Третя світова війна. Чому вона вже іде і який характер носить

Досі в Україні та світі тривають дискусії: Третя світова війна вже почалась, чи ще ні? Ті, хто стверджує що Світової війни ще немає, аргументують, що російсько-українська війна носить локальний, а не глобальний характер. Натомість опоненти стверджують, що у війну між росією і Україною втягнуті такі глобальні гравці, як США, країни ЄС, Китай, Іран та інші.

Прихильники глобального характеру теперішніх воєн звертають увагу також на те, що ця війна супроводжується загостреннями або навіть гібридними війнами в різних куточках світу, які або вже увійшли в гарячу фазу (росія і Україна, США та Іран), або можуть вибухнути в будь-який момент (Китай проти Тайваню, росія проти ЄС, росія проти Вірменії, Пакистан проти Індії тощо).

США за президентства Дональда Трампа розпочали економічну війну проти всього світу, включно проти своїх союзників по демократичному табору та НАТО. Що, власне, не є дивним (про це поясню нижче).

Автор є прихильником концепції глобального характеру теперішніх гарячих, холодних та гібридних конфліктів, причина яких носить більш глибокий характер, ніж просто чергове протистояння демократичних та авторитарних держав.

Наразі третьою стороною цього глобального конфлікту поряд із умовним демократичним Заходом і автократичним Сходом стали світові Корпорації, які так само і не безпідставно претендують на свій кусок "світового пирога". За останні десятиріччя їх вплив на світ значно посилився, поряд та співрозмірно із посиленням впливу Китаю.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну світовий правопорядок, закладений після Другої Світової війни, вже не працює, про що ми із Сергієм Дацюком наголошували ще в березні 2022 року в колонці на "Українській правді", хоча зрозуміло, що цей світопорядок вже кульгав на обидві ноги ще задовго до 2022 року. Але досі його не змінюють, тому що ніхто поки не знає, а яким має бути новий світопорядок та його інституції, і хто має бути його засновником?

Взагалі то є природним те, що за останні 20-30 років разом із зростанням своєї економічної ролі в окремих країнах та у всьому світі Корпорації значно посилили свою роль як у внутрішній політиці окремих держав, так і в міжнародній політиці.

Роль великих корпорацій у сучасній економіці дуже значна, але вона різниться залежно від країни та галузі.

Найбільші транснаціональні корпорації, такі як Apple, Microsoft, Amazon, Saudi Aramco, Toyota, Samsung і, звичайно, SpaceX та інші вже:

● контролюють значну частину міжнародної торгівлі;

● створюють глобальні ланцюги постачання;

● фінансують значну частину наукових досліджень і розробок;

● впливають на технологічний розвиток цілих галузей;

● є найбільшими роботодавцями у багатьох країнах.

Компанії зі списку Fortune 500 щорічно генерують виручку, яка становить понад дві третини ВВП США. Великі компанії США і не тільки забезпечують роботою десятки мільйонів людей як напряму, так і через мережі підрядників та постачальників та помітно впливають на пенсійні фонди, інвестиційні фонди, заощадження громадян, стан фінансових ринків.

Власне, з розвитком ШІ такий вплив наростатиме експоненціально, оскільки використання ШІ значно посилить як технологічний, так і воєнний потенціал Корпорацій.

Наразі Республіканська партія в США стала не стільки консервативною або правоцентристською, скільки консервативно-корпоративною, оскільки правоцентристські та лібертаріанські принципи партії дуже гарно вписались в принципи підтримки саме корпоративної Америки, що, до речі, є дорогою із двостороннім рухом. Профспілки, незалежні депутати, незалежні суди тощо все більше стають демократичними атавізмами 20 століття. Хто платить, той замовляє музику.

Під впливом Дональда Трампа, який є типовим представником саме великого бізнесу, а не державної бюрократії, професійних політиків чи народних мас, у партії посилилися:

● економічний націоналізм;

● протекціонізм (захист американських виробників, особливо великих);

● критика глобалізації;

● гасло "America First" ("Америка понад усе") перетворилось на "Corporate America First" ("Корпоративна Америка понад усе").

Чому США Дональда Трампа прагне припинити війну в Україні саме на російських умовах? Тому що це вигідно саме Корпораціям США. Тому що їм вигідно торгувати із росією, а не воювати або фінансувати війну із нею. Такого саме принципу дотримувалась і Німеччина часів канцлерства Шредера і Меркель. І Франція аж до початку великомасштабного вторгнення. Але локомотивом такої політики є, звичайно, США за теперішнього президента.

Чому Дональд Трамп попри недосягнення цілей війни в Ірані прагне скоріше її припинити? Тому що продовження війни та блокування Ормузької протоки Іраном б'є по світовій економіці і торгівлі, що аж ніяк не вигідно світовим Корпораціям (не тільки американським). В збитках всі. Якби в Україні була б своя "Ормузька протока", війна тут припинилась би давно.

США вже де-факто перестали бути провайдером та захисником демократичних принципів у світі, а стали захисником власних корпоративних інтересів. І - "ніяких образ, це – просто бізнес".

В мене є сумнів, що політика США значно зміниться при будь-якому наступному президентові чи партії при владі. Тому що на боці Корпорацій те тільки вплив на економіку країни, але й на виборчі фонди партій та президентів.

З іншого боку, головним стримуючим фактором для Китаю не розпочинати війну проти Тайваню є не стільки воєнне стримування з боку США, скільки ризик наразитись на світове ембарго, що викличе банкрутство китайських державних корпорацій, що в свою чергу може викликати крах режиму Сі. А досвід України та Ірану показав, що попри значну військову перевагу Китаю та росії захоплення Тайваню чи України за 2 тижні неможливе з усіма можливими наслідками.

Корпораціям в світі легше домовитись між собою про світопорядок, ніж державам зі своєю історичною пам'яттю, фантомними болями, історичними травмами та комплексами. Тому що правила світової більш-менш торгівлі чіткі і зрозумілі, навіть для конкурентних середовищ.

Таким чином, знову в основі світової війни та пов'язаних із нею конфліктів є, з одного боку, ірраціональні історичні комплекси окремих держав та їх правителів, з іншого – знову глобальні економічні інтереси та наростаюча глобальна роль світових Корпорацій.

Тобто, нового світового переділу (хто – повернення минулого статусу, хто – збереження наявного, хто посилення своєї ролі в світі) прагнуть три глобальні сили: сили все ще існуючої і впливової демократії (країни ЄС, Канада, частково – Велика Британія), сили світової автократії та квазідемократії (Китай, Туреччина, Іран, росія) та Світові корпорації (США, Південна Корея, Японія, частково – Німеччина, Франція і Велика Британія).

Війна всіх проти всіх, в якій створюються і розпадаються альянси та напівальянси за інтересами, яка не припинеться, поки основні гравці не сядуть за стіл та не створять новий світовий порядок безпеки і торгівлі.

Україна (як часто було в минулому) просто опинилась на перехресті та на перетині інтересів нових і старих гравців глобальної політики, але від якої багато в чому залежить доля цього переділу глобального впливу.

Очевидно, що майбутній світовий порядок буде формуватись не тільки за участі найпотужніших держав світу, але й за активної участі Корпорацій США, Китаю, Європи, Глобального Півдня, Глобального Сходу та, можливо, росії (якщо вони встигнуть скинути правління ФСБ та заскочити "в останній вагон потяга, що вже вирушає").

Тому для закінчення війни в Україні світовим гравцям потрібно апелювати не до перестарілих керівників росії із їх історичними комплексами і травмами, а до представників їх великого бізнесу, розуміючи, що вони все ще перебувають під контролем цих політиків та ФСБ, але, впевнений, вже дуже хочуть позбавитись такого впливу.

Сергій Сорока