Час на їхньому боці: як обвинувачені у корупції уникають вироку та чи можливо це зупинити

Що спільного у справах колишнього голови Державної судової адміністрації, харківського судді, спільниці Насірова, ексголовного архітектора Києва та гендиректора скандального забудовника?

Правильно — всі вони закриті за строками давності.

Зокрема, у липні 2026 року суд закрив справу колишньої посадовиці ДФС Людмили Солотви, яку звинувачували у пособництві ексголові ДФС Роману Насірову. З моменту вчинення злочину минуло 10 років, тож строки давності спливли.

Схожа історія і з суддею Дзержинського райсуду Харкова Сергієм Лазюком, якого звинувачували у хабарництві. Він теж уникнув покарання через сплив строків давності. І це незважаючи на те, що Вищий антикорупційний суд ще у 2022 році засудив його до 7 років ув'язнення з конфіскацією майна. Втім, після вироку, у 2023 році, суддя мобілізувався до ЗСУ. Через це розгляд провадження зупинили. Два роки у справі нічого не відбувалося і, зрештою, у листопаді 2025 року строки давності у справі спливли.

Інший приклад — фігурант "плівок Вовка", колишній голова ДСА Зеновій Холоднюк. Він уник можливого покарання за зловживання впливом. Холоднюка звинувачували у тому, що він сприяв призначенню лояльного до голови ОАСКу Павла Вовка кандидата на посаду члена Вищої кваліфкомісії суддів України. У цій справі суд також був вимушений закрити провадження через сплив строків давності.

Те саме і зі справою колишнього головного архітектора Києва Сергія Целовальника та генерального директора скандального забудовника "Укрбуд девелопмент" Олега Майбороди. За версією обвинувачення, київська влада передала землю в центрі міста в оренду приватній фірмі. Вона мала збудувати житловий будинок з басейном для середньої школи №130. За кілька років будівництво зупинилося через брак коштів, але згодом компанія-забудовник взялася добудувати проєкт. Тільки замість обіцяного басейну для школярів з'явився багаторівневий паркінг, з якого приватна компанія отримала незаконний прибуток. Однак, через закінчення строку давності справу закрили.

І якщо ви думаєте, що мова тут лише про справи топкорупції, де фігуранти зазвичай можуть дозволити собі дорогих захисників, які знають, як затягнути процес, то це далеко не так.

Ось схожі приклади з регіонів лише за останній час:

- у Житомирі суд закрив справу про хабар екскерівника обласного Держгеокадастру, яку розглядав 10 років;

- на Кіровоградщині суд закрив справу сільського голови, обвинуваченого у хабарництві й незаконній передачі землі в оренду. Тягнулася вона з 2016 року;

- у Львові суд закрив справу щодо податківця, обвинуваченого в отриманні кількох хабарів та шахрайстві;

- у Кропивницькому закрили справу судді Фортечного районного суду, якого обвинувачували у шахрайстві.

Причина та сама — строки давності спливли. І таких прикладів — десятки, якщо не сотні.

Закриття справи не завжди означає, що вину не довели або що відсутній склад злочину — тобто реабілітуючі підстави. Часто кримінальні провадження закривають саме через сплив строків давності. У такому разі ми фактично втрачаємо можливість дізнатися, винний фігурант чи ні. Державі лишається звільнити його від відповідальності, а покарати, навіть якщо вина була б доведена, вже неможливо. Виняток — якщо сам фігурант виявить бажання, щоб його справу розглянули до кінця і винесли вирок. Але навіть якщо суд визнає його винним, від покарання фігуранта все одно звільнять через сплив строків. Тож захист у такому перегляді нічим не ризикує.

Transparency International Україна у своєму звіті про шість років роботи ВАКС зазначають, що за 2024 - 2025 рік від кримінальної відповідальності через сплив строків звільнили 13 осіб, а протягом наступних 3 років під загрозою закриття опиняються ще 26 корупційних справ.

Більше того, як стверджує голова антикорупційного комітету Верховної Ради Анастасія Радіна, щороку САП передає до ВАКС близько 120 справ, але суд ухвалює лише близько 70 вироків. На кінець 2025 року у ВАКС накопичилося 327 нерозглянутих справ, і 60% із них перебувають на розгляді понад рік. Із 2019 року через сплив строків давності вже закрили 64 справи, а середній розгляд у двох інстанціях триває близько трьох років.

Отже, як рахуються строки, від чого залежать та коли зупиняються?

Точка відліку у всіх кримінальних справах — день вчинення кримінального правопорушення, який залежить від специфіки кожного злочину. Наприклад, у справі про одержання хабаря строки рахують з моменту отримання грошей, а у справі про декларування недостовірної інформації - із дня подання декларації з "брехливими" даними.

Тривалість строків також залежить від тяжкості кримінального правопорушення. На ухвалення вироку за нетяжкий злочин, у держави є лише 5 років з дня його вчинення, а покарати особу за отриманий хабар в особливо великому розмірі можна протягом 15 років.

На перший погляд строки досить тривалі — за 5, 10, 15 років можна закінчити школу чи університет або дійти до керівної посади з нуля. Саме тому Європейська конвенція у статті 6 ставить на перше місце права підсудного. Це положення регламентує право на справедливий суд, а одна з його складових — розумний строк розгляду справи. У розумінні Європейського суду "гумові" процеси вводять обвинуваченого в стан невизначеності, адже життя особи під кримінальним переслідуванням суттєво погіршується, а права і свободи — обмежуються. Тому на державу покладається обов'язок вкладатися у рамки, які неодмінно мають бути, проте не завжди виявляються достатніми.

Наше процесуальне законодавство передбачає деякі запобіжники на випадок, якщо підозрюваний чи обвинувачений поводиться неналежним чином. Наприклад, якщо особа до закінчення строку давності вчиняє новий злочин певного виду, перебіг давності переривається. А якщо правопорушник ухиляється від розслідування або суду, строки зупиняються. Наразі НАБУ розшукує фігурантів 60 корупційних справ. Найстаріше незакрите оголошення про розшук на сайті з'явилося 10 років тому — у справі про розкрадання газу ПАТ "Укргазвидобування" на 3 млрд грн. В ній, якби не було законодавчого механізму, строки давності вже б "згорали".

Але не всі фігуранти тікають за кордон, і не кожен вчиняє новий злочин, поки до нього прикута увага слідства. Під час повномасштабного вторгнення з'явився ще один спосіб уникнути покарання — "добровільна" мобілізація до Сил оборони України. Простіше кажучи, обвинувачені у корупції ховаються від правосуддя в армії. За Кримінальним процесуальним кодексом, суд зупиняє розгляд справи, якщо обвинуваченого мобілізували, і продовжує слухання лише після його звільнення з військової служби. При цьому строки давності для притягнення до відповідальності продовжують йти. Через цю особливість десятки обвинувачених у корупції можуть уникнути потенційного покарання.

Строки продовжують йти, поки вирок не набере законної сили, — і тут є важливий нюанс. Коли в медіа пишуть, що ВАКС засудив когось до стількох-то років ув'язнення, це ще не означає, що вирок набрав законної сили.

В далекому 1999 році Конституційний суд досліджував феномен депутатської недоторканності і паралельно визначив, що притягнення до кримінальної відповідальності має декілька стадій та починається з моменту повідомлення про підозру, а закінчується набранням вироком законної сили. І наше законодавство чітко передбачає, що вирок набирає законної сили або після закінчення строку на апеляційне оскарження, або після ухвалення остаточного рішення у апеляційній інстанції.

І до цього "набрання вироком законної сили" починається одна з найскладніших ігор захисту.

Як затягуються справи: від "гри в дурня" до багатоходівок

Затягнути розгляд справи на роки можна безліччю способів. Найпримітивніші — зловживання процесуальними правами: фіктивні лікарняні, вигадані поважні причини неявки, перебої зі зв'язком, раптова зайнятість адвоката в іншій справі, безпідставні відводи та клопотання й багато іншого. Але є і більш монументальні та оригінальні способи.

Такі заміни перетворюються на величезну проблему, бо новим захисникам щоразу потрібен час, щоб ознайомитися з численними матеріалами — особливо якщо обвинувачених кілька. Наприклад, у справі ОАСКу їх дев'ять, і кожен часом має по два захисники.

У тій же справі ОАСКу один з обвинувачених ще на стадії досудового розслідування залучив адвоката з вадами зору й вимагав перекласти для нього 220 томів матеріалів шрифтом Брайля. А під час розгляду справи у суді одне із засідань зірвалося, бо захисник не прийшов на слухання, адже повів дитину в аквапарк.

Проходження військової служби, жага до якої часто виникає вже під час кримінального переслідування особи. І виникає зовсім не шляхетно — а щоб зупинити провадження і затягнути розгляд. Проблема полягає в тому, що у разі мобілізації строки давності не зупиняються разом із розглядом. І навіть якщо обвинувачений технічно може брати участь у засіданнях під час служби ще не означає, що він на них з'являтиметься. Проблеми зі зв'язком, термінові завдання по службі — і засідання знову переноситься.

Екссуддя київської апеляції Ігор Петрик, якого спіймали на 5 тис. дол. хабара, мобілізувався ще у 2022 році. Розгляд справи зупиняли до травня 2023 року, проте Петрик зі служби не звільнявся та перешкоджав правосуддю іншими способами: постійні перенесення засідань через тривогу, лікарняні, заміни захисників. Були у Петрика й інші непередбачувані обставини. Наприклад, зламався транспорт, яким обвинувачений їхав до суду. А одного разу Петрик нібито забув сумку в маршрутці і весь час, призначений для засідання, їздив та шукав ту маршрутку по місту. Вишенькою на торті було перенесення засідань через "бойове" поранення, яке Петрик насправді отримав під час самовільного залишення військової частини.

До речі, повітряні тривоги, як з'ясував суд, мали значення для Петрика тільки під час засідань. Коли вони закінчувались, він вільно ходив містом, а не сидів в укритті. Це підтвердив аналіз його телефонних з'єднань, зіставлений з картою тривог: суддя майже ніколи не ховався. Наразі Петрика взяли під варту, і справа пішла швидше. Вирок ухвалили 9 липня, але попереду ще апеляція, з якою треба встигнути до початку грудня.

Через такі "стратегічні рішення" серед справ щодо суддів, за якими слідкує Автомайдан, під загрозою закриття у найближчі два роки залишаються:

● справа судді Романа Потапенка, який, за версією обвинувачення, 15 серпня 2017 року отримав хабар від адвоката Анатолія Воронкіна за винесення виправдувального вироку. Обвинувальний акт скерували до суду 23 січня 2018 року, а у травні 2022 Потапенка оголосили у розшук, строки зупинились на рік. Коли Потапенка розшукали, розгляд продовжили, проте досі вироку немає, а часу залишилось зовсім небагато, до 15 серпня 2027 року;

● справа судді Ігоря Мінаєва, яка вже 4 роки призупинена в апеляції. За даними прокуратури, 26 вересням 2017 року він отримав хабар за непритягнення особи до адміністративної відповідальності. 5 вересня 2018 року справа вже була у суді. ВАКС оголосив вирок 4 лютого 2022 року, апеляція — заморожена, а строки спливають вже 26 вересня 2027 року;

● справа судді Геннадія Молібоги та адвоката Ігоря Сєрікова, які обвинувачуються у тому, що 14 грудня 2017 року отримали хабар за непритягнення особи до адміністративної відповідальності. 6 серпня 2018 року обвинувальний акт направили до суду, 2 грудня 2025 року ВАКС оголосив вирок, а 14 грудня 2027 року вже закінчуються строки. Справа зараз у апеляції, але на засідання Молібога перестав з'являтися — за що отримав грошові стягнення, — і перестав виходити на зв'язок через близькість місця свого перебування до фронту.

*Ми навмисно вказуємо чіткі дати. Вони показують, що правоохоронці у цих справах не зволікали — розслідування і передачу матеріалів до суду вони завершили у межах року. Проте навіть така оперативність детективів і прокурорів не врятувала справи від загрози закриття. Тобто, проблема часто виникає саме під час судового розгляду і залежить від поведінки сторони захисту.

У проблем немає строків давності. То як їх вирішити?

Аналізуючи причини закриття справ за строками давності доходимо висновку, що тут потрібен системний і комплексний підхід.

Перш за все необхідно впливати на поведінку учасників, зокрема сторони захисту: на нескінченні неявки без причин, фіктивні лікарняні й відпустки, безпідставні відводи та клопотання. Для цього варто розширити вже наявні у законодавстві важелі впливу суду.

Наразі якщо обвинувачений не з'являється на судовий виклик, на нього накладають грошове стягнення. Це хороший інструмент, але в межах корупційних справ і з урахуванням матеріального становища їхніх фігурантів — не дуже дієвий. Розмір таких "штрафів" — від 0,5 (1 664 грн) до 2 (6 656 грн) прожиткових мінімумів. Для фігурантів багатомільярдних схем, народних депутатів, міністрів та інших топ-посадовців ця сума не надто відчутна. Тому, для посилення дієвості грошових стягнень справедливою була б їх індексація, яка б враховувала реальну економічну ситуацію в країні, особу та майновий стан правопорушника, як це успішно практикується під час визначення розміру застави у справах топкорупції.

Є ще один механізм — дисциплінарні провадження щодо прокурорів чи адвокатів, зокрема за прогули судових засідань. На жаль, судді рідко цим користуються, і поки він не показав реальної ефективності, хоча має потенціал. Професійні учасники процесу мають відчувати репутаційні ризики, коли обирають своєю стратегією не переконливу доказову базу, а навмисне затягування процесу. На наш погляд, саме загроза дисциплінарного стягнення для прокурора або втрати права на адвокатську діяльність повинна відбивати бажання зловживати процесуальними правами. Однак на практиці з десятків звернень суддів ВАКС щодо адвокатів до відповідальності притягнули лише кількох.

Якщо з "дрібними кроками" на шляху до затягування можна боротися вже наявними у процесуальному законодавстві заходами, то з мобілізацією до Збройних Сил ситуація дещо інша, але все ж вирішувана.

26 червня народні депутати внесли до Верховної Ради законопроєкт №15354, який пропонує зупиняти строки давності на час проходження військової служби фігурантами справ, які розслідують детективи НАБУ або які вже направлені до суду прокурорами САП. Відновлювати перебіг строків пропонують або з моменту звільнення з військової служби, або ж з моменту відновлення провадження судом.

Такі правки до Кримінального закону будуть справедливими. Бо бажання служити Україні має виникати з щирих намірів та патріотизму, а не з бажання уникнути правосуддя.

Є й друга пропозиція — вона покликана боротися із глобальною проблемою закриття справ за строками давності саме у корупційних провадженнях. Ідея така: зупиняти перебіг строку давності за тяжкі й особливо тяжкі корупційні злочини з моменту, коли обвинувальний акт направили до суду. На думку законотворців, це позбавить підсудних можливості та сенсу затягувати розгляд справи, адже результат неодмінно настане, незалежно від їхньої поведінки. А щоб обвинувачення не зловживало цим і не подавало неякісні матеріали, строк пропонується відновлювати, якщо суд поверне обвинувальний акт на доопрацювання.

Ця ініціатива важлива як для європейського курсу України, так і для справедливості й посилення антикорупційних органів. Адже небезпека корупційних правопорушень саме в ресурсах — фінансах і зв'язках, які дозволяють суб'єктам роками ухилятися від правосуддя і почуватися при цьому комфортно.

Втім, необхідно вдало оцінити ризики. Бо якщо зупиняти строки давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, це може спричинити дискусії та подання позовів до ЄСПЛ від фігурантів. Причина у тій самій статті 6 Конвенції та в тому, як наразі побудовані наші строки давності. Якщо вони зупиняються лише на фінальній стадії — тобто коли вирок набирає законної сили — то їхня зупинка у вибіркових випадках на інших, ранніх стадіях може виглядати як непослідовність законодавця і порушення Конвенції.

Тож норми варто виписати так, щоб вони узгоджувалися з поняттям розумного строку розгляду справи. Держави-учасниці Конвенції мають широку дискрецію у реформуванні власного законодавства, зокрема щодо строків давності. Єдине обмеження стосується заборони застосовувати такі зміни до діянь, за якими строк вже сплив на момент набрання чинності нових положень законодавства.

До прикладу, в Італії діє унікальна двошарова система, коли основний строк давності зупиняється після вироку першої інстанції (так званий "закон Бонафеде"). Водночас тривалість апеляції та касації обмежена жорсткими дедлайнами (так звана "реформа Картабіа").

Такі рамки для перегляду справ з'явилися, щоб обвинувачений не перетворився на "довічно підсудного": якщо апеляційний чи касаційний суди не встигають в ці строки, справу вважають процесуально неприйнятною — а це фактично означає її закриття. Натомість вирок суду першої інстанції одразу й назавжди зупиняє перебіг основного строку давності.

Судовий процес в Україні — надскладний механізм. Він витримує велике навантаження, відключення світла, повітряні тривоги, та інші об'єктивні фактори, які і так забирають багато часу на шляху до справедливих і обґрунтованих рішень. Тому так важливо на законодавчому рівні унеможливити хитрощі й маніпуляції для затягування розгляду — як з боку захисту, так і з боку обвинувачення. Хочеться бачити і нульову толерантність суду до подібних витівок та розвиток механізмів протидії — як тих, що вже передбачені нашим процесуальним законодавством, так і потенційно нових норм, які посилюватимуть спроможності суду протидіяти зловживанням процесуальними правами.

І нехай крізь роки перемагає справедливість.

Дар'я Носик, юристка ВО "Автомайдан"