Київська адвокатура без самоврядування: баг чи функція

Уявіть Київ без міської ради і без мера. П'ять років. Уявили? Київським адвокатам уявляти не доводиться: понад 15 тисяч столичних авокатів живуть саме у такій реальності з кінця 2021 року.

Без власних органів самоврядування. Без структури, яка мала б представляти їх на національному рівні. Без Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА), яка вирішує, кого допускати до професії, а кого з неї виключати.

Без ради, яка опікується підвищенням кваліфікації, акумулює внески і звітує за них. Найбільший адвокатський корпус країни – без жодного власного органу самоврядування.

Як так сталося і чому це – один із найсильніших симптомів кризи адвокатури та потреби невідкладної реформи, яку вимагає від України ЄС.

Історія адвокатського самоврядування в Києві завжди була складною: Рада адвокатів України (РАУ) від самого початку формування органів самоврядування (ОАС) у 2012 році прагнула тримати під контролем регіональні ради, і особливо в Києві. Це закономірно: у столиці зосереджена найбільша концентрація адвокатів, тут розташовані офіси найбільших юридичних фірм, і саме тут мали б видавати найбільшу кількість свідоцтв.

З іншого боку – саме дисциплінарні органи Києва мали б мати найбільший вплив на те, кого з професії виключати.

Контроль над Києвом – це контроль над голосом, який міг би стати найгучнішим у національних органах самоврядування. Чи не тому результати київських конференцій Рада адвокатів України скасовувала або визнавала недійсними частіше, ніж рішення будь-якого іншого регіону?

Уперше органи адвокатського самоврядування Києва були сформовані у 2012 році одразу після ухвалення нового Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Найбільш показовою стала криза 2016 року. Рішенням РАУ № 153 Київську міську КДКА було оголошено такою, що всі попередні роки діяла "незаконно". Далі РАУ скликає "позачергову конференцію" адвокатів міста Києва і сама ж призначає її організаційний комітет. А через місяць Голова РАУ за одноосібним розпорядженням додає до оргкомітету ще 22 особи зі статусом делегатів без обрання адвокатами.

Так із виборчого процесу, ще до його початку, було усунуто головних його суб'єктів – адвокатів Києва. 6 серпня 2016 року в столиці відбулися "вибори" з колосальними порушеннями, застосуванням фізичного насильства та фальсифікаціями.

За фактами подій порушено кримінальні провадження. Як наслідок, упродовж декількох років у Києві паралельно існували дві Ради адвокатів і дві КДКА. Проте Рада адвокатів Києва на Білоруській, 30 із самого початку опинилася у структурно вразливому становищі: РАУ як адміністратор Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ) другого порядку зробила все, щоб адвокатів, які отримали свідоцтва на Білоруській, у реєстрі не було, що стало проблемою, оскільки у кримінальному провадженні особу адвоката ідентифікують виключно за наявністю запису в ЄРАУ.

В продовження років інституційного хаосу та правової невизначеності у 2021 році РАУ остаточно позбавила адвокатів Києва власного представництва.

Рішенням РАУ № 128 від 15 грудня 2021 року Кваліфікаційно ДКА Києва визнано несформованою. Згідно рішень щодо кожного з членів Київської ради адвокатів, жоден не набув повноважень. А вже у 2022 році РАУ призначила Вадима Красника, голову Секретаріату Національної асоціації адвокатів України – НААУ, тимчасово виконувачем обов'язків керівника Ради адвокатів Києва, а Тетяну Гнатюк – т. в. о. керівника КДКА Києва. Це фундаментальне порушення закону, адже ці посади мають обирати виключно адвокати – це вимога закону.

Юридична конструкція, на якій РАУ під керівництвом Лідії Ізовітової з 2012 року позбавила адвокатів Києва органів самоврядування, проста: за Законом 2012 року Рада адвокатів України має повноваження скасовувати рішення регіональних органів. У контексті, де рішення РАУ не підлягають перевірці Міністерством юстиції на відповідність Закону чи Конституції, а ефективний судовий контроль над актами ОАС відсутній – суди фактично беруть самовідвід – "це внутрішня справа адвокатського самоврядування", – ця норма перетворюється з механізму контролю на інструмент узурпації. Водночас рішення РАУ не може скасувати ніхто.

Свого часу Йосип Бронз – легендарна постать української адвокатури і багаторічний обраний голова Ради адвокатів Одеської області, якого, на жаль, уже немає з нами – сформулював суть проблеми навіть точніше: "Навіть за радянських часів Міністерство юстиції, під жорстким контролем якого перебували всі колегії адвокатів, не втручалося у проведення зборів адвокатів, не встановлювало часу їх проведення, регламенту та порядку денного зборів. Чому ж сьогодні у нашій вільній і демократичній країні адвокати не можуть самостійно вирішувати прості питання з проведення своїх зібрань?".

Чому Києву потрібні власні органи адвокатського самоврядування

Які наслідки має відсутність органів самоврядування у місті з найбільшою концентрацією адвокатів у країні?

Регіональні ОАС виконують три основні функції:

• доступ до професії;
• підвищення кваліфікації;
• дисциплінарний нагляд – виключення з професії
• представництво на національному рівні, звітування за адвокатські внески та інше.

За жодною з цих функцій київські адвокати власного органу не мають.

Видача свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю відбувається у регіоні, в якому кандидат складає кваліфікаційний іспит. Утім, в Україні діє екстериторіальний принцип: де б людина не отримала свідоцтво – вона може працювати на всій території країни. Природно, що охочі шукають систему з найменшим спротивом. У результаті країна має парадокс: найменші регіони, які за всіма параметрами не мають бути лідерами видачі свідоцтв – раптом виявляються саме ними. Відсутність ОАС в Києві цьому тільки сприяє.

Відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України станом на квітень 2026 року, в країні зафіксовано 73 306 записів про видачу адвокатських свідоцтв.

Київська область – абсолютний лідер за всіма показниками. З 2016 року (беремо відлік від початку глибокої кризи в Києві та запровадження монополії на представництво в судах) тут видано 7 533 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю – 421 свідоцтво на 100 тисяч мешканців. У 2021-2025 роках область видає 2 683 свідоцтва – це 20% усієї видачі по країні.

Київ за тим самим показником опиняється внизу таблиці: лише 74 свідоцтва на 100 тисяч мешканців з 2016 року. Це у п'ять з половиною разів менше, ніж Київська область, і вдвічі менше, ніж Закарпатська чи Полтавська – дві найменші області України.

Навіть Чернігівська область на 100 тисяч мешканців має вищий рейтинг за Київ. Щоправда, в цьому випадку це може пояснюватись територіальною наближеністю до Києва. Що точно не є поясненням для Закарпаття.

Регіони-лідери не приховують своєї стратегії. Закарпатська рада адвокатів відкрила в 2019 році в Києві власне представництво. Закарпаття, Полтавщина, Чернігівщина – невеликі регіони з мізерним юридичним ринком – стали офіційними "воротами" в адвокатуру для киян, які елементарно позбавлені можливості отримати свідоцтво в Києві.

За законом дисциплінарне провадження щодо адвоката здійснює КДКА за адресою його робочого місця. Відповідно, всі скарги на адвокатів Києва потрапляють до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА), де Голова ВКДКА одноосібно вирішує, у який регіон скаргу скерувати далі.

Ситуація ускладнюється тим, що Київ – не виняток. Через те, що РАУ заблокувала будь-які вибори в ОАС у 2022 році (попри сплив строків повноважень для значної частини членів регіональних органів – а для деяких уже й другого строку поспіль, обраного ще у 2012-му), понад 10 регіональних КДКА не мають кворуму і не можуть здійснювати дисциплінарну функцію.

Чим більше КДКА паралізовано – тим ширшою стає дискреція Голови ВКДКА у виборі того, щодо яких скарг він одноособово вирішуватиме хто розглядатиме скаргу.

Наступний етап проблеми дисциплінарної функції – чинного Голову ВКДКА Андрія Місяця у листопаді 2024 року призначила РАУ. Хоча обирати Голову ВКДКА за Законом може лише З'їзд адвокатів. Тобто маємо чергове призначення РАУ і позбавлення адвокатів права вибору всупереч прямій нормі закону. Унаслідок цього посадова особа, чиї повноваження не мають законної основи, одноосібно визначає, яка регіональна КДКА розглядатиме кожну скаргу на київських адвокатів. Окрема небезпека в потенційній залежності Голови ВКДКА від РАУ, адже саме члени РАУ нерідко виступають ініціаторами дисциплінарних проваджень проти адвокатів.

Один з яскравих прикладів розподілу стали кейси членів ВККСУ та ВРП. І хоча це не київські справи, вони доволі промовисті. У 2025 році члени РАУ подали три дисциплінарні скарги: на члена ВПР Романа Маселка та на членів ВККС Романа Сабодаша і Руслана Сидоровича. Усі троє мають зупинену дію свідоцтва адвоката у зв'язку з очолюванням публічних посад. Усі троє, за даними ЄРАУ, мають зареєстроване робоче місце на території Львівської області.

За загальним правилом – справи мала б розглянути Львівська обласна КДКА, яка, як і ще понад десять регіональних КДКА, не має кворуму. Тому Голова ВКДКА одноосібно перенаправляє скарги до КДКА інших регіонів: Р. Маселка скерували до Закарпатської КДКА, скарги на членів ВККС – до Вінницької області.

Варто нагадати, що одним із ключових досягнень судової реформи стало запровадження автоматизованого розподілу справ між суддями – як прямої гарантії того, що склад суду не визначається вибірково та під конкретну справу. Для адвокатів Києва і не тільки така гарантія залишається розкішшю.

Усі описані проблеми і симптоми мають спільне коріння – це закон 2012 року. Повноцінна реформа адвокатури має запровадити те, чого в системі сьогодні принципово немає: реальні стримування і противаги. Це означає, щонайменше, три кроки:

• заборону РАУ скасовувати рішення регіональних рад і втручатися у регіональні виборчі цикли;
• ефективний судовий контроль за змістом актів ОАС з правом адвокатів їх оскаржувати;
• на часі обговорити всій спільноті потенційне запровадження контролю Міністерства юстиції за законністю та конституційністю актів РАУ.

Незалежність адвокатури від держави не має означати її незалежності від Закону. Тільки у цьому тексті я навела два рішення РАУ, що не відповідають закону.

***

Не буде перебільшенням сказати, що саме київські адвокати з 2012 року складали фактичну опозицію політиці НААУ і РАУ – політиці, яка послідовно централізувала систему і ставила всіх адвокатів країни у залежність від центру. Коли кажуть, що адвокатура почала нагадувати міністерство – це не перебільшення.

Варто нагадати, що дисциплінарні рішення нерідко використовуються як покарання за опозиційну, критичну думку. Прикладів багато: Тетяна Тиханська, Ігор Іванов, Андрій Вишневський, Валерія Коломієць, Артем Донець, Ілля Костін.

Маємо бути свідомі того, чому в умовах, де за саме лише висловлювання критики можна позбутися свідоцтва, ми майже не чуємо від київських адвокатів питання, чому в них немає власного самоврядування. Та постійно перебувати у залежності, постійно мовчати, постійно адаптуватися – чи гідно це адвокатів? Адвокати Києва гідні кращого. І за це варто боротися.

Писаренко Дар'я, правниця, магістерка права, директорка ГО Адвокат майбутнього