Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Чи можливо перемогти "терористичний інтернаціонал"?

Понеділок, 24 червня 2024, 17:00

Лідер терористичної організації "Хезболла", яка базується в Лівані, Хасан Насралла виступив 19 червня з черговою "програмною промовою", в якій дозволив собі заяви, яких ця проксі-сила Ірану ще ніколи собі не дозволяла.

По-перше, він почав погрожувати Ізраїлю наземним вторгненням на північ країни – в регіон Галілеї, а також ракетними обстрілами всієї території єврейської держави.

По-друге, Насралла вперше висловив погрози республіці Кіпр. За його словами, Кіпр також буде втягнутий у війну, якщо допоможе Ізраїлю. Наприклад, якщо "відкриє свої аеропорти та бази для Ізраїлю". Як відомо, на острові розташовані дві авіабази Великобританії – Акротирі та Декелія – які є її заморськими територіями. Злітаючи з цих авіабаз, британські пілоти допомагали Ізраїлю відбити нещодавній напад Ірану.

Реклама:

До речі, останнім часом фактор Ірану також набув несподіваного звучання.

В останні тижні на кордоні Ізраїлю та Лівану відбувається серйозна ескалація. "Хезболла" регулярно обстрілює територію Ізраїлю, провокуючи лісові пожежі, які швидко розгораються. У вогні гине, зокрема, врожай ізраїльських фермерів.

В Єрусалимі активно обговорюється питання проведення армійської операції з метою відкинути сили "Хезболли" та змусити силою виконати резолюцію Радбезу ООН ще від 2006 року про відведення бойовиків від кордонів Ізраїлю, яка поклала край Другій Ліванській війні, але яку терористи і не думали виконувати.

Запобігти ще одному масштабному збройному зіткненню намагається адміністрація президента США Джо Байдена. Його емісари курсують між Єрусалимом та Бейрутом. І, згідно з останніми даними ліванських медіа, "Хезболла" повідомила американцям, що можлива ізраїльська операція буде розцінена як напад на Іран. Раніше терористи не дозволяли собі озвучувати погрози від імені Тегерана.

Загроза великої війни на Близькому Сході цілком реальна. У ЗМІ навіть регулярно з’являються можливі дати її початку, що добре знайомо українським читачам. Незрозуміло тільки, як цю війну вести силам цивілізованого світу.

З одного боку, необхідність військової поразки "терористичного інтернаціоналу" ХАМАСу, "Хезболли", Ірану, Росії, КНДР та інших очевидна. Сили мафіозних держав та їхні проксі-армії налагодили співпрацю, яка набула небачених масштабів.

Не так давно, наприклад, The Wall Street Journal із посиланням на свої джерела повідомляло, що російські солдати навчаються керувати дронами в Сирії під керівництвом інструкторів з іранського Корпусу вартових ісламської революції та тієї ж "Хезболли".

Ця організація, яка має більший ракетний арсенал, ніж у більшості держав світу, обстрілює ізраїльські сили та населені пункти російською протитанковою зброєю. Існують свідчення про наявність у арсеналі терористів протикорабельних ракет "Яхонт" – експортного варіанта російських "Оніксів". І це тільки ті факти, про які відомо публічно.

З іншого боку, останнім часом Ізраїль зіткнувся з тими ж явищами, які можна спостерігати в Україні.

По-перше, неоднозначна позиція стратегічних союзників, насамперед США. Вашингтон чинить безпрецедентний тиск на Єрусалим, який починає набирати форму можливої відмови у поставках озброєнь, які необхідні Ізраїлю, враховуючи триваючу війну в секторі Газа з ХАМАСом і ескалацію на ліванському кордоні.

По-друге, комплектація армії. Начальник Генштабу ЦАХАЛ Герці Халеві нещодавно повідомив уряду, що йому не вистачає 15 батальйонів для виконання завдань. Це заява пролунала на тлі гострої дискусії навколо призову в армію представників ультраортодоксальної громади. В українських термінах – ізраїльських "ухилянтів", які не бажають служити з релігійних міркувань.

Прем'єр Біньямін Нетаньягу намагається уникнути рішення про їхній призов, щоб зберегти свою коаліцію, яка спирається на політичних лідерів ультраортодоксів. Його проблема в тому, що ця несправедливість дратує вже однопартійців самого прем'єра, який змушений показувати юридичні фокуси в Кнесеті, відтягуючи остаточне рішення питання про призов.

У той же час напередодні представники армії прямо взяли участь у добре знайомій читачам цієї колонки дискусії "що таке перемога". Причому в несподіваній формі. В інтерв'ю ізраїльському телебаченню про війну в Газі прессекретар ЦАХАЛу, контр-адмірал Даніель Хагарі сказав: "ХАМАС – це ідея. Вона вкорінена в серцях людей. Той, хто думає, що ми можемо повністю знищити ХАМАС – помиляється".

І тим самим оновив багатомісячну суперечку про те, що робити далі з сектором Газа, де війна вже триває з 7 жовтня минулого року, і що робити з південним Ліваном, гігантською військовою базою "Хезболли", якщо там почнеться наземна операція ізраїльських сил.

Оглядачі задаються питанням: де знайти нескінченні резерви не тільки зброї, а й живої сили для цих війн?

Утримання постійного контингенту в одній лише Газі може означати продовження строкової служби в ЦАХАЛ майже до 4 років і різке збільшення термінів призову резервістів. Ці люди будуть вилучені з економіки, яка вже демонструє далеко не найкращі результати.

А якщо включити у рівняння Іран і можливе пряме зіткнення ще й з режимом аятол? А збройну підтримку з боку путінського режиму?

Ізраїль не може відправити у "м'ясні штурми" тисячі зеків зі своїх тюрем, як це робить Володимир Путін і його злочинна кліка, звільняючи місця в зонах для подальших політичних репресій. Ізраїль не може собі дозволити утримання позицій за будь-яку ціну і штурми шляхом закидання окопів тілами.

Чи має взагалі єврейська держава ресурс живої сили, необхідний для ведення сучасної війни? Яка, як виявилося, вимагає саме людей ледь не більше, ніж війни минулого століття. Коли противник має можливість дешевими дронами полювати на кожного піхотинця, а не витрачати дорогі снаряди.

На це накладається і внутрішньополітична ситуація, коли значна частина суспільства виступає за військові рішення і чекає військових перемог. А дипломатичні методи з високою ймовірністю призведуть до краху уряду Нетаньягу, який знаходиться під тиском своїх "месіанських" політичних партнерів і бажає зберегти власну владу і популярність.

Політичне рішення палестинського питання, домовленості з урядом Лівану, а отже і з "Хезболлою" – складний шлях. Але чи є йому прийнятна альтернатива? Як повернути додому жителів півночі Ізраїлю, евакуйованих через постійні обстріли шиїтських бойовиків? Як встановити більш-менш прийнятну владу в секторі Газа і не допустити повторення 7 жовтня?

Як уникнути економічного краху через постійну мобілізацію? І як уникнути великої регіональної війни, яка здатна поставити під загрозу саме існування Ізраїлю? Знайомі питання, чи не так?

На жаль, на них не буде відповідей, які сподобаються всім. У тому числі недалекоглядність політиків Заходу призвела до того, що ситуація зайшла надто далеко. Коріння цих проблем варто шукати в недостатній і непродуманій реакції цивілізованого світу на події 2014 року – російську окупацію Криму та частини Донбасу.

Здається, саме тоді було запущено ланцюжок помилкових рішень, через які тепер у світі немає безпечного місця, а цілі народи стікають кров'ю. За ці помилки Заходу, який допустив руйнування існуючої системи світового порядку, розплачуються і Україна, і Ізраїль. Можливо, вони будуть змушені першими піти на важкі дипломатичні кроки.

Але доведеться шукати рішення і глобальної, і приватних проблем вже воюючих країн. Бажано, щоб при цьому Захід проявив більше відповідальності та лідерства. Від цього залежить доля всіх нас.

Леонід Нєвзлін

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

"Клуб білого бізнесу": які умови пропонує новий законопроєкт

Сребрениця: майже тридцять років потому

Справжня легенда нинішньої Іспанії — непомітний герой нашого часу

По той бік білборду. Хто дивиться на нас з плакатів

Погляд у минуле: хто фаворит фіналу Євро-2024

Хто заплатить за низький тариф на воду