Перспективи для інвестицій всередині країни

Повернути майбутнє

Неділя, 17 листопада 2024, 08:00

Напередодні, як мінімум, великих емоційних гойдалок, а швидше за все – ідеального геополітичного шторму, в який тепер цілковито потрапляє Україна, вирішив нарешті дописати та опублікувати текст, який лежав в нотатці з липня 2024. 

Від ейфорії перших місяців боротьби та відчуття безповоротних змін до сьогодні ми пройшли складний шлях. Кордони 1991-го, кава та концерти в Криму в 2023, лінія розмежування 2022. Рахунок між жорсткою реальністю з металевим присмаком та необхідним рівнем мотивації і позитиву від перемог на фронті безжально змінюється і стрибає з початку повномасштабного вторгнення: місцями дуже обʼєктивно, а подекуди – з пропагандистською метою, націленою на західних партнерів та, частково, на внутрішнього споживача, тобто пересічного українця. І це цілком закономірно, та, напевне, мало предметний сенс.

Але будь-який дисбаланс природньо потребує урівноваження. Обʼєм необхідного ресурсу для цього прямо пропорційно залежить від моменту його усунення. У 2024-му ця прірва почала стало відчуватись у повітрі. Поглиблення відчуття несправедливості, як відлуння ехо, заповнило українське суспільство. Дисбаланс між тилом і фронтом досяг свого історичного максимуму: де тил виступає несправедливістю, а фронт правдивою безкомпромісністю. Як наслідок, це формує для кожного своє бачення майбутнього.

Реклама:

Паралельно з цим, реальність нікуди не зникала – війна може закінчитись як цього року, так і через 10. Закінчившись цього може розпочатись нова за 5 років, ще більш спустошлива та кровопролитна. Може розвинутись і відкритий світовий конфлікт, який перетече у низку (між)континентальних зіткнень. Чорні лебеді видимі на горизонтах в усіх частинах світу. Потрібно бути готовими до різних розвитків подій. Мати сценарії дій, поведінки та комунікації. Адже, альтернативи немає. Від слова взагалі. Тотальні втрати територій або і сувернітету та державності – це не лише про політичну мапу світу – це, у нашій ситуації з таким ворогом – про мільйони страчених українців. Втрати в період часів української революції 1917-1921 рр. оцінюються сукупно сотнями тисяч, а від серії голодоморів – мільйонами. Це потрібно закарбувати на рамі нашої рахівниці.

Абсолютно незалежно від подій у майбутньому зараз час перестати діяти ситуативно та емоційно, рухатись від ефемерного перемирʼя до контрнаступу, великого пакету західної підтримки до схиляння нас у сторону згубного миру через болючі компроміси. Тим паче, не час йти за рейтингами та соціологією, бо це все ті течії, які можуть винести нашу державність, в кращому випадку на мілину, в гіршому – на риф.

Мілиною буде застій та, як наслідок, досягнення ворогом цілі створення на місці України пустелі, випаленої землі, демографічної пустки та широкої, від Донецька і до Ужгорода, цивілізаційної сірої смуги розмежування.

Рифом буде втрата ресурсу для боротьби в довгу поляризованим суспільством та, як результат, неготовність ментально прийняти боротьбу як безстрокову дійсність.

Поділ виключно на (в широкому розумінні) ухилянтів і відповідальних громадян запускатиме захисні механізми психіки зі всіх сторін. Як результат, ми зійдемось посередині – у вакуумі, в площині уникнення і заперечення реальності, підсвідомої захисної реакції різних частин суспільства, безрезультатній боротьбі чорного і білого.

Ми затягнули з рішеннями щодо мобілізації/демобілізації, прозорого механізму економічного бронювання, блискавично "реформували" мережу територіальних центрів комплектування, яка завершилась частково, бусифікацією, на черзі медико-соціальні експертні комісії – маємо та ще матимемо наслідки від зволікань та тематичних підходів. На порядку денному підвищення податків (які однозначно необхідні), але все залежатиме, знову ж таки, від підходу – рівномірно та справедливо чи лише, диспропорційно, через тиск на малий та середній бізнес. Політичний процес триває, дати виборів, які починають звучати реалістично і політичні наративи додатково навантажують суспільство та створюють інформаційний шум.

Як комплексний наслідок, ми постали перед одним з ключових суспільних викликів часів повномасштабного вторгнення. Тил і фронт частково перебувають в опозиції. Знаю, це звучить жахливо і я б щиро хотів, щоб цю думку хтось обґрунтовано розбив. Тим не менш, інформаційний фон і наративи, стиль життя людей та рівень питань, які озвучуються та якими живуть ці 2 світи починають загрозливо різнитись. Тут активним гравцем є і наш ворог, і його союзники: доволі якісні діпфейки, зрежисований та просто знятий в процесі бусифікації контент блискавично розлітається через соціальні мережі, зокрема дуже активно саме через Tik-Tok. 

Про цей виклик потрібно почати відкрито говорити. Досі ця тема лише дуже обережно обговорювалась у вузьких колах, хоча відчутно знаходиться в повітрі.

Потрібно дати змогу тилу бути справедливим та бути "для фронту": створювати логічні механізми сплати додаткових податків до державного бюджету, працювати над покращеннями моделей та дизайну регулювань щодо основних конфліктних питань справедливості, мінімізувати корупційні виклики шляхом пропозиції адекватних, прозорих та підзвітних форм взаємодії з державою. 

Якщо відверто, я б пішов ще далі та за прикладом країн, які проходили війни за останню сотню років, мобілізовував б економіку та обмежував нераціональне споживання. Загально відома інформація про жорсткі заходи нормування у США починаючи із 1941 року є одним із прикладів боротьби з постійним дефіцитом ресурсів. Так, наші реалії сьогодення дещо відрізняються і вдаватись до суто аналогічних кроків немає потреби та змісту. Проте, разом з мобілізацією Збройних Сил України, нам одразу, ще з 2022 року, потрібна була мобілізація суспільства зі сторони держави. Сьогодні в цьому стані залишається лише невелика частка населення і це, на мою думку, є однією з ключових помилок, які були допущені через відсутність планування, адекватного бачення майбутнього воюючої держави та розуміння переспективи розвитку ситуації навіть у сернедньостроковій перспективі.

Загалом, повернення до закономірної ролі тилу дасть змогу закривати всі першочергові потреби фронту, які є посильними для нашої економіки. Також, що не менш важливо, зменшить рівень напруги між співгромадянами, які вже давно в одному човні та не мають іншого шляху окрім спільного руху вперед. Точку зору та рішення зі сторони фронту висловлювати не маю морального права, хоча спілкуюсь і чую багато різних думок. Але маю надію, в рамках цього суспільного діалогу вона лунатиме гучно та конструктивно.

Майбутнє – це відчуття сенсу, заради якого варто боротись. Наші сенси та цілі повинні бути спільними та безкомпромісними. Це те, що відрізняє нас від ворога. Це те, що дасть нам змогу перемогти.

Тарас Хавунка

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Що буде, якщо створити рекрутинг в кожній бригаді?

Цивілізований лобізм: як бізнесу відстоювати власні інтереси, не порушуючи закон

Святковий маркетинг в умовах війни

Наздогнати "5-7-9"

"183 дні": як статус податкового резидента власника впливає на бізнес

"Заборона Бандери" чи дозвіл на ексгумації? Що дійсно важливо для відносин України та Польщі