобуття освіти на підконтрольні території, підтвердити свої знання та стати частиною суспільства України, віддаючи сили та вміння економіці рідної країни. Лікувати хворих у лікарнях, бути економістами на підприємствах та організаціях, проектувати, програмувати. Вони готові, вони зробили свій вибір. 

Після першого засідання Робочої групи з’явилися звернення від керівництва переміщених закладів вищої освіти, які висловилися категорично проти створення такої процедури. 

Якщо прочитати текст звернення, то залишається враження, що його автори із ненавистю та презирством ставляться до тих, хто залишився жити в окупації. 

Через вісім років після початку війни, коли ми продовжуємо боротися за наших людей і окуповані території, керівництво переміщених закладів вищої освіти стверджує, що у молоді з окупованих територій, яка не виїхала і не вступила до українських університетів, "уражено масову та індивідуальну свідомість, трансформовано психіку, погляди, думки, ціннісні орієнтації, стереотипи, поведінку; розпалено ненависть до України, українців та всього українського; спотворено уявлення про історію, культуру, мову українського народу…"

Крім того, у зверненні йдеться про те, що у закладах освіти на окупованих територіях вже відучитися і отримали дипломи члени "незаконних збройних формувань, які вже скоїли військовий злочин і продовжують щодня вбивати українців, у тому числі студентів наших університетів з числа військовослужбовців-учасників бойових дій"

Реклама:

Ми не працюємо в переміщених закладах вищої освіти. Але ми на гарячій лінії "Донбас-СОС" надаємо консультації і підтримку тим, хто постраждав від конфлікту, зокрема людям, які вимушено залишилися в окупації. Вони розповідають нам свої історії. 

І однією з таких історій – про Аню, дружину учасника бойових дій, маму трирічної Поліни – я би хотіла поділитися із вами (всі імена героїв змінено). 

Далі – пряма мова Ані.

2013 рік.  Мені 15 років. Я випускниця 9 класу школи, мене виховує бабуся. Я вирішила для себе, що почну із здобуття робочої спеціальності, а потім – вступлю до університету. Я вступила до технікуму. 

2014 рік. По місту купа озброєних людей, їздить техніка. Ми підлітки. Нам по 16 років, в нас рухлива психіка. Було два стани: спочатку цікаво, потім – страшно. Пропонували переїхати університетам, а технікумам не пропонували. І я залишилася. В мене бабуся.  

2015 рік. Мені 17 років. Я отримала "атестат ДНР" та такий самий диплом повара-кондитера. Куди мені було їхати? На що жити? Навіть якщо б я вступила на підконтрольній території, я би не змогла утримувати себе. Рідних на підконтрольній не було. Я залишилась і вступила до закладу вищої освіти в окупованому Донецьку.

Переїхала на підконтрольну територію, коли вийшла заміж. З чоловіком ми були знайомі зі школи, він проживав на підконтрольній територій. Від початку бойових дій служив в українській армії. Він освідчився мені по вайберу, з окопу. Зараз – смішно згадати. Я погодилася, переїхала до нього.

2022 рік. Мені 24 роки. Я маю дитину 3 роки та чоловіка – учасника бойових дій, який підірвався на міні, та потребує постійного лікування. 

Єдиний освітній документ, який в мене є – свідоцтво за 9 клас, отримане до окупації. 

Я не можу починати вчитися з 1 курсу. Я хочу підтвердити свої кваліфікації. За освітою я "менеджер невиробничої сфери". Я не  маю "ураженої індивідуальної свідомості трансформованої психіки та розпаленої ненависті до України", як написано у зверненні. Я плакала, читаючи це. 

Що я маю доводити? Як я маю це доводити? 

Я хочу працювати за спеціальністю. Я готова підтвердити свої знання. Дайте мені шанс зробити це!

Віолета Артемчук, головний директор-координатор ГО Донбас СОС

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Питання на 300 мільярдів: як Україні отримати репарації?

Не лише гарантування вкладів, а й 45 мільярдів державі

Перекази за хвилини, копійчані комісії та відстеження товарів. Як криптовалюти можуть змінити міжнародну торгівлю

Якою ми не хочемо бачити пам'ять після війни

Повна деофшоризація Кіпру. Що зміниться для українському бізнесу

Енергетичне вікно в Європу: як закон про REMIT змінить ринок газу та електроенергії