Магічне системне мислення Михайла Федорова
Михайло Федоров опублікував відео, яке по суті є реформаторським маніфестом.
Там кілька тем одразу: вибори під час війни, корупція як питання виживання, а не моралі, діагноз "системної кризи управління" і головне – популярний рецепт у вигляді нового суспільного договору та принципу "влада означає відповідальність". Буквально на днях я прочитав давню статтю Еда Брейдона "Magical systems thinking", яка дає можливість спрогнозувати майбутнє такого маніфесту.
Стаття стоїть на старій ідеї Джона Ґолла і принципі Ле Шательє: складна система не є слухняним виконавцем задуму свого творця, з часом вона починає протидіяти власному ж призначенню й гасити будь-яке збурення. Звідси головна теза: складні системи, що реально працюють, ніколи не проектували згори, вони виросли з простих робочих речей через десятиліття ітерацій, а спроба перепроєктувати зламану систему цілком, з чистого аркуша й правильних принципів, майже завжди провалюється, бо система просто вбирає в себе цю спробу й далі робить своє.
І ось тут у відео важливе роздвоєння. Федоров ставить правильний діагноз: стара система живе за власними правилами, захищає себе, боїться змін, повільно ухвалює рішення, карає за ініціативу й винагороджує лояльність, роками зберігає неефективні структури просто тому, що всі до них звикли.
А от ліки звучать як те, що Брейдон називає магічним системним мисленням. Бо рецепт із відео, якщо його стиснути, звучить так: полагодимо зламану систему, проголосивши правильні цінності й новий суспільний договір, поставивши результат вище за лояльність, а інституції вище за прізвища.
Порівняльна політологія стверджує протилежне: зламану складну систему не лагодять маніфестом і не перепроєктовують гарними принципами, вона їх спокійно всмокче й продовжить свою звичну роботу. Єдиний шлях, який Ґолл вважає робочим, це не переписати стару систему згори, а запустити поряд просту нову, яка працює, і дати їй вирости.
Іронічний поворот в тому, що найкращий у країні приклад того самого "простого, що працює", побудував сам Федоров, і це "Дія". Вона спрацювала не тому, що хтось перепроєктував державу з чистого аркуша, а тому, що почалася з однієї простої речі, документа в телефоні, і наростала сервіс за сервісом через ітерації, аж поки не зробила чергу до віконця непотрібною. Але в своєму маніфесті він тягнеться до протилежного, до великого перепроєктування держави через цінності, до утопії, яка ніде і ніколи не була реалізована.
Ви спитаєте, а як має виглядати ефективна політична опозиція? Власне так, як працює в демократичних країнах – формується платформа, вона розробляє альтернативні рішення, які є не закликами і цінностями, а робочими документами і нормами. І ця платформа претендує на реалізацію цих документів і норм – читай "інституцій" – після перемоги.
Тому діагноз у відео сильний, цінності правильні, і як політичний сигнал такий маніфест цілком має право бути. Але справжня перевірка не в тому, чи гарно сформульовані принципи, а в тому, чи воюватиме він і будь-хто інший із конкретними механізмами, які і є тією системою, що "захищає себе": ланцюгом погоджень через пів уряду, статтями 20 і 119 Бюджетного кодексу, преміюванням лояльності, ревізіями, що карають за форму, а не за результат. Ці речі не перемогти декларацією, їх перемагають новими простими системами.
Тож дуже хотілося б в маніфестах чути не заклики за все хороше і проти всього поганого, а конкретні ідеї, які дозволять змінити дуже конкретні речі. Інакше це дуже нагадує розмови з таксистом, який знає, як все треба поміняти неймовірно швидко і недорого.
Артем Біденко