У пошуках ідеальної зброї, або Які військово-морські сили потрібні Україні?

Російсько-українська війна, без перебільшення, стала переломною у ставленні з боку держави до морської галузі. Якщо говорити просто, то ми на власному гіркому досвіді отримали відповідь на питання навіщо Україні море і Військово-Морські Сили.

Якими будуть Військово-Морські Сил ЗСУ майбутнього? Попри те, що війна триває, формування нашого стратегічного бачення вже сьогодні орієнтується на провідний світовий стандарт — концепцію розподілених морських операцій (Distributed Maritime Operations — DMO). Її суть полягає в принципі "розсіяти сили в просторі, але об'єднати їх ударом": замість вразливого скупчення великих кораблів, флот переходить до дій розосереджених, автономних підрозділів і безпілотних систем.

Для широкого читача це схоже на оркестр, де музиканти грають у різних кімнатах, але завдяки ідеальному зв'язку звучать як один ансамбль; для експертів же це означає повну цифровізацію архітектури управління.

Завдяки сучасним технологіям та мережецентричним системам (C4ISR), фізично розділені на сотні кілометрів українські сили зможуть залишатися невловимими для ворога, але миттєво координувати маневри й фокусувати весь свій вогневий потенціал в одній точці так, ніби діють в одному залізному кулаці.

Визначальним тут є досвід російсько-української війни, де значну роль відіграють різні типи роботизованих систем – повітряних, наземних і морських. Саме в морському домені застосування морських безекіпажних комплексів, у тому числі спільно із застосуванням БпЛА, призвело до зміни оперативної обстановки та звело нанівець перевагу росії, дозволило розблокувати судноплавство в північно-західній частині Чорного моря і змусило противника сховати свої кораблі в Новоросійській військово-морській базі та в портах Кавказу і зменшити бойову активність Чорноморського флоту.

Це, без сумніву, свідчить про значний потенціал, який містять у собі роботизовані комплекси. І вже сьогодні роздаються голоси на користь того, що майбутнє ВМС ЗС має бути пов'язане виключно із розвитком безпілотних та безекіпажних систем, що Україні не потрібні "великі" надводні кораблі інших типів.

Чи насправді це так і чи дійсно "революція безпілотників" здатна залишити в минулому всі попередні уявлення про морську війну і способи її ведення?

Почнемо з того, що історія знає чимало прикладів, коли захоплюючись новим, і здавалося б, перспективним видом озброєнь, військово-політичне керівництво вирішувало відмовитись від тих, що вважалися морально застарілими і невідповідними епосі. Подібний підхід не є дивним. Військові, а особливо політики завжди шукали "ідеальну" зброю, ефективну і, бажано, дешеву. Таку собі воєнну панацею. Особливо такі пошуки посилилися у другій половині ХХ століття, коли "ідеальну" зброю побачили спочатку в ядерній бомбі, а згодом – у керованих ракетах.

Час і досвід дали відповідь, і стало зрозумілим, що стратегічне ядерне озброєння не здатне повністю замінити собою піхоту і танки, а надмірне захоплення ракетами змусило потім наздоганяти розвиток ствольної артилерії.

Ми – не перші для кого поява нових технологій стає основою для розробки нових методів збройної боротьби на морі. Наприкінці ХІХ століття у Франції виникла "молода школа" (Jeune Ecole), прихильники якої пропонували відмовитись від будівництва класичного флоту лінкорів та крейсерів і зосередитись на розвиткові малих ударних кораблів, здатних завдавати дошкульних ударів по комунікаціям противника і проривати блокаду портів. Врешті-решт, від її ідей відмовились на користь більш традиційних підходів до будівництва військово-морського флоту.

Сьогодні "ідеальну" зброю бачать у дронах. Вони дійсно стали ефективною асиметричною відповіддю за умов чисельної та якісної переваги російських окупаційних військ.

Попри це, дозволю собі бути більш стриманим в оцінках.

На те є кілька причин.

ВМС ЗС України і в цілому, Сили оборони України, мають цінний досвід сучасної високотехнологічної війни із застосуванням безекіпажних та безпілотних систем. Нашим основним театром бойових дій, як чинним, так і перспективним будуть Чорне та Азовське моря. Нашим основним противником – російська федерація. Відповідно, протистоянню саме цьому противнику і на зазначеному театрі бойових дій будуть підпорядковані основні напрями розвитку ВМС ЗС України.

Ми не можемо розглядати завдання ВМС ЗС України, виходячи лише з логіки нинішньої війни. На Військово-Морські Сили покладається широке коло завдань, яке не може виконуватися виключно роботизованими системами. Це і забезпечення безпеки морських перевезень, у тому числі протидія піратству, участь у міжнародних місіях з підтримки миру та надання допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях, боротьба з мінною небезпекою та багато іншого.

Нагадаю, що до 2014 року ВМС ЗСУ брали участі в Чорноморській оперативній групі з військово-морського співробітництва BLACKSEAFOR, операціях НАТО "Активні зусилля" та "Океанський щит", евакуації українських громадян з охопленою війною Лівії та інші.

Крім того, Україна прагне стати членом НАТО, що вимагатиме від нашої країни не лише оперативної взаємосумісності, але й участі у спільних операціях Альянсу, які також потребуватиме застосування різних типів кораблів та суден. В цілому військова активність України вийшла за межі Східної Європи та Чорноморського регіону. Спираючись на свій досвід, Україна має шанс стати експортером безпеки в інші країни та регіони. Військово-Морські Сили можуть і повинні стати важливою складовою цього експорту.

Існує і технічний аспект. Вся історія війн – це історія змагання наступальних та оборонних озброєнь, нападу та захисту. Кожен новий вид озброєнь створює принципово нову ситуацію на полі бою. Особливо, коли його застосування містить у собі ефект несподіванки. Але до того моменту, доки не знайдено засобів протидії.

З українськими морськими дронами приблизно така ж сама ситуація. Їхнє застосування було неприємним сюрпризом для російських окупаційних військ. І так тривало доки противник не почав застосовувати нові засоби боротьби з українськими морськими безекіпажними системами, від встановлення додаткового озброєння до вдосконалення систем РЕБ. І можна прогнозувати, що ці засоби протидії будуть розвиватися та вдосконалюватися.

Не треба забувати, що корабель — це насамперед платформа, яка може нести різні види озброєння. Великий корабель, відповідно, несе більше різноманітного озброєння (ті ж самі дрони, наприклад, а ще й ракети, артилерію, РЛС, лазерну, електромагнітну зброю тощо). Повністю автономною роботизованою системою такий корабель не зробити (принаймні сьогодні та у найближчому майбутньому остаточне приймати рішення на застосування зброї залишиться за людиною), крім того, людина ще має деякі переваги перед автоматикою: наприклад, досвідчений сигнальник та спостерігач, озброєний біноклем та тепловізором, має більше шансів виявити маленький морський дрон, а досвідчений розрахунок кулемета, скорострільної гармати чи FPV — його швидко знищити.

Кораблі діють не самостійно, а в складі тактичних груп та різних з'єднань. Останні мають можливість побудувати ешелоновану оборону, в тому числі протиповітряну, протикатерну, протичовнову та протидиверсійну (ППО, ПкаО, ПЧО та ПДО).

Досвід бойових дій американських ВМС проти хуситів та іранців, які використовували весь спектр автономних та полуавтономних систем, зокрема морські дрони та ракети, показує, що збалансоване корабельне з'єднання має всі можливості протидіяти таким загрозам. Інша річ, що росіяни не створили таких з'єднань — отже, і українська ставка на дрони та ракети спрацювала. Ну і відносно маленькі розміри акваторії допомогли.

Висновок з цього може бути один: розвиток морських безекіпажних систем є перспективним з огляду на досвід російсько-української війни, проте морські дрони мають розвиватися поряд з іншими класами кораблів, а не за рахунок них.

Очевидно, що сьогодні Стратегія розвитку ВМС ЗСУ до 2035 року, яка була ухвалена у 2018 році, до широкомасштабного вторгнення, морально застаріла і вимагає суттєвої корекції на чим зараз і працюють відповідні фахівці.

Це мають бути Військово-Морські Сили збалансованого складу, які будуть мати на озброєнні кораблі різних класів, здатних виконувати широке коло завдань.

При цьому оптимальним представляється розділення на флот мирного та воєнного часу.

Флот мирного часу, який має складатися з великих кораблів класів фрегат, корвет, патрульні, кораблі спеціального призначення та інші. Основним призначення цієї частини майбутнього флоту повинні стати безпекові дії мирного часу, включаючи розмінування великих площ водних акваторій, участь у міжнародних миротворчих операціях та у складі різних міжнародних контингентів.

Інша частина – це флот військового часу (бойовий флот), головною метою якого є протидія росії, яка залишиться загрозою національній безпеці на тривалий період. До його складу мають входити кораблі, пристосовані до дій в акваторії Чорного моря – підводні човни, ударні катери – носії ракетної зброрї, мінні та протимінні кораблі (катери), десантні кораблі (катери), морські безекіпажні комплекси (системи) різних типів, протикорабельні ракетні комплекси, підрозділи морської піхоти, морська ракетоносна авіація тощо. Ця частина флоту має бути більш чисельною і мати основним завданням агресивні дії в морському домені та нанесення ураження противнику.

Мають з'явитися нові класи кораблів – носіїв БпЛА та морських безекіпажних апаратів. При розбудові флоту також має бути врахований досвід російсько-української війни і приділена значна увага посиленню засобів протиповітряної оборони та антидроновому захисту, особливо пунктів базування ВМС.

Україні для виживання потрібне море, а отже потрібні і багатофункціональні та ефективні Військово-Морські Сили, які є не лише символом та атрибутом державності, а насамперед інструментом оборони з морського напрямку та завоювання стратегічної ініціативи в морському домені ведення бойових дій.

Україна прагне до НАТО та інтеграції у світову систему безпеки. Відмова від кораблів класа корвет замкне наш флот у "бульбашці" виключно оборонних дій біля берега.

Концепція "Розподілених морських операцій" вимагає цифрової інтеграції, а не знищення класів кораблів. Суть сучасної війни за стандартами НАТО — це мережецентричність (C4ISR), де корвети, підводні човни та дрони діють як один оркестр. Корвет є важливим командним і вогневим вузлом цієї системи.

Дрони — це зброя перемоги сьогодні, але не панацея на завтра. Нам потрібні багатофункціональні ВМС. Ставка виключно на роботизовані системи — це стратегічний ризик, оскільки ворог швидко вчиться протидіяти їм.

Максим Кіріакіді, Начальник Інституту Військово-Морських Сил, капітан 1 рангу