Російський уроборос: як корупція стала пропагандистською зброєю у війні проти України

Понеділок, 04 липня 2022, 11:10

У перші тижні вторгнення росія активно намагалася виправдати війну засиллям неонацистів, таємними розробками ядерної й біологічної зброї та, звісно, експансіоністськими амбіціями НАТО. Спершу це справляло певний ефект на суспільну думку в світі, який тоді мало що знав про Україну. 

Коли ж справжня причина війни стала зрозумілою, а сама динаміка протистояння змінилася, росії довелося шукати способи послаблення міжнародної підтримки і особливо військової допомоги Україні. Тут в нагоді стала стара-добра корупція, яку російська федерація сама ж дбайливо плекала в українській державі протягом останніх 30 років. 

Тавро корупції

"Найкорумпованіша нація Європи" – так британське видання "The Guardian" назвало Україну в своїй статті 2015 року. Відтоді минуло сім років, і антикорупційний клімат в Україні дещо змінився. Втім, тавро найкорумпованішої країни й досі ходить за нами шлейфом світових медіа. Навіть, якщо це не зовсім так.

Беззаперечний факт: проблема корупції в Україні існує.

Еталонним прикладом цьому стало президентство Віктора Януковича. Воно ж було й уособленням безпрецедентного впливу росії на внутрішню та зовнішню політику України. Проте українців це не влаштовувало, з чого і почалася Революція гідності. За її підсумками, Янукович втік у росію, розпочалася війна, а Україна твердо засвідчила не тільки євроатлантичні амбіції, але й чіткі антикорупційні настрої.

Інший беззаперечний факт: попри вимогу суспільства, реальні темпи боротьби з корупцією виявилися незадовільними, а результати залишали бажати кращого. Однак вони таки були. Україна побудувала антикорупційну інфраструктуру, а влада стала більш прозорою і підзвітною перед громадянами. Низка істотних зрушень відбувалася навіть у консервативному секторі безпеки й оборони. 

В підсумку, це все відобразилося й на сприйнятті корупції: за 10 років показники України покращилися, а, починаючи з 2017 року, демонструють кращі, ніж у росії, результати.

Попри це, титул найкорумпованішої країни Європи й надалі зберігається саме за Україною. 

Іронічно, але звинувачення в корупції лунають не тільки з боку колективного Заходу, але й росії, яку очолює один із найбільших корупціонерів сучасності. Ще більш іронічним є те, що росія сама доклалася до цього і словом, і ділом.

"Держава, яка не відбулася"

21 лютого президент рф виступив зі зверненням, в якому протягом 55 хвилин переповідав власну статтю, присвячену "історичній єдності росіян і українців". Він послідовно переходив від історичних аргументів на користь штучності української держави до внутрішньо-політичних обґрунтувань неспроможності України існувати самостійно. 

Аргументація путіна вражає одержимою деталізацією: він говорить про енергетику, промисловість, безробіття, військові, культурні та релігійні питання та навіть про комунальні тарифи. Президент рф перераховує "віддані іноземцям" українські підприємства, новостворені судові інституції і, звісно, антикорупційні органи. 

Намагаючись вкотре підкреслити відсутність суб'єктності України в найкращих традиціях російської конспірології, путін стверджує, що антикорупційні намагання України не дали жодних результатів і лише затягли її глибше в болото корупції під радісні оплески "західних ляльководів".

Ці тези – не нові. Російські чиновники та пропагандисти монотонно повторювали їх протягом останніх восьми років. Проте вони ніколи не відзначали власного внеску до цієї історії.

Ворог всередині

Починаючи з 2014 року, російський вплив на Україну не зник, а лише набув нових форм. Проросійські політичні сили й надалі активно функціонували, однак з меншим рівнем підтримки. Крім спроб впливу на зовнішню політику, просування відновлення "дружби" з росією і протидії українізації, вони активно намагалися зберегти створену раніше систему.

Метою проросійських сил стало блокування необхідних для України реформ. Як правило, вони голосували проти прогресивних ініціатив, зокрема й антикорупційних.

Однак такі спроби мали радше точковий успіх. Краще вдавалися спроби політичного саботажу. Приміром, у 2020 році їм вдалося спровокувати кризу, ініціювавши визнання антиконституційними низки антикорупційних норм. 

Втім, найбільшого успіху проросійські сили досягли саме в медійній площині. Сконцентрувавши навколо себе істотну підтримку ЗМІ, прокремлівські політичні кола розпочали широку дестабілізаційну кампанію в українському суспільстві. 

Їхні медіа регулярно піддавали сумніву український суверенітет і наряду з цим методично сприяли формуванню негативного іміджу будь-яких прогресивних ініціатив у державі. 

Фактично критика реформ прийшла на заміну проросійській риториці, що відбивалося і на суспільній думці, і на політичних процесах.

В результаті в українському суспільстві з'явилося явище "соросята", оскільки ця кампанія еволюціонувала до медійного "полювання" на прихильників продемократичних, проєвропейських і антикорупційних ініціатив. 

Так ішли роки саботажу і масштабних інформаційних кампаній. Врешті-решт ці зусилля сприяли відтермінуванню та відкату деяких реформ. Але, крім цього, вони провели вдалу підміну понять, даючи нове життя наративам російської пропаганди, які й надалі запевнли у безсуб'єктності України та безперспективності будь-яких її позитивних починань.

"...навіщо давати гроші країні, яка, на твою думку, корумпована?"

Образ корумпованої України, неспроможної існувати самостійно, плекали не тільки в Росії та Україні. Потужна мережа російських медіа, відкритих і прихованих, активно поширювала ті самі наративи по всьому світу. І найбільше це відчувається на прикладі Сполучених Штатів – найважливішого військового партнера України.

Приміром, скандальна телефонна розмова Дональда Трампа та Володимира Зеленського мала не тільки політичний, але й чудовий пропагандистський потенціал. Адже у 2019 році саме корупція в Україні стала формальним приводом для затримки військової допомоги США. 

При цьому історія Сполучених Штатів знала чимало прикладів фінансування набагато більш корумпованих країн, але це не завадило світовим медіа знов активно заговорити про "найкорумпованішу країну Європи". Або, як висловився один із представників Республіканської партії, "одну з найкорумпованіших країн планети".

У 2022 році про це знову згадали, і знову з боку республіканців. Крім обвинувачень у корумпованості, український уряд нарекли лихим, а президента – бандитом. 

Очікувано посилилася й робота Fox News, де наряду з корупцією Україну також звинувачують у диктатурі, аргументуючи це закриттям вищезазначених проросійських партій і медіа. 

Подекуди з'являються і фейки. Як-от, наприклад, підроблений указ Міністерства оборони України про продаж "надлишкової" частини західного озброєння. І все це лише посилюється вже існуючими реальними фактами корупції попередніх років.

Втім, на відміну від підтверджених випадків, які викликають цілком справедливе занепокоєння, подібні необґрунтовані звинувачення несуть винятково пропагандистський посил. Їхня мета – зменшення військової допомоги зміною суспільної думки. Адже, як у 2019 році зазначив Дональд Трамп, "навіщо давати гроші країні, яка, на твою думку, корумпована?". 

Російський уроборос

Українська корупція завжди грала на користь росії. Але вісім років тому під тиском громадян ця ситуація змінилася, хоч не так масштабно і подекуди лише формально. 

Відтоді, поки російські пропагандисти роками розповідали про жахи та масштаби нової української корупції, сама росія відчайдушно й із певним успіхом намагалася повернути Україну до своєї корупційної орбіти: зберегти ще не зруйновані схеми та відновити втрачені.

В підсумку це виливається у доволі парадоксальну ситуацію. росія намагається довести, що антикорупційні здобутки України не тільки не дали результатів, але й призвели до ще більшої корупції.

Кінцевою метою цього явно перебільшеного нагнітання корупційних наративів є повернення України в лоно російської корупції, від якої якраз і намагалася дистанціюватися Україна.

Звісно, буде справедливо наголосити на тому, що росія – не єдине джерело корупції в Україні. Однак саме її спротив антикорупційним намаганням України був настільки всеосяжним. А згодом став ще й додатковою зброєю у цій війні.

Зрештою, не дивно, що в російському "списку на арешти та вбивства" громадян України також опинилися й антикорупціонери.

Вікторія Вишнівська

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Повоєнне відновлення місцевих громад: як на це вплинуть урбанізація та зміни клімату

Сонячна енергетика: як уникнути відключень і забезпечити стабільність

Єдиний реєстр військовослужбовців: рішення для військових та цивільних

Шлях до ЄС: які європейські транспортні стандарти необхідно запровадити Україні

Як Україна лишилася непоміченою на бієнале сучасного мистетва Manifesta 2024

8 перешкод на шляху до українського економічного дива: на що скаржаться польські інвестори