Війна інтерпретацій

У цій війні недостатньо знати правду. Потрібно встигати надавати їй сенс. Ми інвестували в аналіз, моніторинг і фактчекінг – і це важливо. Але поки перевіряється факт, емоція вже працює, а висновки – закріплюються.

Саме тому Україна адаптувала підхід: не лише спростовувати, а й впливати на те, як формуються ці висновки.

Частину цих тез я вже озвучував у квітні в Стокгольмі – під час щорічної конференції НАТО з оцінки інформаційного середовища (NIEATT).

Отже, що саме змінилося?

Поле бою – не тільки факти, а й інтерпретація

Росія, окрім намагання нав'язати українцям "альтернативну реальність", теж змінює підхід. До прикладу, факт удару по енергетиці очевидний. Але інформаційна операція не заперечує удар.

Вона змінює рамку:

"це не атака Росії – це провал України",

"це не війна – це корупція",

"це не тимчасово – вас покинули".

Російські наративи системно намагалися перекласти відповідальність за відключення світла з агресора на українську владу, підриваючи довіру до держави. Емоція вже є, тож запізнілі факти не грають визначальної ролі.

Цей підхід уже масштабується за межі України. Наприклад, під час парламентської виборчої кампанії в Угорщині провладні медіа системно будували одну й ту саму рамку: Україна – це ризик.

У цій рамці Україну пов'язували з загрозою втягнення Угорщини у війну, подавали як фактор економічної нестабільності, а підтримку Києва – як небезпеку для самих угорців. Паралельно просувався наратив про "тиск Брюсселя", який нібито змушує Будапешт діяти всупереч власним інтересам.

Показовим є те, як це працювало на рівні конкретних повідомлень: у матеріалах провладних медіа звучала теза, що "Брюссель і Київ разом тягнуть Угорщину у війну", а прем'єр Віктор Орбан подавався як єдиний, хто може "зберегти країну поза конфліктом".

Тобто факт війни не заперечується – змінюється рамка її сприйняття: відповідальність розмивається, а підтримка жертви подається як загроза. Інтерпретацію фактів підлаштовують під страхи конкретного суспільства.

Швидкість важлива

Друге ключове правило, яке Україна засвоїла у кризі: 80% точності за годину – ефективніше, ніж 100% через добу.

Росія системно використовує так зване "вікно тиші" – період між подією і появою офіційної інформації. У цей момент є все, що потрібно для маніпуляції: хаос, страх і брак перевірених даних.

Це добре видно на прикладі інформаційних атак навколо енергетики, де російські ботоферми масово і синхронно запускали емоційні меседжі одразу після ударів, заповнюючи інформаційний вакуум. Перша версія подій, яку чує людина, часто стає визначальною.

Окрім того, жодна держава сьогодні не контролює інформаційний простір повністю. Розмови відбуваються не в ефірі – а в чатах, локальних спільнотах, серед "своїх". Саме там формується довіра – і саме ці середовища Росія активно використовує, зокрема через анонімні Telegram-канали з панічними наративами.

Водночас саме там мають працювати й ті, хто протидіє – держава, медіа, громадські ініціативи і лідери думок.

Коли емоція – це зброя

Третє усвідомлення – важливість психології. Кампанії, зокрема з використанням штучного інтелекту, не переконують в чомусь, а виснажують. Мета проста: створити ефект вторинної травматизації. Якщо не можеш зламати суспільство фізично – спробуй зламати його емоційно.

Як фіксує Центр стратегічних комунікацій, такі операції вже масштабуються через короткі відео у TikTok і Telegram. У них повторюються такі ролі "типових українців": від втомлених і зневірених військових в окопах до молодих чоловіків, які тікають або планують втечу за кордон, від матерів, що бояться втратити синів, до жінок, чиї чоловіки на фронті або за кордоном – і аж до корумпованих чиновників та працівників ТЦК.

У цих відео персонажі постійно підводять до однієї думки: Україна – "погана держава", яка нічого не дала своїм громадянам, військові нібито воюють не за країну, а за корумпованих чиновників, а втеча – через СЗЧ, дезертирство чи незаконний виїзд – це щось цілком нормальне, бо "всі так роблять".

Масовість і варіативність роблять цю зброю майже невидимою. Алгоритми підсилюють саме такий контент, бо він викликає реакцію. Достатньо переглянути одне або кілька подібних відео, написати коментар, поставити лайк ‒ і алгоритми соцмереж пропонуватимуть більше такого контенту як потенційно цікавий для користувача.

Висновок

Український досвід сьогодні — це не лише про Україну. Те, що ми бачимо тут, завтра масштабуватиметься в ЄС. Вибори, міграційні кризи, енергетичні кампанії. Гіперлокалізація дезінформації, коли кампанії працюють на рівні міст, районів і навіть окремих будинків, уже зафіксована як ключова тактика російських операцій.

Це виклик для всієї європейської архітектури безпеки. Бо класичні підходи – централізовані, повільні, інституційні – не відповідають швидкості і гнучкості сучасних загроз. І саме тут Україна стає лабораторією рішень.

Сучасні інформаційні операції – це про контроль над тим, як люди інтерпретують реальність у момент невизначеності.

Вирішальним стає не фінальний наратив, а перші години після події.

У цій війні вирішальною є не тільки сама правда як така. Переможець, окрім того, що має знати більше, має ще вміти швидко пояснити, що це означає.

Микола Балабан