Як побудована машина пропаганди? Маріупольський досвід
За місяці війни на інформаційному фронті картина російської інформаційної машини стає зрозумілою та прозорою. Особливо в моєму випадку, коли твоя ділянка фронту вузька: сконцентрована на одному місті-герої, й аналіз ведеться щоденно майже з першого дня війни.
Я певен, що ми маємо знати, як це працює, аби протидіяти ефективно на всіх рівнях, не обмежуючись лише контрпропагандою.
Головний принцип російської інформвійськової машини – багаторівневість. У підсумку немає рівня комунікації, на який вони не спустились.
- Топрівень – офіційні спікери від путіна, пескова і до всіляких впливових осіб. Вони озвучують тези та наративи. Але вдало посилаються на власні джерела нижчого рівня.
- Перший рівень – офіційні медіа (національні). Тут зазвичай без соловйовщини, просто новини з посиланням на джерела нижчого рівня.
- Рівень 1/1 – медіа пропагандисти а ля соловйов і ко. Їхнє завдання – тест абсолютно диких тверджень, емоційне посилення та зв'язка нижчого рівня з першим та топрівнем.
- Другий рівень – журналісти. Під час війни здебільшого військові журналісти. Вони скрізь у гущі подій. Вони пишуть, вони знімають. Саме вони кують передусім фейки, маніпуляції та перекручування.
- Рівень 2/1 – експерти. Тут від місцевих російських до іноземних. Їхня експертність підтверджується власне назвою в титрах. Іноді вони обіймають якісь посади за кордоном, але всі ці посади в російських афільованих структурах. Вони посилюють фейки журналістів та обгортають їх в "експертність" для вищих рівнів.
- Третій рівень – колаборанти. Тут лише повторювання тез та додавання маніпулятивних тверджень. Саме після цих тверджень інформація набуває іншого вигляду і розходиться одночасно на рівні вгору та нижчі. Чиста легалізація нової брехні.
- Четвертий рівень – "волонтери". Вони з'являються одночасно з окупантами. Тут вже робота з населенням окупованих територій віч-на-віч, ведення соцмереж. Завжди все через емоції: страждання – допомога, були погані – прийшли ми хороші. Здебільшого їхня робота ведеться в стані повного або часткового інформаційного вакууму на окупованій території.
- П'ятий рівень – адміністратори чатів. При окупації одразу виникає багато запитань. Від евакуації до простих щоденних. Одночасно з'являються купа чатів по всіх соцмережах з відповіддю на ці запитання.
Спочатку "без політики", але з часом всі наративи вищих рівнів вводяться і домінують.
На старті роботи таких чатів неможливо встановити ані приналежність, ані характер адміністрування, тому розповсюдження зростає дуже швидко.
Всі ці рівні працюють в обидва боки. Якщо в тебе перед очима вся мережа, ти можеш побачити, як інформація з топрівня доходить до четвертого рівня. І навпаки. На досвіді Маріуполя повний цикл займає до 4 годин в залежності від важливості та цілі.
Другий головний принцип – керованість та послідовність. Тут немає місця самодіяльності. Майже слово в слово. Але точно за вказівкою інформація розповсюджується.
Іноді трапляється, що десь на рівні журналістів хтось перегне палку з емоціями, як було по Азовсталі. І миттєво або видаляє, або публічно змінює риторику відповідно до курсу всієї машини.
Це дійсно потужна, добре влаштована та боєздатна машина. Так, в Маріуполі з часом ми її підкорили.
Ми, як країна, непогано зайняли позиції на топрівні та першому рівні. Але далі або йде війна без нас, або кожен хто куди. Статті, колонки, чати, волонтери та всі інші умовні рівні – взагалі промовчу. Тут суцільна махновщина.
Можна посилатись на свободу слова, на правду, на принципи. Але реальна війна – вона інакша.
Ми маємо й мусимо будувати наші інформвійська. Власні. Без сварок. Без огляду на мирне життя. З одним пріоритетом – перемога та порятунок життя українців.
Без варіантів.
Петро Андрющенко
