Блекаут "Новий рік". Якими ми вийдемо з війни

Субота, 31 грудня 2022, 07:00

Юр, це новий текст – про блекаут. Глянь, будь ласка, коли буде вільний час.

– Концептуально треба було написати "Глянь, коли буде світло".

Ми звикли: Новий рік починається в листопаді. З Чорної п'ятниці. Магазини заманюють знижками, різдвяним настроєм. Прикрашаються по-новорічному, чекають. І ми чекаємо.

Цього року ми чекаємо блекаутів, ракетних ударів, життя без води у кранах, без Інтернету і зв'язку. Раз на тиждень по нас б'ють, і вся Україна занурюється в темряву.

Світяться тільки свічки. Вогненебезпечні. За якими потрібно пильнувати, щоб не спалити квартиру. Іншу квартиру – переселенську. Перша в багатьох і так зруйнована.

Рятують новорічні гірлянди. На світлодіодах і батарейках. Світяться довго. Призначені на ялинку і прикрасу квартири. Світло вимикають і без блекауту: дефіцит в енергосистемі. "Дві на чотири", "три на шість". Або аварійно, без жодного графіка. У будь-який момент.

Дешеві китайські новорічні гірлянди задовго до Чорної п'ятниці наблизили Новий рік. У темних офісах, темних під'їздах, темних квартирах горять тільки вони. І хочеш не хочеш, а думаєш, дивлячись на них, про Новий рік. Про свято. Про подарунки, які потрібно купити. Про родичів, з якими, дасть бог, зберешся за столом. І з цими думками йдеш далі.

У доньки Наді в Полтаві така гірлянда горить усю ніч, відлякуючи спогади про харківський похмурий підвал і затемнення, коли сиділи вдома з вимкненим світлом, щоб не потрапити під обстріл. І коли Надя навчилася боятися темряви.

Я бачив, якою вона була тоді. Вередливою, дратівливою. Грубить. Ні з ким не хоче спілкуватися. Закривається в кімнаті й нікого не впускає. Не виходить поїсти. Не відпускає від себе кішку. Кішка нявкає.

Я побачив це саме на першому блекауті. Надя закрилася в кімнаті, залізла під ковдру і плакала. Кішку вона забрала до себе. Ми принесли гірлянду. Надя любить Новий рік. Ми всі його любимо.

Рано-вранці, поки темно, визирнути на вулицю – червоні, сині, зелені, помаранчеві віконця в будинках. Світяться. Ледве-ледве, але святково.

"Дві на чотири". Наприклад, з десятої до дванадцятої, з четвертої до шостої, з десятої до дванадцятої світло є. І вночі. Але вночі хочеться спати. О четвертій вмикають світло, робот-пилосмок каже "увімкнення" і будить. Шкода вставати, день буде довгим, але шкода і пропускати. Інтернет, якого, коли немає світла, теж немає. Покурити в теплі під витяжкою, а не на балконі. Помити при світлі посуд. Набрати води в чайник і каструлі. Коли немає світла, води часто теж немає. А якщо тече – тонкою цівкою, холодна, іржава.

Зарядити телефон, щось написати.

Так само шкода під час світла йти в магазини. Витрачати час світла на це. Але багато супермаркетів зачинені, коли світла немає. Аптеки працюють на генераторах, для супермаркету їх потрібно багато. Супермаркету простіше не працювати.

Запустити пралку. Помитися. Поголитися. Розчесатися перед дзеркалом, побачити себе. Зробити роботу.

Запустити пилосмок. Домити за ним кухню, ванну, коридор. Вимити взуття. Зробити роботу.

Реклама:
За дві години можна багато встигнути. Ще більше залишається на наступні дві години, які настануть через чотири. Якщо увімкнуть без запізнення.

І знову – все роби швидко. Як у Харкові під бомбами. Не відкладаючи на потім. Тому що потім може бути пізно. Або взагалі не бути.

З'явилися нові звички. Автоматизм дій. Витягнути все з розеток, коли відключили. Щоб не згоріло від перепаду напруги, коли увімкнуть. Тримати повною ванну від миття до миття. Запас. Перед тим, як змити після того, як сходив "по-маленькому", перевірити, чи є вода у крані. Не змивати, якщо немає. Стане у пригоді наступного разу.

Дали світло – все швидко по розетках. Особливо телефони й повербанк.

Холодильник "дві на чотири" не витримує. Продукти псуються. Продукти треба нюхати. Мій нюх відбитий уже років зо три. Слизова пересушена нафтизином. Нюхає дочка Надя. Її ніс – мій ніс. Іноді каже не "фу", а "тобі згодиться".

Дружина Олена: "Купила пуховик – добу не можу його роздивитися. Зробила манікюр – і не бачу який".

Надсилаємо один одному лайфхаки: як зробити ліхтарик із двох батарейок, світлодіода та голки, свічку з картоплі, сірників і олії. Як зарядити телефон без електрики і повербанку.

О другій мали ввімкнути. Не ввімкнули. Усі плани летять. Нічого не можу робити, весь в очікуванні. Усі плани залежать від світла.

Зверху, знизу, не зрозуміти, заграло піаніно. Хтось знайшов собі заняття. Сиджу, слухаю. Він знайшов, і я знайшов.

Читайте також: Цього року ми без раю. Великодні замітки про вкрадений рай, почуття провини і хліб вигнання

Що робити в повній темряві, коли немає Інтернету? Розмовляти з донькою, гладити кішку. М'яку, у відповідь пружну під рукою, муркоче. Чекати з роботи дружину. Записувати все це.

Дочка сама приходить поговорити. Немає Інтернету.

Ще плюс: менше платити за електрику наприкінці місяця. І за воду.

Ще плюс: рано вранці, коли темно, куриш на балконі. А не під витяжкою на кухні. Холодно, але видно зірки. Давно їх не бачив. В освітленому місті їх не видно.

Завжди, коли бачу зірки, згадую Канта. "Дві речі наповнюють серце все новим і все більшим захопленням і шануванням, коли до них прив'язуються і до них застосовуються роздуми: зоряне небо наді мною і моральний закон всередині мене".

Кант роздумує, здається, як пов'язані між собою ці речі, холодне і гаряче. Але я ніколи не розумів, навіть за радянських часів, як пов'язані Кенігсберг і Росія, німецька, польська територія. Тепер розумію. І це теж плюс.

Думка йде далі, а я повертаюся в темну кімнату: холодно.

Учора знову пронесло – не вдарили. Тепер чекаємо сьогодні – із запасами води і зарядженими телефонами. Коли ракетна атака по енергосистемі, відключаються і мобільні вишки: немає зв'язку, немає Інтернету. Випадаєш із життя, не знаєш, що сталося, наскільки все критично. Новини, навіть погані, заспокоюють, ніби, коли в курсі, можеш вплинути.

"Вплинути" – неточне слово. Точне – "стабілізуватися". Немов "Людина Вітрувія", що чотирма руками і чотирма ногами уперлася в оболонку. Утримує її, щоб не покотитися. Обличчя на малюнку да Вінчі зосереджене, людина гола.

 

Я часто згадую його, коли думаю про себе. Про себе я думаю, що залежний від новин. По кілька годин на день. Боячись що-небудь пропустити. Прокидаюся і насамперед читаю новини. Потім – у будь-який вільний момент. Розумію, що це вже невротично, але нічого вдіяти не можу. Не хочу. Так я включений у те, що відбувається, як "Людина Вітрувія" в оболонку. Він теж відчуває її тиск.

Невже в Росії дійсно розраховували, що ми почнемо лаяти армію, країну, владу. Ні від кого не чув. Чув тільки "йо*ана русня" у всіх варіантах. І сам казав не раз, коли світло вимикалося під час лекції.

Або в магазині, вистоявши чергу, вже біля каси, доводилося кидати візок і виходити з усіма.

Або щойно закурив під витяжкою, і вона вимикається.

Або не встиг розігрітися обід у мікрохвильовці.

Або дивишся десять хвилин, п'ятнадцять, двадцять, як Інтернет вантажить, крутить, крутить, ніяк не завантажує.

Або чекаєш, що за графіком світло увімкнуть о четвертій, але його немає о п’ять на п’яту, і десять, і о п'ятій. Вмикають на початку сьомої. Значить, знову дві черги злили в одну, знову десь аварія, "йо*ана русня".

Наступаю в темряві на кішку. Вона не ображається вже. Просто відбігає вбік. Прощає. Якщо наступити не на хвіст, а на лапу, ховається в переноску. Дивиться звідти без осуду. А в мене почуття провини не минає довго.

Реклама:
Іноді в темряві бурчить незадоволено, мені чується "йо*ана русня". У всіх варіантах.

Кішки нормально бачать у темряві. Ми вже теж майже бачимо навпомацки. У темряві добре видно, що "йо*ана русня".

Рідко, але буває: мали вимкнути о четвертій, але не вимкнули. Перекинули на інший графік, вимкнуть о шостій.

"От класно, якби не вимикали зовсім, – каже Надя. – Ну хоча б тиждень". "Так, класно, – кажу. – Але вимкнуть о шостій".

Якими ми вийдемо з війни? Із запасом ліхтариків, батарейок і повербанків на все життя. З аерофобією, клаустрофобією і русофобією теж на все життя.

На Новий рік даруємо всім ліхтарики і повербанки. І гірлянди. Їх багато не буває.

Булгаков, звісно, "не на часі". Імперець. Та я його й не дуже люблю. Але згадайте цю фразу "Майстра і Маргарити", яку вважають найзагадковішою: "Він не заслужив світла, він заслужив спокій".

Подруга Людочка, яка живе під Львовом, згадала. Коли побажали одне одному гарного дня і світла. Ми всі його заслужили.

Спокій, звичайно, теж.

Андрій Краснящих

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Піти з Telegram (не)можливо? А як щодо переходу у WhatsApp?

Найкращий рік у кар'єрі Костюк: чого не вистачає для здобуття престижних титулів?

Майже 90% громад Херсонщини фінансово неспроможні

Відбиття атаки Ірану – приклад для Східної Європи

Вийти з полону міфів: як Україні та Польщі разом подолати кризу в питанні агроекспорту

Сексуальне насильство як зброя воєнного терору: що переживають українці, яких зґвалтували росіяни