Чому Україні потрібна модернізація держуправління, а не просто зміна облич
В Україні відбувається зміна персонального складу Кабінету міністрів. Але головне питання не в тому, хто саме очолить міністерства. Україні потрібен не просто новий Кабмін, а принципово нова модель державного управління воєнної економіки.
За травневим опитуванням КМІС, 88% українців очікують перезавантаження центральної влади після війни (Уряду – 74%). Проте заміна облич без зміни моделі управління лише відтворить колишні вади, неефективність та брак важелів для формування політик.
Війна не скасовує реформи. Навпаки – вона робить їх ультра терміновими. Держава, яка витрачає понад половину бюджету на оборону, не може дозволити собі повільну, бюрократичну й надмірно централізовану систему. Чим ефективніша економіка – тим сильніша армія. Економічний блок – це не "мирна" частина порядку денного, яка може почекати. Це пряма частина нашої обороноздатності.
Паралельно економіка тримається, але виснажується. За червневим опитуванням бізнесу Advanter Group, індекс ділової активності UBI застряг на позначці 34.8 зі 100 – поріг нейтральності (50) не досягнуто жодного разу з початку великої війни. Шість із десяти підприємств зафіксували падіння обсягів продажів порівняно з минулим роком. Це і є та воєнна економіка, якою потрібно управляти інакше.
Ліберальні реформи – не ідеологія, а військова необхідність
На цій тезі наполягаю: ліберальні економічні реформи сьогодні – це питання нашої військової спроможності. Україна не виграє довгу війну кількістю чиновників чи регуляцій. Ми виграємо її більшою продуктивністю праці, швидшими інноваціями, дешевшим капіталом та сильнішими інститутами — всім тим, що дозволить ефективно технологізувати нашу Збройні сили, компенсувати нестачу людського капіталу, підвищувати ефективність управління.
Росія веде війну мобілізаційною економікою. Україна не може й не повинна її копіювати – у грі "хто більше змобілізує ресурсів у ручному режимі" ми програємо за визначенням. Нашою перевагою має стати відкрита економіка, конкуренція, підприємництво та інтеграція із Заходом. Дерегуляція – це не забаганка бізнесу, а спосіб вивільнити ресурс продуктивності для фінансування армії та відбудови.
Коли ми запитуємо бізнес, що найбільше заважає йому відновлюватися, на перших місцях опиняється не ворог, а власна держава: 56% називають "непередбачувані дії держави". Високі податки (39%) і регуляторний тиск виявляються болючішими за багато інших чинників. Серед того, що найбільше покращило б бізнес-клімат, після припинення вогню (87%) підприємці називають: податкову реформу – 48%; зменшення регуляторного тиску – 35%.
Звідси випливає простий принцип для мандату нового Уряду: максимум ефективності від держави у сфері безпеки, але мінімум держави там, де бізнес чи громада зробить краще. Безпека і свобода взаємно підсилюють одна одну. Це резонує і з суспільним запитом: за даними КМІС, 59% українців вважають суверенітет важливішим за добробут, але водночас 60% віддають перевагу демократичній системі, а не "сильному лідеру". Суспільство не обирає між безпекою і свободою – воно хоче їх одночасно.
Мета оновленого Кабміну – забезпечити швидке зростання продуктивності, стійкість країни та сформувати інституції, здатні реалізувати безпековий, економічний і соціальний прорив. Багато з цього вже було відображено в Програмі дій попереднього Уряду: пʼятирічний мораторій на перевірки бізнесу, дерегуляція, новий Митний кодекс, накопичувальна пенсійна система, принцип "гроші за людиною" у соц-підтримці та схвалена Стратегія реформування держуправління на 2026–2030.
Проблема не в пунктах плану, а у відсутності моделі, яка перетворює список зобовʼязань на працюючу систему. Саме про цю модель – далі.
Три швидкості нового Уряду
Найбільша пастка для нового Кабміну – написати чесну програму на 50 пунктів, де "важливо все". Коли важливо все – не пріоритетне ніщо. Але хибне й зворотне: концентруватися лише на виживанні, нехтуючи стратегічною перспективою. Через такий підхід Україна останні 15+ років застрягла в пастці низької продуктивності та незмінних накопичених $50 млрд ПІІ.
Пріоритети, мислення та відповідальність міністрів мають розшаровуватися за трьома горизонтами:
1. Стійкість (тижні й місяці): Як виграти цю зиму?
2. Інституції (місяці): Як зробити державу ефективною?
3. Суб'єктність (увесь мандат): Як зробити Україну багатою і сильною через 10 років?
Усі пріоритети спираються на три базові принципи: безумовний пріоритет оборони; максимальна економічна свобода всюди, де вона не суперечить безпеці; інституційна спроможність держави (однакові правила гри та верховенство права).
Читайте також: Коли уряд змінює не парламент. Головний урок відставки Свириденко
Горизонт 1: Стійкість
Енергетична стійкість до зими 2026/27. За минулий сезон уряд витратив 80+ млрд грн і охопив близько 58% населення програмами підтримки, проте менше чверті витрат сформували довгі активи. Децентралізація енергетики помилково "дійшла до квартири": масові інвертори коштують державі утричі дорожче за системні рішення.
Логіку треба перевернути – децентралізація має зупинитися на рівні району (трансформаторна підстанція, ТЕЦ). Одна батарея на 1 МВт на підстанції (близько $100 тис.) замінює 300–500 квартирних інверторів, обслуговується одним оператором і є ефективною. Уряд уже будує розподілену генерацію, але бракує архітектури, яка робить її керованою.
Частину соціальних витрат ("зимова тисяча", масові інвертори) варто перевести в інвестиції, а вивільнені кошти – в економічні програми, паралельно зберігаючи демографію.
Фіскальна стійкість. Дефіцит – головне екзистенційне обмеження. Необхідна передбачувана лінія з МВФ, закриття розриву бюджету-2026/27 та синхронізація з партнерами. Тут важить і зовнішнє сприйняття: за даними КМІС, 64% українців вважають, що Європа реально допомагає і хоче справедливого миру (проти 58% пів року тому). Завдання Уряду – перетворення цих коштів на активи, а не просто їх "освоєння".
ОПК як драйвер зростання. Дрони, ракети, роботизовані комплекси та counter-Shahed експертиза мають стати експортним продуктом і ланцюгом високої доданої вартості (через локалізацію компонентів). ОПК має трансформуватися в головний рушій технологічної модернізації економіки. Принцип: експортувати безпеку як систему, а не окремі її елементи.
Ефективність людського капіталу в обороні. Потрібно забезпечити прискорену технологізацію Сил оборони та раціональне використання людського потенціалу. Сьогодні кожен десятий працівник бізнесу вже на службі, а бронювання отримали менше 10% підприємств. Наявна система не працює як механізм збереження економічного потенціалу. Потрібні чіткі критерії та онлайн-подача без бюрократії через систему бронювання критичного персоналу (економічне бронювання).
Горизонт 2: Інституційні основи
Реформа Кабміну та держуправління. Перетворення Уряду з органу ручного управління на центр формування політик. Міністерства мають стати компактними й відповідати за стратегії, а не за управління майном. Необхідне створення Центру Уряду, Економічного штабу та Координаційного центру розвитку людського капіталу.
Важливим є завершення децентралізації через фінансову автономію громад та посилення ролі Конгресу місцевих та регіональних влад при Президентові. Також критичним є завершення перезавантаження БЕБ на засадах ризик-орієнтованого аналізу. Реалізації реформи ДПС і повного перезавантаження митниці. Наразі бізнес оцінює роботу фіскально-силового блоку вкрай низько, а тиск правоохоронців відчуває близько кожного десятого підприємства.
Детінізація через стимули, а не підвищення ставок. Виводити економіку з тіні потрібно через поведінкову архітектуру, а не силовими методами. Необхідне проведення податкової реформи: запровадження ПнВК, зниження ставок на персональні доходи, збільшення акцизів і ставок на активи.
Наслідки тиску замість стимулів очевидні з опитувань бізнесу: у разі примусової реєстрації ФОП платниками ПДВ, 20% планують скоротити оборот, щоб лишитися нижче порогу, а ще 13% – частково піти в тінь. Детінізація силою заганяє економіку в підпілля; детінізація стимулами – розширює базу оподаткування.
Забезпечення інклюзивності інституцій. Потрібно інституціоналізувати регулярний діалог уряду не з окремими бізнесменами, а з репрезентативними об'єднаннями: Коаліцією бізнес-спільнот за модернізацію України (понад 100 асоціацій) та Альянсом аналітичних центрів (15 think-tanks).
Інституційна довіра та AI-first Government. Незалежність антикорупційних органів, цифрова прозорість та прискорена приватизація. Впровадження штучного інтелекту в державні сервіси та підготовку рішень. Запит суспільства на це визрів: корупційні скандали не стільки обвалили довіру, скільки посилили відчуття потреби в розбудові жорстких демократичних інститутів.
Інституціалізований форсайт. Перехід від реактивного до проактивного врядування. Вбудовування системи стратегічного, макроекономічного, поведінкового та сценарного аналізу в систему ухвалення рішень (антисипація як функція уряду).
Євроінтеграція як інструмент реформ. Використати графік вступу до ЄС як зовнішній дисциплінуючий фактор. Позиціонувати Україну як майданчик для європейського експерименту з дерегуляції, цифровізації та лібералізації. Для цього необхідно забезпечити наявність сотень переговірників із горизонтальними зв'язками (за успішною польською моделлю).
Горизонт 3: Суб'єктність
Національна економічна стратегія. Відхід від застарілого екстраполяційного підходу. Запровадження регуляторної гільйотини та створення найпривабливішого в Європі інвестиційного середовища з фокусом на продуктивності праці. Наразі вектор зворотний: UBI на рівні 34.8, лише 8% бізнесів розглядають розширення, а зростання витрат (в середньому +19% за півроку) стискає маржу – 62% підприємств зафіксували падіння прибутковості. Без стрибка продуктивності країна не вийде з пастки бідності.
Людський капітал і демографічна стабілізація. Демографія – це проблема, яку треба вирішувати вже зараз: 34% бізнесів називають повернення мігрантів серед головних чинників покращення бізнес-клімату. Отже, політика повернення, ефективне економічне бронювання та збереження соціальної інфраструктури (якісна модернізація шкіл, превентивна медицина) – це жорстка економічна, а не просто соціальна політика. Попри все, 71% українців вважають себе радше щасливими – це наш колосальний ресурс стійкості.
Мобілізація приватного капіталу та ПІІ. Держава має перейти від ролі інвестора до ролі архітектора ринку (war-risk страхування, виконання Ukraine Facility, ДПП, пенсійна реформа для розвитку фондового ринку). Масштаб проблеми очевидний: 29% підприємств взагалі не готові брати кредити, а більшість погоджується лише на пільгові умови до 10% річних – ринкової вартості грошей економіка не витримує. Потрібні держгарантії (особливо для прифронтових громад) та спрощений скоринг для кредитів до 4 млн грн через автоверифікацію.
Експортна орієнтація. Поступова дестимуляція експорту сировини та перехід до продукції й сервісів з високою доданою вартістю. Допомога бізнесу в сертифікації, створення торгових представництв та інтеграція в міжнародні ланцюги постачань.
Технологічний суверенітет і неоіндустріалізація. Перехід від споживання імпортних технологій до створення власних інженерних рішень та інтелектуальної власності. Інструменти фінансування прикладних R&D та держзакупівлі мають формувати внутрішній попит на українські технології. Фундамент, закладений Дія.City та Defense.City, має стати наскрізною економічною політикою країни.
Час для сміливих рішень в держуправлінні
Ключовий виклик для нового Кабінету Міністрів – чи вистачить йому сміливості перейти від стратегії виживання до стратегії прориву. Пережити зиму, утримати бюджет і трохи полагодити державну машину – цього критично замало. Єдиний спосіб не програти майбутню Перемогу – це побудувати нашу глобальну економічну суб'єктність.
Українське суспільство готове до змін. Бізнес прямо називає ціною свого виживання податкову реформу й дерегуляцію. Ліберальні реформи під час війни – це не розкіш мирного часу, а безальтернативна умова перемоги. Саме економічна свобода, сильні інститути та технологічна модернізація створюють той ресурс, який дозволяє фінансувати фронт, утримувати людей в країні та гарантувати нашу довгострокову безпеку.
В цій логіці безпека і свобода не конкурують – вони взаємно підсилюють одна одну.
Джерела даних: опитування КМІС "Суспільно-політичні настрої населення України" (травень – червень 2026); дослідження стану ММСП, Advanter Group (червень 2026, 503 респонденти).
Андрій Длігач, д.е.н., голова Advanter Group, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України