10 років. Спротив у Криму триває

Понеділок, 26 лютого 2024, 11:00

10 років тому Росія розпочала війну проти України. Саме у 2014 році росіяни зі зброєю в руках провели військову операцію з захоплення Криму. Українського Криму.    

Звісно, є речі, які стають очевиднішими лише з часом, є події, які складаються у логічний ланцюжок після років глибокого аналізу. 

За ці 10 років ми пройшли довгий шлях, і наш курс залишився незмінним. З 2014 року ми продовжуємо боротися за цінності демократії, свободи та справедливості. Але для того, щоб краще розуміти, яким має бути наше майбутнє, дуже важливо вміти критичним поглядом поглянути на помилки минулого, на досягнення та перемоги, на сподівання та розчарування. 

Реклама:

У цій колонці ми з вами згадаємо попередні 10 років. Якими вони були для України, якими вони були для окупованого Криму. З чого почалася війна та чим вона має закінчитися. 

Глибоке коріння війни

Дуже часто під час інтерв’ю мене запитують, чи можна було уникнути окупації Криму? У мене немає відповіді на це питання, адже "історія не знає умовного способу". Однак, ми можемо побачити, що до цієї війни Росія почала готуватися задовго до 2014-го року, план захопити Крим та й всю Україну виник не за один день, і навіть не за рік. 

Чи можна сказати, що все почалося в останні роки існування СРСР, коли радянська влада робила те саме, що сьогодні робить російська – маніпулювала історичними фактами, щоб створити ілюзію "ісконно руской землі"? Коли заселяли півострів російськими військовими пенсіонерами, щоб підготувати картинку "тотальної підтримки Росії"? 

Чи росіяни зробили перші кроки до окупації Криму у 1992 році, коли РФ визнала постанову "Про передачу Кримської області зі складу РРСФР до складу Української РСР" недійсною?

Варто згадати й активну політику русифікації в Криму, яку здійснювало місцеве проросійське керівництво протягом років незалежності, навмисно обмежуючи можливості отримання у Криму освіти українською мовою. Вже тоді російські агенти завчасно готували основу для антиукраїнських настроїв на півострові та допомагали російським спецслужбам готувати плацдарм для поширення свого впливу.

"Бомбою сповільненої дії" був Чорноморський флот Росії, який базувався в місті Севастополь. Домовленість розділити флот між Україною та Росією була проігнорована росіянами, а згодом вони вдалися і до газового шантажу. Російська сторона все частіше говорила про спільний або ж виключно російський флот.

Потім був конфлікт навколо Тузли у 2003 році, який було використано, щоб вивчити реакцію міжнародної спільноти та української влади на російську агресію та посягання на українську територію.

Після 2004 року, Росія створює на території Криму величезну кількість організацій та політичних партій, які несуть в собі російську ідеологію, щоб посилити вплив на місцеве населення. Зрештою, на нас чекав прихід до влади в Україні проросійських сил на чолі з Януковичем та Харківські угоди 2010 року, що передбачали перебування російського Чорноморського флоту в Криму до 2042 року. 

У 2011-2012 роках з’явилася велика кількість сигналів, що свідчили про підготовку російської сторони до збройної агресії. Росія самовільно захопила українське навігаційне обладнання. На території Криму відбувалася підготовка воєнізованих російських груп, посилено готувалися чотири бригади, що були укомплектовані контрактниками та переозброєнні новими зразками техніки. 

Знаків, справді, було чимало. Ми не можемо заперечувати, що можна було б підготуватися краще, змінити обставини на нашу користь, запобігти вторгненню. Але сталося інакше. У лютому 2014 року, Україна мала лише розвалену армію, відсутність влади після подій Революції Гідності та повну відсутність реакції міжнародної спільноти на події у Криму. 

Росіяни вийшли та вголос заявили на увесь світ, що "взяли Крим без жодного пострілу". 

І це була нахабна брехня. 

2014 

Саме у 2014 році була пролита перша кров у російсько-українській війні, що триває уже 10 років. У 2014 році російські війська, хоч і без знаків розрізнення, прийшли на нашу землю. Прийшли, щоб вбивати, щоб забирати те, що їм не належить, щоб катувати наших людей. Прийшли, щоб захопити українські території. 

20 лютого 2014 року – саме ця дата фігурує на медалях, які окупанти роздають тим, хто брав участь у захопленні Криму. Саме в цей день російські військові почали активне пересування Кримським півостровом. І саме ця дата зафіксована як "початок російської збройної агресії" в українському законодавстві. 

Наступного дня, біля будівлі парламенту у Сімферополі, учасники так званого "народного ополчення" напали на українських громадян, які прийшли підтримати Євромайдан. Та це не зупинило кримчан, і 22-го лютого вони знову провели акції на підтримку Євромайдану в різних містах Криму, хоча учасники подібних мітингів піддавалися нападам, зокрема, в Керчі. 

26 лютого 2014 року, на заклик Меджлісу кримськотатарського народу, під стінами кримського парламенту зібралися тисячі активістів і небайдужих громадян, щоб висловити свою підтримку територіальній цілісності України. Того дня наші люди не допустили перегляду статусу автономної республіки у складі України. На площі, за різними підрахунками, зібралося до 20 тисяч осіб. Близько 30 учасників акції було поранено, двоє громадян України загинули внаслідок тисняви. 

Багато з тих, хто був свідком тих подій, згадують, що у той вечір їм здалося, ніби окупантів вдалося зупинити. Росіяни хотіли показати, що у Криму всі начебто підтримують так зване "возз’єднання", але реальність виявилася інакшою. 

Окупанти наштовхнулися на стіну спротиву. 

Та, на жаль, ситуацію це не змінило. Адже росіяни прийшли не домовлятися і не запитувати думку місцевих мешканців. Вони готувалися до збройної агресії, і в ніч на 27 лютого російські військові захопили будівлі парламенту та уряду Автономної Республіки Крим.  

Росіяни відчайдушно намагалися розіграти виставу "добровільності", але так зване "волевиявлення" було побудоване на бажаннях тих, хто в Криму завжди був чужий. 

Після того, як російські окупанти встановили ефективний збройний контроль на території півострова, тих, хто був проти окупації, почали незаконно переслідувати. Однією з перших і показових була "справа 26 лютого", внаслідок чого незаконно засудили на терміни від 3 до 8 років проукраїнських учасників мітингу.

Потім відбулася ще низка протестів і демонстрацій, на які окупанти реагували затриманнями, насильницькими викраденнями та вбивствами наших цивільних осіб і військовослужбовців.

У перші тижні окупації загинули троє військовослужбовців і четверо цивільних осіб. Решат Аметов став жертвою жорстокої страти після викрадення так званими "ополченцями" 3 березня 2014 року. Марк Іванюк, україномовний студент був убитий, ймовірно, через українську мову представниками місцевої міліції. Едем Асанов і Білял Білялов загинули за нез'ясованих обставин, але є відомості, що вказують на насильницькі смерті з політичних мотивів. 

Лише за перші два тижні окупації у 2014 році сталося щонайменше 14 викрадень українських громадян озброєними окупантами. Протягом 2014-2015 років відомо про понад 20 випадків смертей у СІЗО Сімферополя. 

"Без жодного пострілу…. Не проливши ані краплі крові…." 

Від початку окупації Криму в лютому 2014 року викрадення громадян стали звичною практикою росіян. За цей період щонайменше 44 особи зазнали насильницьких зникнень, 16 досі не знайдені та вважаються зниклими безвісти, 6 знайдені мертвими. 

І це лише ті дані, до яких ми маємо доступ. Насправді кількість жертв може бути набагато більшою. 

Фарс "доброї волі" продовжився 18 березня 2014 року, коли усіх громадян України, які проживали у Криму, окупанти автоматично оголосили громадянами Російської Федерації. Людям, які хотіли зберегти українські паспорти, дали всього місяць, аби звернутися до окупаційних адміністрацій. При цьому збереження українського громадянства свідомо ускладнили. Обов’язкову незаконну процедуру здачі українського паспорта зобов’язані були пройти всі державні службовці, у тому числі вчителі та лікарі. 

Окупанти викреслили таке поняття як "захист права власності" із життя кримчан. Кілька сотень українських державних компаній були незаконно "націоналізовані" окупантами. Приватні підприємства та особиста власність українських громадян потрапили під силові захоплення з боку окупантів.

Після 2014 року економіка Криму почала переживати не найкращі часи. Попри запевнення росіян в так званих "покращеннях", кількість туристів зменшилася, промисловість та транспортна система майже повністю зупинилися. Через зменшення кількості товарів з України, півострів зіштовхнувся з торговельною кризою, продукція сільського господарства була позбавлена звичних шляхів збуту. 

Після окупації саме мілітаризація стала пріоритетним напрямком в економіці Криму. Окупанти активно зайнялися відновленням радянських об'єктів військово-промислового комплексу. Вони будували нову військову інфраструктуру під виглядом "цивільних об’єктів", і звісно це призвело до збільшення чисельності силових структур. 

Звісно, українська сторона мала діяти, зважаючи на обставини. 

У перші місяці після захоплення Криму, в Україні всі законодавчі акти, введені після окупації, були визнані недійсними. Попри обмеження у впливі на ситуацію в тимчасово окупованому Криму, Україна активно зосереджувалася на досягненні міжнародного визнання Росії як держави-агресора, зокрема від ООН, ЄС і НАТО.

У контексті введення секторальних санкцій проти Росії з боку США та країн ЄС, діяльність кримськотатарських та українських активістів щодо блокади Кримського півострова у торговельній та економічній сферах була фактично підтримана українською владою, а також були вжиті заходи для припинення постачання води на окуповані території.

Зрозуміло, цих заходів виявилося недостатньо, щоб притягнути РФ до відповідальності та забезпечити компенсацію збитків, завданих внаслідок збройної агресії та окупації Криму. Хоча, як наслідок, блокада супроводжувалася серйозними гуманітарними ускладненнями та принесла мільярдні збитки для російського бюджету. 

Це свідчить не лише про цілковиту байдужість окупантів щодо комфорту та благополуччя кримчан, сьогодні ми бачимо, що Крим був потрібен РФ насамперед в якості військової бази. Півострів став плацдармом, з якого у 2022 році росіяни пішли у наступ на південні області України. Росія розглядає територію півострова як джерело ресурсів для війни, в тому числі й джерело людського ресурсу, який можна примусово мобілізувати та відправити на війну, відправити українців вбивати своїх же співгромадян. 

Ми можемо сказати, ніби російські окупанти виявилися неготовими до викликів, які були пов’язані з водною блокадою чи санкціями, але більш ймовірно припустити, що росіяни не очікували, що наступний крок після окупації Криму, а саме спроба захопити всю територію України, відбудеться аж через 8 років. 

Ми мусимо пам’ятати, що у 2014 році росіяни прийшли з війною на українські землі. 

І вони не планували зупинятися ні після захоплення Криму, ні після окупації частини Донецької та Луганської областей. 

І якби їм вдалося захопити всю територію України, вони б теж не зупинилися. 

Злочинці не зупиняються самі, їх зупиняють. І сьогодні наші Сили оборони стримують зло ціною власних життів. 

Адже терористи розуміють лише мову сили. 

Читайте також: Протистояння під кримським парламентом 26 лютого 2014: десять років по тому

2015 – 2018

Наступні роки можна визначити як спробу змусити міжнародне право працювати та притягнути до відповідальності злочинців. 

У 2017 році Україна подала позов проти РФ до Міжнародного суду ООН, зокрема на підставі Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації стосовно дій Росії в тимчасово окупованому Криму та місті Севастополь. 

19 квітня 2017 року своїм наказом МС ООН серед іншого зобов’язав Росію "утриматись від вжиття чи підтримання обмежень відносно можливості кримських татар зберегти власні представницькі інституції, включаючи Меджліс". Росія свідомо проігнорувала цей припис. 

Тим часом окупанти витіснили незалежні ЗМІ з Кримського півострова та взялася за незаконне переслідування активістів, які поширювали інформацію про реальний стан справ в Криму. Як результат –  за ґратами опинилися 10 громадянських журналістів. 

У лютому 2016 року розпочалося незаконне будівництво так званого "керченського моста" завдовжки 19 кілометрів – від Таманського півострова Краснодарського краю РФ до окупованого Росією Криму. При цьому окупанти не погоджували з Україною обмеження для суден, які заходять в акваторію Азовського моря в українські порти через Керченську протоку.

Ще з 2015 року російські окупанти активно займаються руйнуванням пам’яток архітектури півострова, вдаються до вандалізму з викраденням та вивезенням до Росії музейних експонатів та інших надбань культури Криму. 

Наші громадяни в окупації намагалися протистояти незаконним діям росіян, але найчастіше це закінчувалося арештами та зникненнями. Незаконні обшуки, тотальний контроль за усім, що роблять кримчани – яку музику слухають, що пишуть у соцмережах, з ким спілкуються та на які теми… Будь-що могло стати причиною для незаконного арешту. 

За ці роки кількість політв’язнів стрімко зростала. Світ це бачив і мовчав. Тому 14 травня 2018 року Олег Сенцов, який був викрадений і незаконно ув’язнений окупантами ще в травні 2014 року разом з Олексієм Чірнієм, Олександром Кольченком та Геннадієм Афанасьєвим за нібито "підготовку терактів", висунув вимогу звільнити 64 українських політв’язнів, через що й оголосив безстрокове голодування.

Ці роки стали важким випробуванням для українців в Криму. Попри намагання достукатися до міжнародної спільноти та змусити росіян відповісти за їхні злочини перед законом, попри надію, що зовсім скоро Крим буде звільнено, що дипломатія спрацює… Окупанти лише глибше запускали свої кігті у виснажене тіло півострова. 

Читайте також: "Крим перетворюється на військовий шпиталь". Як велика війна змінила окупований півострів 

2019 – 2021 

За декілька років окупації, тема Криму стала для міжнародної спільноти так званою "червоною лінією", яку ніхто не наважувався перетинати, аби не спровокувати "ескалацію конфлікту" та "не провокувати подальшу агресію". 

Звісно, ефект був зворотній. 

Держава-агресорка бачила слабку реакцію світової спільноти на захоплення українських територій, на розв’язану війну у самому центрі Європи, на вбивства та викрадення громадян України, на жорсткі та систематичні порушення прав людини. 

Росіяни, надихнувшись безкарністю своїх попередніх злочинів, продовжили чинити їх на окупованій території Кримського півострова. 

За відсутності контролю з боку правозахисних організацій, окупанти здійснювали психологічний та фізичний тиск на незаконно затриманих громадян України. Наприкінці 2021 року завершилася вже 14 незаконна призовна кампанія: кількість призваних до лав армії держави-окупанта РФ кримчан з 2015 року досягла 34 тисяч осіб. 

Протягом 2020 року ситуація з правами людини на півострові суттєво погіршилася. Обшуки, переслідування та незаконні арешти тих, хто висловлював протест проти окупантів. Знищення української та кримськотатарської ідентичності. Це стало вже звичною практикою окупантів в Криму. Крім того, глобальна пандемія COVID-19 ще більше ускладнила ситуацію, оскільки мешканці півострова та особливо політв’язні залишилися без належного захисту через неефективні заходи окупаційних адміністрацій.

Для України ж 2019 рік став початком змін, які почали повертати Крим у публічне обговорення не лише в контексті "складної теми, яку потрібно розкривати дуже обережно", а дали початок впевненій риториці: Крим – це українська територія, яка була захоплена окупантами, і яка неодмінно має бути звільнена. 

Перші кроки були зроблені у 2019 році, коли згідно з Указом Президента України Володимира Зеленського, офіс Представництва перемістився з Херсона до Києва для більш оперативної та ефективної взаємодії з центральними органами виконавчої влади. 

24 березня 2021 року Президент України Володимир Зеленський своїм Указом затвердив Стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя.

Стратегія стала першим з 2014 року та основоположним документом, який комплексно визначає напрями політики України щодо звільнення окупованого Криму від окупантів і подальшої реінтеграції. Також це був потужний сигнал нашим міжнародним партнерам напередодні запуску Кримської платформи, адже саме вона стала нашим ключовим зовнішньополітичним інструментом із консолідації міжнародних зусиль для деокупації півострова.

Також Президент України Володимир Зеленський підписав ініційований ним Закон "Про корінні народи України", який Верховна Рада ухвалила 1 липня 2021 року

Завдяки цьому закону наша держава почала визнавати представницькі органи корінних народів, кримським татарам, караїмам та кримчакам гарантується захист їхніх прав, в тому числі йде мова про збереження культурної спадщини. 

За ініціативою Президента Володимира Зеленського у 2021 році Україна заснувала Кримську платформу – міжнародний консультаційно-координаційний формат, спрямований на підвищення ефективності реагування світової спільноти на тривалу окупацію Криму.

І вже 23 серпня 2021 року відбувся установчий саміт Кримської Платформи, на якому були представлені 47 країн і міжнародних організацій. На заході була схвалена Спільна декларація, яка окреслила основні параметри міжнародної політики щодо Криму.

Україна заявила на весь світ, що Крим – це не "червона лінія", не "складна тема", а українська територія, яка обов’язково має бути звільнена. 

Росіянам не сподобалася така рішучість, тому у відповідь на це, вони злочинно ув’язнили Першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, Нарімана Джеляла, який виступив на установчому саміті Кримської Платформи. 

 2022 – 2024 

У 2022 році Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.  

Крим був використаний і використовується зараз як військова база та плацдарм для наступу на материкову Україну. Росія здійснює приховану мобілізацію місцевого населення порушуючи Гаазьку конвенцію про закони та звичаї війни та Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни.

Ракетні удари по материковій частині України завдаються з території півострова та його територіальних вод. Цивільна інфраструктура використовується у військових цілях. Зокрема, незаконно збудований "керченський міст", траса Таврида, а також залізниця використовуються для перевезення та перекидання військ на тимчасово окуповану територію Криму. Бойові підрозділи та військова техніка та боєприпаси РФ перекидаються через окупований Крим до новоокупованих районів Херсонської та Запорізької областей.

Починаючи від квітня 2022 року українські правоохоронні органи фіксують судна під російськими та сирійськими прапорами, які перевозять зерно, ймовірно, викрадене з Херсонської та Запорізької областей, до третіх країн через закриті з 2014 р. морські порти Криму.

Крим використовується як база для примусового переміщення громадян України.

За ґратами перебуває 208 незаконно засуджених українських політв’язнів, зокрема, Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, громадська журналістка Ірина Данилович, журналіст Владислав Єсипенко, громадський активіст Сервер Мустафаєв, художник Богдан Зіза.

Повномасштабне вторгнення повністю зруйнувало і так слабкий туристичний бізнес в окупованому Криму. "Пляжний сезон" у 2022 році не було розпочато, а після перших ударів по російським військових аеродромах в Саках 9 серпня 2022 року, росіяни почали масово тікати з півострова. 

Після початку повномасштабного вторгнення, наші громадяни в Криму почали більш активно виявляти свій спротив. Жителі Криму побачили, що Україна бореться за півострів. Зокрема і військовим шляхом: чи не щодня на різних військових об'єктах окупанти зазнають успішних ударів ЗСУ.

Незаконні арешти та обшуки за допис в соцмережах на підтримку України чи прослуховування українських пісень стали звичною справою для окупантів в Криму. Понад 600 випадків незаконного притягнення до адміністративної відповідальності було зафіксовано за останні два роки в Криму. 

І це лише офіційні дані. 

Наші люди надзвичайно сміливі, адже навіть попри загрозу життю та безпеці, навіть після довгих 10 років життя в окупації, продовжують вголос говорити про свою підтримку України. 

І ми це цінуємо. 

За ці два роки ми пройшли довгий шлях. 

Ми вже розпочали підготовку до деокупації півострова. Поки наші Сили оборони виборюють звільнення Криму на полі бою, ми маємо бути готові до важкої праці, яка чекає на нас після кінетичного звільнення півострова.

Був проведений другий та третій саміти Кримської платформи, що стали майданчиками для обговорення міжнародною спільнотою підготовки деокупації Криму. Україна має чіткий шлях відновлення територіальної цілісності і повоєнної трансформації півострова.

2023 рік став роком успіхів у Чорному морі, а чорноморський флот РФ розпочав свою передислокацію на морське дно. Ми розпочали більш активний діалог з країнами Глобального Півдня задля ефективної комунікації як у сфері продовольчої безпеки, так і ядерної, так і задля обміну досвідом у питаннях деколонізації. 

Відбулися два парламентські саміти міжнародної Кримської платформи. Парламентський вимір мав на меті підвищити обізнаність світових лідерів та широкої громадськості про російську окупацію Криму, порушення прав людини, безпекове становище в Чорноморському регіоні, глобальну продовольчу безпеку і світовий порядок, заснований на правилах.

І наша робота продовжується. 

За дорученням Президента України Володимира Зеленського у вересні 2022 року команда Представництва спільно з низкою державних органів, громадських організацій та експертів, які опікуються питаннями реінтеграції тимчасово окупованих територій, розпочала розробку першочергових заходів, необхідних для ефективної реінтеграції Криму одразу після його деокупації. 

Наша діяльність зосереджена на одразу кількох напрямках. Це і відновлення органів публічної адміністрації та кадрове забезпечення; притягнення до відповідальності за міжнародні злочини та злочини проти національної безпеки внаслідок окупації, амністія та люстрація; верифікація документів і рішень окупаційних судів, питання права власності; гуманітарна політика та демілітаризація освітньої, культурної сфер; громадянство РФ на території деокупованого Криму.

Спільно із групою професійних експертів у 2023 році була напрацьована Стратегія когнітивної деокупації Криму. Ми розуміємо, що 10 років – це довгий період, протягом якого наші люди жили в інформаційній ізоляції від надійних джерел інформації. Тому нам необхідно вже працювати над комплексом заходів, спрямованих на інтенсивну соціально-психологічну роботу з переконаннями, емоціями та іншими гуманітарними й суспільними характеристиками населення, які формувалися до російської окупації, а згодом зазнали посиленого пропагандистського впливу під час неї. 

Звісно, дуже важливо подбати і про кадровий потенціал для відновлення півострова після деокупації. 

Щоб успішно реалізувати цю ціль, ми з командою Представництва створили і онлайн-курс для державних службовців "ProKrym: державна політика реінтеграції Криму"; і також освітні програми "Постконфліктне врядування" та "Урядування на повоєнних територіях" в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. 

Спільно з Національним агентством з питань державної служби та Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій ми ініціювали експериментальний проєкт з формування резерву працівників для деокупованих територій. Всі охочі мають змогу записатися в резерв публічних службовців для Криму, і уже понад 2000 осіб зголосилися працювати над відновленням Криму після його деокупації. 

Спільно з Бізнес-школою МІМ ми створюємо курс для підготовки управлінців для деокупованих територій – маємо підготувати для Криму якісну управлінську вертикаль, яка розумітиметься на побудові бізнес-процесів, а не лише на бюрократії. Запуск курсу заплановано вже у квітні. 

Ми не зупиняємося на досягнутому та продовжуємо працювати над більш глобальним візійним документом щодо відновлення та розвитку півдня  України загалом.

Попереду ще багато праці. Багато викликів. Багато досягнень та розчарувань. 

Та ми уже пройшли довгий шлях і зупинятися не маємо права. 

10 років – це період, протягом якого народилося та підросло нове покоління. Минуло 10 років, і ті, хто був вимушений покинути рідний Крим, сьогодні взяли до рук зброю та виборюють звільнення свого дому. 

Минуло 10 років, та ми не здалися. 

10 років. Спротив триває. 

Таміла Ташева

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як звати невідомого солдата?

Реформа БЕБ: чи зможе бізнес ефективніше захищатися від свавілля в судах?

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб

Чому "Азов" досі не отримує західну зброю? 

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції