Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Байдужість і лінь – наріжний камінь окупації

Четвер, 23 травня 2024, 15:00

Протягом десятиліть різні влади насаджували українцям думку про те, що схід України – це виключно шахтарі й колгоспники. Мовляв, запиту на українське там не було і бути не може у зв’язку з геополітичним розташуванням і соціальними чинниками.

Подібна інертність – це звичайна лінь і небажання влади працювати у регіонах, де не працюють агітки і рафінований український патріотизм.

У 2020 році, коли по лінії бойового зіткнення на Луганщині спалахнули масовані пожежі, українська влада заявила, що лихо спричинили несприятливі погодні умови. Це офіційна версія Міністерства внутрішніх справ України, яку озвучив і Президент.

Реклама:

У ті дні, за збігом обставин, мені вдалося проїхати вздовж усієї лінії палаючого кордону: без світла і води залишилися десятки маленьких прифронтових сіл. Місцеві облаштовували пункти допомоги у районних школах, розбирали обгорілі хати, вивозили стареньких людей зі знищених вщент регіонів.

В одному із сіл поблизу Сєвєродонецька не залишилось жодної вцілілої хати. Обгорів навіть цвинтар – дерев’яні хрестики перетворилися на суцільний попіл. Картина вражаюча: інтенсивність пожежі була настільки сильною, що не вдалося врятувати навіть свійських тварин і худобу.

Місцеві у приватних розмовах стверджували, що це підпал. Їхня версія полягала в тому, що російські війська задля дестабілізації регіону періодично влаштовують подібні диверсії, а потім починають обстрілювати позиції сил оборони України разом із цивільними об’єктами інфраструктури.

Допомагали місцевим жителям небайдужі волонтери, а не держава. Думаю, ви навіть не здивувались прочитаному. Пам’ятаю, як штаб "Крим.SOS" буквально "кипів" від кількості запитів і потреб місцевих.

Сільський голова села Сиротиного, яке зараз перебуває в далекому тилу ворога, відверто говорив про те, що окрім підтримки небайдужих, його громада не отримала нічого. Мовляв, влада обіцяла виплатити по 5 тисяч доларів кожному, хто втратив домівку. Власне, сума виплат була смішною навіть тоді. Втім, як вдалося з’ясувати пізніше, навіть обіцяне не дійшло до постраждалих.

Вже на зворотному шляху, повертаючись у Київ, я потрапила у невеличке селище біля Лисичанська. Місцеві чергували вночі, на випадок повторних підпалів. На моє здивування, вони були досить відкритими у розмові з україномовною мною.

Я поставила їм лише одне питання: хто від вашого округу балотувався у районну раду? На що вони мені назвали декілька прізвищ-представників з ОПЗЖ.

На превеликий жаль, політики, які декларують європейські, демократичні та патріотичні цінності навіть не вважали за доцільне взяти патронацтво над однією зі східних громад.

Логіка проста – українське там ніхто не підтримував. Навіщо працювати на невдячний східний електорат, який навіть не знає, хто такий Шухевич, а Бандеру вважає терористом?

На жаль, саме ця байдужість відкинула Луганщину і Донбас в обійми російської ідеології. Проросійські кандидати буквально глумились у своїх передвиборчих кампаніях над місцевим населенням.

Лозунги російською, декілька побудованих доріг і відремонтована школа – от на що намагались тиснути місцеві кандидати в депутати, в той час, коли умовний "Голос" агітував патріотичну Волинь і відбивав виборців у Порошенка.

Донбас так само відчував себе покинутим українською владою напризволяще навіть після 2014 року і боїв за Маріуполь.

Сьогодні вже мало хто й згадає, що саме Донецька область входить у десятку областей, які найбільше постраждали під час Голодомору і репресій періоду "Великого терору". Це робили навмисно. Офіційно зафіксовано, що вимерли десятки сіл від голоду, які потім заселили вихідці з Росії. Наприклад, у 1933 році на залізничну станцію прибуло 147 ешелонів з людьми, а також перевезли худобу і цілі колгоспи. 28 грудня 1933 року на станцію в Донецьку (тоді Сталіно) приїхали 44 ешелони, де розміщувались 3538 селянських родин.

Цей регіон став полем  ідеологічного експерименту, де він вдало був втілений – росіяни вважають цю територію своєю, а українці, яких там і без того жменя, смиренно слухають пісні про шахтарочок.

Станом на сьогодні політики і "хайпожери" маніпулюють поняттям деокупації українських територій і поверненням кожного сантиметра землі, яка належить Україні з 1991 року.

Втім, жоден з них не може чітко сформулювати своє ставлення до зраджених ними ж територій. Так, саме зраджених і покинутих.

Читайте також: Що буде з майном, в'язнями та бізнесом після деокупації?

Донбас, як і Крим, у роки незалежності був анклавом, де панувала російська ідентичність. І українську владу це цілком влаштовувало. Ніхто не намагався втілювати культурні/просвітницькі проєкти в східному регіоні. Жителям Донбасу дали індульгенцію на право жити у полоні власних ілюзій і під дбайливим крилом російської пропаганди. Ідеї про винятковість цього регіону постійно кружляли в інформаційному просторі задовго до 2014 року.

Станом на 2013 рік в Донецьку було 34 українські школи (з 169-ти). У Луганську – три із 63-х. Жителі Донбасу черпали інформацію з московських телеканалів чи з ТРК "Україна" та "Інтер".

90% усіх газетних видань видавалися виключно російською мовою. У внутрішні справи двох східних областей не хотіли втручатися. На посади призначали лише мешканців Донбасу. Тому Донецька і Луганська області стали феодальною вотчиною "Партії регіонів", що у подальшому переродилася в ОПЗЖ. По суті, Донбас отримав де-факто автономію від України ще до 2014 року. Російська агресія лише закріпила той стан справ, який там був.

Тож, якою влада бачить перемогу і реінтеграцію деокупованих територій, залишається питанням без реальної та обґрунтованої відповіді. Жоден культуролог, митець, політик не може дати суспільству ні реалістичного плану дій, у випадку повернення цих територій, ні, власне, мотивації такого повернення.

Ми ж обороняємо не території, а населення, правда?

Євгенія Слівко

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

"Несерйозні санкції": як влада Грузії готується до поглиблення конфлікту із Заходом

Чи допоможе штучний інтелект знайти ідеальних співробітників?

Вибори у тіні війни: кому заважають адвокати-військовослужбовці?

Неможливо зруйнувати сонце, навіть в Україні

Полювання на "Гулівер"

Новий Європарламент та Україна: чого чекати?