Найдефіцитніший ресурс України: як не втратити людей і компетенції
Коли сьогодні в Україні говорять про нестачу людей, розмова майже автоматично зводиться до мобілізації. Це зрозуміло: військо потребує поповнення, і потреби Сил оборони зараз мають бути першочерговими. Але, будемо чесні, кадрова криза давно вийшла за межі війська. Людей бракує оборонним підприємствам, медицині, освіті, енергетиці та промисловості, і всі ці сфери конкурують за той самий обмежений резерв.
Армія не існує окремо від держави. Їй потрібні люди, але так само потрібні засоби РЕБ, дрони, боєприпаси, ремонт техніки, зв'язок, медицина, енергетика та логістика. Але говорити лише про кількість людей недостатньо. Потрібно також розуміти, що кожна людина вміє і яку функцію виконує в загальній системі оборони країни.
Криза, яку ми створювали десятиліттями
Ця проблема виникла не у 2022 році. У 1990-х інженерні професії перестали асоціюватися зі стабільністю та успіхом: інженери отримували копійки, тоді як зовсім інші професії давали значно більше можливостей заробляти. Люди йшли вчитися туди, де бачили перспективу для себе та своєї родини. Технічна освіта втрачала престиж, професійна освіта занепадала, а сильні спеціалісти виїжджали до країн, де їхні знання цінували вище.
Повномасштабна війна не створила цю кризу, а показала її реальний масштаб. Частина фахівців служить у війську, частина виїхала, частина давно працює у компаніях або створила власні проєкти. Коли країні терміново знадобилися інженери, технологи та виробничі спеціалісти, виявилося, що швидко взяти їх просто немає звідки.
Це видно і за вибором вступників. У 2024 році фізику четвертим предметом НМТ обрали 7 877 людей, хімію — 3 399. У 2025 році ці показники становили 8 886 і 2 887, а у 2026-му — 11 222 і 3 015 відповідно — це менше 5% від загальної кількості вступників. Інтерес до фізики поступово зростає, але це все одно дуже невелика частина вступників, і далеко не кожен із них зрештою стане інженером та залишиться працювати в Україні.
До цього додається міграція. Станом на 31 травня 2026 року близько 4,31 млн громадян України перебували під тимчасовим захистом у країнах Європейського Союзу. Не всі вони є дефіцитними спеціалістами, і частина з них повернеться. Але факт залишається фактом: внутрішній ринок праці став значно меншим.
Інженерна команда не збирається за оголошенням
Я дивлюся на цю проблему з позиції керівника оборонної компанії. Обладнання можна закупити, виробничу лінію встановити, приміщення розширити. Але радіофізика, конструктора, технолога чи керівника складного виробництва неможливо підготувати за кілька місяців.
Сильна інженерна команда також не збирається за одним оголошенням про вакансію. Вона формується роками: люди разом проходять випробування, помиляються, роблять висновки, переробляють продукт і знову його тестують. Коли з такої команди йде ключовий спеціаліст, підприємство втрачає не просто одну штатну одиницю, а частину накопиченого досвіду, який часто ніде не записаний і не може бути швидко відновлений.
В умовах дефіциту компанії починають переманювати вже підготовлених людей одна в одної. Тут працює звичайний капіталізм: будь-який дефіцит підвищує ціну, тому перемагає той, у кого більше грошей. Але для країни це не розв'язання проблеми. Спеціаліст просто переходить з одного підприємства на інше, а загальна кількість інженерів не збільшується.
Військо — в пріоритеті. Але компетенції також треба враховувати
Пошук балансу між потребами війська та роботою критичних галузей не має простого рішення. Сили оборони потребують людей, але їхня ефективність також залежить від того, чи працюють оборонні виробництва, енергетика, медицина, логістика та інші сфери, без яких неможливо вести тривалу війну. Тому держава має бачити не лише кількість військовозобов'язаних, а й їхні компетенції, професійну роль, можливість заміни та наслідки втрати конкретного фахівця.
Механічний підхід тут не працює. Ще у 2024 році, за опитуванням Європейської Бізнес Асоціації, у 46% компаній серед мобілізованих працівників або добровольців були критично важливі фахівці: інженери, електрики, механіки, водії, оператори виробничих ліній, ІТ-спеціалісти та керівники.
Якщо людину можна підготувати за кілька тижнів, це одна ситуація. Якщо йдеться про інженера, який десять років накопичував досвід і працює над технологією, потрібною війську вже сьогодні, — інша. Втрата такого спеціаліста може зупинити не одну посаду, а цілий напрям розробки або виробництва. Це не означає, що бізнес сам має вирішувати, хто потрібніший країні, але компетенції людей повинні бути частиною державного планування.
Найболючіше питання для критичних підприємств — постійна зміна правил. За останні два роки система пройшла щонайменше два великі цикли оновлення. У листопаді 2024 року уряд змінив критерії та зобов'язав підприємства перепідтвердити критичність до 28 лютого 2025-го. Потім строк перенесли до 31 березня, а з 1 квітня бронювання, оформлені за старими правилами, втратили чинність. У травні–липні 2026 року критерії знову змінили, і раніше надані статуси мають повторно переглянути до 1 вересня.
Я розумію, чому держава посилює контроль. Були зловживання, і бронювання повинні отримувати лише ті підприємства та працівники, які справді виконують критичні завдання. Але два-три рази на рік відповідати новим критеріям, доносити документи та знову доводити власну критичність — це вже не контроль, а постійний адміністративний квест.
У цей час керівники займаються не виробництвом, технологіями чи виконанням контрактів, а черговим пакетом документів. Підприємство роками будує команду, але не може нормально планувати її роботу навіть на рік уперед. Найкраща допомога тут — не створювати ще одну пільгу, а встановити жорсткі, зрозумілі та стабільні правила, які не змінюються швидше, ніж бізнес встигає до них адаптуватися.
Бізнес зі свого боку також не повинен прикриватися тезою про "незамінних людей". Потрібно готувати молодших спеціалістів, передавати знання, формувати кадровий резерв та автоматизувати процеси.
Моя особиста мрія — щоб на найбільш небезпечні, важкі й рутинні бойові завдання дедалі частіше виходили роботи, а люди ними керували. Людське життя і людська компетенція занадто цінні, щоб витрачати їх там, де роботу може виконати машина.
Потрібна не сума ініціатив, а стратегія
Позитивні зміни вже є. Громадські організації створюють навчальні центри, бізнес відкриває лабораторії, співпрацює з університетами та залучає студентів до реальних проєктів уже з перших курсів. Ринок зрозумів, що чекати готового спеціаліста більше не можна, тому починає готувати людей самостійно.
Але поки що це набір окремих хороших ініціатив. Україні потрібна кадрова стратегія щонайменше на п'ять-десять років: скільки нам буде потрібно інженерів, технологів, медиків, енергетиків, учителів і виробничих керівників, для яких галузей та в яких регіонах. Від цього мають залежати державне замовлення, фінансування університетів і професійної освіти, дуальні програми, оплачувані стажування та стипендії для дефіцитних спеціальностей.
Кожен повинен бути на своєму місці, але визначати це мають не емоції, посада чи бажання роботодавця, а зрозуміла система, яка одночасно бачить потреби війська та компетенції людей. Хтось захищає країну зі зброєю в руках, хтось створює технології для військових, ремонтує техніку, відновлює енергосистему, лікує людей або навчає дітей. Протиставляти ці ролі — помилка. Військо залишається в пріоритеті, але сильне військо неможливе без сильного тилу.
Ярослав Філімонов, CEO Kvertus, компанії, що створює системи радіоелектронної підтримки для захисту від БпЛА.