"Запитання" до міністра економіки: як урятувати Карпати?

Війна оголила дуже багато суперечностей. Ми живемо в розщепленій реальності, потоки якої існують паралельно й ніколи не перетинаються: на папері все чудово, а в дійсності – стаються помилки, які завдають непоправної шкоди і які вже не вдасться виправити.

І, можливо, в інших галузях щось таки можна буде відкоригувати, але не в охороні природи. Ніхто не відновить природних популяцій знищених рослин чи місць, де мешкає червонокнижний карпатський тритон.

Саме це відбувається з полониною Руною. Якщо почитати чиновницько-бізнесову версію подій, то спорудження вітряків там матиме лише позитивні наслідки, створить додаткові робочі місця, забезпечить генерацією половину Закарпатської області та зробить нас енергонезалежнішими під час війни. Ніякого негативного впливу на природу в цій версії просто немає або його легко можна відвернути. Для тритонів – облаштувати нові водойми, а птахів і кажанів відлякувати спеціальними системами.

У реальності ж картина значно похмуріша: хребти зрізають, червонокнижні види нищать, а інформацію про такі знахідки на будівництві ігнорують. Моя петиція про захист Карпат за кілька тижнів набрала понад 25 тисяч підписів, проте це, виявляється, не має жодного значення. Червонокнижний білоцвіт весняний біля однієї із платформ для вітряків уже знищили.

Його ми фіксували із Владиславом Пловайком, представником Турʼє-Реметівської сільської ради, у травні. Про рослину знало Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства. Тепер там, де вона росла, вже наскладали деревʼяних котушок, аби прокладати лінію електропередач.

Ми виїжджаємо на Руну регулярно. Під час останніх відвідин бачили кран для монтажу перших вітрових установок. Стійку популяцію лісової лілії – 11 особин – знайшли на ділянці, де запланували залити фундамент. Ці рослини різного віку – є торішні, є ті, що квітнуть тепер, і молоді особини, що квітнутимуть, імовірно, наступного року.

Що це означає? Якщо ми змогли виявити там стільки рослин, отже, ці території насправді не досліджували. Лісові лілії дуже помітні – досвідчені ботаніки легко їх визначать. І ростуть вони посеред ділянки, позначеної на знищення. Тому виникає багато запитань щодо того, наскільки неякісним є звіт про оцінку впливу на довкілля.

Щойно ми фіксуємо знахідки червонокнижних видів, робимо звернення до Закарпатської державної обласної адміністрації й повідомляємо іншим відповідальним органам. Проте на цьому процес завмирає: усе, що чуємо у відповідь, – що цих рослин там насправді немає. Мовляв, потрібна інша комісія, інші фахівці, щоби все підтвердити. Процес затягують, ми потрапляємо в бюрократичне пекло, а рослини за цей час знищують важкою технікою.

І це справжня неприкрашена реальність, а не та, яку малюють на папері чиновники та представники зацікавленого бізнесу. Будівництво на полонині Руні триває. Над черговим фундаментом почали працювати на початку місяця. Як видно із супутникових знімків від 5 липня, готувати ділянку під фундамент уже завершують.

У лютому міністр економіки, довкілля та сільського господарства Олексій Соболев писав про "виконання всіх екологічних умов і прозорий постпроєктний моніторинг". Саме це було одним із визначальних факторів, чому міністерство дало зелене світло цьому проєктові.

Минула весна й майже половина літа, проте ні дій, ні комунікацій щодо дотримання екологічних умов немає. Тут версія реальності із красивими картинками поки дає збій.

Запитань у нас до міністра немає. Ми вимагаємо від нього забезпечити, щоб законодавства дотримувалися всі. Потрібні прозорі процеси й однакові умови для всіх сторін. Бо виходить, що забудовникові можна лише формально залишатися в законодавчих рамках, а в реальності знищувати червонокнижні види без наслідків. Міністерство ж існує в парадигмі майбутніх дій: декларує "сприяння", проте насправді нічого не робить. Від них – або суцільна мовчанка, або чергові відписки про те, що погодили клопотання на створення заказника загальнодержавного значення. Але коли його створять? І скільки ще популяцій до того встигнуть винищити?

Реальність показує: усе, що пише міністерство щодо будівництва на полонині Руні – це просто слова, які не мають під собою жодного фундаменту (окрім того, який уже залили для вітряків).

У петиції я вказував невідкладні заходи, яких треба вжити для порятунку Карпат. Вимагаю від пана Соболева конкретних кроків, які вирішували би ситуацію.

Адже поки видається, ніби лише громадськість не ховає голову в пісок від того, що можемо втратити. Тож це чергове нагадування міністерству, що в його назві нарівні з економікою та сільським господарством є і третій пріоритет – довкілля. Яким там чомусь нехтують.

Андрій Тупіков, ветеран, біолог Української природоохоронної групи