Не втратити своїх: чому Україні стає все складніше конкурувати за власних мігрантів

Щороку від початку повномасштабного вторгнення Ukraine Recovery Conference стає майданчиком, де обговорюють майбутнє України після війни. Інвестиції, відновлення інфраструктури, реформи безумовно визначатимуть темпи відбудови країни. Але серед ключових тем дедалі частіше постає питання: хто житиме в Україні після війни?

Ми маємо чесно подивитися в очі новій реальності: надія про те, що українці за кордоном просто чекають нагоди, щоб повернутися додому після завершення бойових дій, поступово слабшає. Тривалість повномасштабної війни перетворила тимчасовий прихисток на нове життя.

Один з головних висновків третьої хвилі дослідження Gradus щодо факторів повернення мігрантів полягає в тому, що рішення про повернення дедалі менше залежить від ситуації в Україні і все більше від умов в країні перебування.

Повернення мігрантів вже не визначається тільки безпекою

Ми звикли говорити про повернення через призму безпеки. Але на п'ятому році життя за кордоном ця логіка змінюється.

Показово, що навіть за умови завершення війни на користь України дедалі більше людей не пов'язують своє майбутнє з Батьківщиною. І це цілком природній процес – чим довше люди живуть за межами України, тим глибше вони пускають коріння: знаходять роботу, орендують чи купляють житло, діти йдуть до місцевих садочків і шкіл, вчать локальну мову.

Коли ми запитуємо людей, що мотивує їх залишатися за кордоном, відповіді абсолютно прагматичні. Передусім — все ще безпека, але далі йде можливість забезпечити гідний рівень життя та стабільність. Водночас мотиви, що спонукають до повернення, мають зовсім іншу, емоційну природу: бажання бути поруч із родиною та друзями, відновити відчуття дому та зробити свій внесок у відбудову країни.

За даними опитування, повернутися до України все ще планують 53% респондентів. Та навіть серед тих, хто має такі наміри, значна частка не може сказати, коли саме це станеться. І це, мабуть, найважливіша трансформація. Вперше одним із ключових чинників рішення про повернення стають не ситуація в Україні, а зміни у міграційній політиці країн перебування.

Фактично Україна входить у новий етап конкуренції за своїх громадян. І йдеться не про безпеку, а про умови для життя.

Читайте також: Оптимізм біженців згасає: як Україні повернути громадян, які виїхали за кордон з початку війни

Між емоційним та раціональним

Європейські країни поступово ухвалюють рішення щодо майбутнього українців: продовжують або змінюють програми тимчасового захисту, спрощують процедури легалізації, створюють можливості для інтеграції дітей. Кожне таке рішення прямо чи опосередковано впливає на подальше повернення.

З іншого боку, Україна також формує власну пропозицію. Але якщо кілька років тому головним аргументом було завершення війни, то сьогодні цього вже недостатньо. Люди воліють жити там, де бачать можливість будувати майбутнє.

Саме тому питання повернення українців наразі – це питання конкурентоспроможності держави. Чи зможе Україна створити достатньо можливостей, щоб рішення про повернення стало не лише емоційним, а й раціональним?

У цьому контексті відбудова країни набуває нового змісту. Йдеться вже не лише про відновлення зруйнованих мостів, лікарень чи електростанцій. Йдеться про створення середовища, у якому люди захочуть жити.

Читайте також: Чому Україна тридцять років відкладала питання діаспори і чого це нам коштувало

Українці як нація без кордонів

Що це означає для держави? Насамперед те, що політика щодо мігрантів має трансформуватися. Підтримка зв'язку з українцями за кордоном стає важливим інструментом демографічної стратегії. Також потрібно працювати над політикою транснаціональної української спільноти – збереження міцних зв'язків між українцями у світі та державою, яку вони були змушені залишити через війну.

Важливо не апелювати до почуття провини тих, хто виїхав, а створювати інституційні механізми, які дозволять їм залишатися частиною українського простору незалежно від країни проживання. Втрата фізичної присутності громадянина – це серйозний виклик. Але втрата його зв'язку з Україною матиме значно довші й складніші наслідки.

Демографічна політика вже не може зводитися лише до питання, скільки людей і коли повернуться. Не менш важливо, наскільки Україна зможе зберегти довіру, залученість і взаємодію зі своїми громадянами, де б вони не жили. Саме цей зв'язок визначатиме потенціал країни після війни – не лише демографічний, а й економічний, соціальний та культурний.

Євгенія Близнюк, соціологиня, засновниця та СЕО Gradus