Громадськість всередині НАБУ: на що впливаємо?

У середині червня, мене, разом з виконавчою директоркою НАКО Оленою Трегуб та 13-ма іншими людьми, обрали до складу Ради громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України (РГК НАБУ). Події розвивалися стрімко: 10 червня – онлайн-голосування українців, 15 червня – НАБУ офіційно оприлюднило результати виборів, а вже 23 червня ми із новим складом РГК НАБУ зустрілися із директором Національного антикорупційного бюро України Семеном Кривоносом.

І після цього почалося найцікавіше – я на власному досвіді зрозуміла, що означає залученість громадянського суспільства в роботу НАБУ – одного з ключових органів у зв'язці "НАБУ–САП–ВАКС", який розслідує корупцію у вищих ешелонах влади. Формально мета РГК НАБУ звучить так – стежити за тим, аби робота бюро була більш прозорою, підзвітною та відкритою для суспільства. За цим розмитим формулюваннями лежить конкретна волонтерська робота громадськості: від залучення до незалежного аудиту НАБУ – до участі у конкурсних комісіях, які обирають кандидатів для роботи у бюро. Про них сьогодні й мова.

Комісій, де працюють і члени РГК – дві: власне, №1 та №2. Перша – вивчає кандидатури та проводить співбесіди із претендентами на роботу у "фронт-офісі" бюро, зокрема потенційними керівниками у низці підрозділів – наприклад, підрозділів детективів. У цій комісії – 26 людей , з них: 3 – представники РГК НАБУ. Засідання в середньому відбуваються 2-3 рази на тиждень.

У фокусі другої, де зараз засідаю я – "бек-офіс" – експерти, котрі здійснюють внутрішні операції та опрацьовують документацію: бухгалтерія, юристи, цифрова криміналістична лабораторія тощо. У складі комісії №2-18 людей, з них 3 – від РГК НАБУ. Засідання відбуваються щотижня.

І всі ці засідання – геть не стандартні HR-процедури у бізнесі чи громадському секторі. На кожного кандидата, що пройшов перевірку морально-ділових якостей (а цих кандидатів в нас під час одного із засідань було 19 на 5 вакансій, що не дуже й багато) секретар готує біографічні довідки, а управління внутрішнього контролю НАБУ(УВК) – надає довідки за результатами перевірки. Попередньо пошукавши у відкритих та закритих джерелах потенційні корупційні сліди кандидата або його родичів.

Перш ніж на столах комісії з'являться ці матеріали, кандидати проходять через систему відбору. Середній період від оголошення конкурсу до призначення кандидата на посаду – 3-9 місяців (в залежності від посади).

Система відбору реалізується у кілька етапів. Спочатку "допуск/не допуск" – базова перевірка того, чи відповідає кандидат профілю посади на вакансію. Далі – тестування на знання законодавства та загальні здібності (для окремих посад). Ще – співбесіда. І вже потім, з найкращими кандидатами – тими, хто пройшов увесь цей "Форд Буаяр", працює УВК. Зокрема – тестує на поліграфі.

У довідках на кандидатів нам траплялися абсолютно шокуючі для зовнішнього спостерігача знахідки УВК ( ну і певні факти РГК має до засідання – ми проводимо свій OSINT-аналіз). Так, поліцейський із невеликого містечка, який прагне працювати в НАБУ – ймовірно брав хабарі і таксував під час служби. Ще один претендент – перебуває у розшуку в ТЦК. Інший не задекларував отриманий подарунок вартістю у 500 000 грн через збій в електронній системі декларування. Ну і занижена у деклараціях вартість квартир та авто – доволі рутинна історія. Є кандидати, які спілкуються із родичами в Росії або на ТОТ. Безумовно, таке трапляється, бо сім'ї і географічно, й ідейно розділила війна. Однак присутність родичів на окупованих територіях дає можливість ворогу використати їх для "витягування" інформації з цікавої людини. І якщо контакт підтримується – це свідчить про небайдужіть до рідних, і привід для потенційного шантажу ФСБ.

І ключова задача членів комісії – оцінити, чи відповідають професійні якості кандидата тій посаді, на яку він подається. Та проаналізувати корупційні ризики й зрозуміти, наскільки ці ризики великі.

Проблема полягає ще й в тому, що останнім часом бюро стикається із дефіцитом кваліфікованих кадрів – зарплати не індексувалися пʼять років, а бізнес із радістю переманює спеців – особливо детективів та експертів із безпеки, сміливо збільшуючи чек у 3 або й більше разів. Для розуміння порядку цифр: державні службовці без досвіду роботи отримують менше 35 000 грн на місяць, а новопризначений детектив (який, умовно, братиме участь у розслідуванні справи "Мідас") – близько 70 000 грн на місяць.

Тому під час засідань комісії важливо ретельно зважувати всі нюанси – не випускати з поля зору "червоні прапорці" і водночас – не бути прискіпливим там, де потенційні корупційні ризики мінімальні. Як-от, умовно, дрібні кредити в двоюрідного брата кандидата.

Українці часто говорять, що немає сенсу втручатися в певні політичні чи соціальні процеси – мовляв, громадськість ні на що не впливає. Приклад РГК НАБУ, на мою думку, принаймні поки що доводить протилежне. Всі члени ради, які працюють в комісіях, мають право голосу на рівні з представниками бюро – тобто, ми можемо підтримати або відхилити надані на розгляд кандидатури. Зокрема – й претендентів на керівні посади в НАБУ, старших детективів, детективів і тд.

Члени РГК попередніх каденцій, відстоюючи свою думку щодо кандидатів, мали низку палких дискусій із представниками НАБУ. І часто – перемагали в цих дискусіях або приходили до спільного рішення, яке задовольняло всі сторони. Наша, "юна" рада – це вже 10-й склад.

Але такий вплив громадськості, на жаль, є не в усіх державних структурах, де потрібен антикорупційний контроль. Так, наприклад, під час засідань номінаційного комітету "Укроборонпрому", де обирають керівників для підприємств концерну – зауваження від представників громсектору суто рекомендаційні. Але навіть це для силового блоку України – вже неабияке досягнення.

Юлія Бєглєцова, член РГК НАБУ, очільниця комунікаційного відділу Незалежної антикорупційної комісії (НАКО)