Рекрутинг в армію крізь призму власного досвіду

Час летить і ось рівно два роки, як я доєднався до війська через рекрутинг.

Добре пам'ятаю той день. Тоді я написав великий допис про те, чому вирішив не чекати повістки та не віддавати своє майбутнє на волю випадку. Я хотів сам обрати свій підрозділ, свою посаду і ту ділянку роботи, де зможу принести найбільше користі.

На той момент я вже понад два роки жив за принципом "в армії або для армії". Разом із друзями з Могилянки ми створили фонд "Нащадки Сагайдачного", передали силам оборони понад 100 автомобілів, дрони, обладнання та іншу допомогу. Але щоразу, коли я привозив чергову машину на фронт, мене не полишала одна думка: хлопцям потрібна не лише допомога. Хлопцям потрібна заміна.

Тому наприкінці 2023-го та на початку 2024 року я почав активно шукати свій підрозділ. Спілкувався з різними військовими частинами, яким раніше допомагав, розсилав резюме, шукав вакансії, де міг би бути максимально корисним.

Мене завжди приваблював "Азов". Його історія, його люди, його цінності. А ще я вже добре знав хлопців із "Любарта", яким ми допомагали як волонтери. Знав, хто вони, як воюють і заради чого воюють.

Саме тому я обрав "Азов" і 5-й батальйон "Любарт".

На той момент підрозділ потребував створення медіаслужби. Це був напрямок, у якому я мав цивільний досвід і де міг принести реальну користь. Разом із побратимом Зелею ми створили медіаслужбу батальйону з нуля. Налагодили системну роботу, почали регулярно висвітлювати бойовий шлях підрозділу, роботу наших воїнів, створювати якісний контент та розповідати історію "Любарта".

Наприкінці 2024 року ми реалізували один із найбільших медійних проєктів — повнометражний документальний фільм "Любарт 2024". А вже на початку 2025 року організували його покази у восьми обласних центрах України. Для мене це було важливо не лише як для автора проєкту. Я хотів, щоб українці бачили не сухі зведення з фронту, а людей, які щодня воюють за нашу державу, людей, які якісно організовують роботу як на передовій, так і в штабах та тилу, щоб вони побачили, що армія це не совок, а сучасний механізм, який працює, щоб принести Україні перемогу.

Коли батальйон почав розгортатися у бригаду, командир поставив завдання оновити айдентику підрозділу. З багатьох варіантів командир бригади обрав мою пропозицію нового шеврона, яка стала основою нинішньої символіки бригади після доопрацювання дизайнерами. І це одна з тих речей, якими я по-справжньому пишаюся. Бо сьогодні тисячі бійців бригади носять на формі символ, до створення якого я був причетний.

Водночас моя служба не обмежувалася медіа.

Я не перестав бути волонтером після того, як став військовим. Навпаки — опинившись всередині підрозділу, почав ще краще розуміти його потреби.

Паралельно із службою продовжував займатися забезпеченням підрозділу, організовував збори, залучав мій фонд "Нащадки Сагайдачного" та допомагав закривати потреби батальйону.

За цей час "Любарту" вдалося передати 16 автомобілів на загальну суму близько 5 мільйонів гривень, в тому числі автомобіль швидкої допомоги, пікапи та позашляховики для усіх бойових підрозділів. А загальна кількість переданих мною та моїми друзями автомобілів з початку повномасштабної війни сягнула понад 130 авто.

Згодом "Любарт" став бригадою.

Разом із ростом підрозділу з'явилася потреба у створенні власного фандрейзингового напрямку. Так виник Lubart Foundation — підрозділ, який займається залученням донатів, ресурсів, партнерств та додаткового забезпечення для бригади. По суті, це аналог азовського Азов.ONE.

Командир ухвалив рішення перевести мене до цього підрозділу. І сьогодні я продовжую службу саме там.

Фактично ми з побратимами створювали Lubart Foundation з нуля. Запускали процеси, будували комунікації, створювали мерч, брали участь у заходах, шукали партнерів та, що головне, досягали результату.

За цей час я був проєктним менеджером кількох великих зборів бригади. Перший бригадний збір на 3 млн.гривень, збір на Зграю НРК на 10 млн. гривень та інші проєкти, які дозволили швидко закривати потреби наших воїнів. Зараз ми працюємо над найбільшим збором в історії бригади — на 20 мільйонів гривень.

Окремо займаюся комунікацією з бізнесами та партнерами. Ми давно зрозуміли просту річ: сьогодні вже недостатньо просто попросити допомогу і вручати подяки. Працюють лише якісні партнерства, де виграють усі сторони. Саме тому ми постійно шукаємо нові формати співпраці, нові колаборації та нові способи допомогти бригаді. Пишаюсь, що за цей рік нашій команді вдалося зробити якісні колаборації з такими брендами як WOG, Ribas hotels, HUB 4308, misto.cafe, Luchan Brothers, проводили заходи на підтримку підрозділу, куди залучали українських зірок, зокрема благодійні стендап концерти, брали участь у Atlas Festival, Frontera, Любарт Фест, фестивалях, які приносили додаткові кошти на закриття нагальних потреб, проводили виставки робіт наших військовослужбовців у стінах Верховної Ради України та в місцевих радах, а також за кордоном, а ще залучали до підтримки заклади HoReCa.

За ці два роки я не став дивитися на армію через рожеві окуляри.

Армія — це складна система.

Тут бувають нелогічні, інколи абсурдні рішення.

Тут буває втома.

Тут бувають моменти, коли все йде зовсім не так, як ти планував.

І так, ти вже не належиш собі так, як у цивільному житті.

Але за ці два роки я жодного разу не пошкодував про свій вибір.

Я не обрав бойову посаду. І не бачу в цьому жодної проблеми чи приводу виправдовуватись.

Коли я шукав підрозділ через рекрутинг, я свідомо шукав місце, де буду максимально корисним.

Сучасна війна — це не лише піхота на передовій. Це величезна система, де кожен має бути на своєму місці. Логістика, забезпечення, рекрутинг, зв'язок, медіа, фандрейзинг, медицина, ремонт, безпілотні системи — усе це працює на одну мету.

Щоб воїн на позиції мав усе необхідне для виконання свого завдання і повернувся живим.

Уся моя робота ці два роки була саме про це.

Ми часто говоримо, що армію потрібно змінювати.

І це правда.

Але за цей час я зрозумів ще одну важливу річ: армія змінюється не лише наказами зверху. Вона змінюється тоді, коли в неї приходять мотивовані люди і починають покращувати процеси на своєму місці.

Тому якщо ви зараз думаєте, чи не варто чекати свого "бусика", чи йти через рекрутинг, моя відповідь однозначна — так.

Шукайте свій підрозділ.

Шукайте свою роль.

Шукайте місце, де саме ваші навички принесуть найбільшу користь.

Два роки тому я зробив саме так.

І сьогодні можу впевнено сказати — це було одне з найкращих рішень у моєму житті.

Ну а якщо ви хочете долучитися до "Любарта" — пишіть. У нас вистачає роботи як для бойових, так і для тилових спеціальностей.

А якщо ви представляєте бізнес і шукаєте якісні партнерства з військовими — теж пишіть. Ми відкриті до співпраці та завжди шукаємо нові можливості зробити нашу бригаду сильнішою.

Слава Україні!

Маю за честь!

Олександр Аронець, військовослужбовець 20-ї бригади "Любарт" 1-го корпусу НГУ "Азов"