Виживання України або яхта

Інтервʼю Михайла Федорова, радників і військових з його команди за останні тижні досить прямо сигналізують про те, що Україна як держава може закінчитись через бажання грядки небідних ділків-соціопатів нажити ще кілька десятків мільйонів.

Проте, "закінчитись як держава" — це абстрактний вислів, тож давайте наведемо трохи різкості. У разі військової поразки Україні загрожує тотальна окупація, примусова мобілізація гарматним мʼясом до армії окупанта для його подальших воєн, катівні, "перевиховання" дітей, масові арешти, знищення українського населення, заселення територій росіянами. Все це на кону, аби кількадесят мутнарів-мільйонерів стали трохи більшими мільйонерами.

І ціла країна, усі її інституції, громадянське суспільство, правоохоронні органи, політична влада — не можуть станом на сьогодні це зупинити. В тому числі тому, що останні двоє з названих пронизані мацаками цих ділків.

Ділків, які не уявляють життя без маленького дронового заводика, що сидить на держзамовленнях.

Ділків, які провалюють, здавалося б, елементарний зефірковий тест і обирають непристойне зростання прибутків сьогодні замість існування країни завтра.

Ділків, які, вочевидь, не лише мають план "Б" щодо країни подальшого проживання, а й ніколи не вважали Україну планом "А" для себе. Хіба що ресурсною базою.

Ділків, які виросли з середовища червоних директорів, совєцького та постсовєцького бандитизму 80–90-х, кегебістів та міліціонерів, регіональних проросійських феодальних еліт, які вигодовувала рф з перших років Незалежності — усіх тих, для кого Україна була ворожим формуванням, яке в кращому разі треба було тримати під контролем в орбіті рф, а в гіршому — розвалити, забравши по дорозі собі усе, до чого вдасться дотягнутись.

Ділків, які знімають із себе відповідальність і розмивають її фразами про "жизнь такую" — мовляв, усі так роблять, якщо я перестану, то нічого не зміниться, лише я залишусь без свого кусника пирога.

Ділків, які обовʼязково штовхнуть тезу про те, що "держава все одно ж купує, то чому б не у мене, ні у кого ж не убуде?" Під "не убуде" мається на увазі, звісно, не якісний виріб за середньоринкові кошти, а невиправдано дорогі засоби, які або непотрібні, або мусять "доводитись" і "допилюватись" по батальйонним майстерням, нерідко за волонтерський кошт.

Ділки, які саджають на посади начальників департаментів та відділів своїх смотрящих, що замість роботи за напрямом "смотрят" за закупками визначених виробів та інтригами, займаючи місце реального фахівця цього напряму.

Ділки, які мають "своїх" політиків, " своїх" людей у правоохоронних органах та силах оборони, або і самі є переліченими.

Відтак ми опинились у точці, де мільйони людських життів в часи екзистенційної загрози — у заручниках в абсолютної мікроменшості патологічних клептократів.

І ніхто.

Нічого.

Не може.

Зробити.

Дехто, щоправда, може, але не робить.

Наприклад, Президент міг би надати Михайлу Федорову з його тендерами, цифровізуванням потреб та візією війни загалом можливість і далі провадити цю політику в Міноборони, але досі цього не зробив.

Призначення в Міноборони Хмари теж промовисте. Бойовий генерал, який користується повагою в усіх Сил Оборони, був т.в.о. голови СБУ у період, коли оперативники служби здійснювали абсолютно огидне полювання на детективів НАБУ на тлі операції "Мідас"(1,2) та, як вбачається з версії НАБУ та САП, залякували експертку у цій же справі. Очевидно, що Хмара навряд чи до цього причетний, на відміну від іншого на той момент його співкерівника Службою, який, схоже, творив, що хотів, поки Хмара був зайнятий блискучими операціями проти росіян. Є ризики, що такий патерн може повторитися і в МО - в яке уже повертаються групи впливу.

Ще один приклад небажання діяти попри можливість: корупційні злочини — це не лише підслідність НАБУ і САП (які за визначенням займаються лише топ-корупцією), а й поліції та ДБР. Не буває так, що люди одного ранку прокидаються одразу топ-корупціонерами, не проходячи попередніх етапів і корупційних діянь на нижчих рівнях. Тож реальна безстороння (а не в рамках боротьби груп впливу) робота цих двох правоохоронних органів на своєму рівні могла б допомогти.

Проте, на жаль, ДБР — відстійник неатестованих міліціонерів та прокурорів, а поліцією керують люди, які починали карʼєру за Кучми і Януковича, і становлення проходили в часи Авакова. І можна, звісно, було б запустити реформу обох органів і конкурс на голову ДБР, але якщо чинне положення справ дозволяє комусь на кшталт одіозного Олега Татарова керувати ними в ручному режимі, то не дуже хочеться.

То що ж робити?

Попри позірну тотальність, схематози виглядають всепоглинаючим павутинням лише доти, доки залишаються неперсоніфікованими, а їхні учасники — не перерахованими по головах і долях впливу.

Досвід Сил оборони у нинішній війні показав: навіть дуже великі системи, як-от нафтопереробна галузь країни-агресора, можуть бути візуалізовані на одному дашборді, який наочно демонструє: система – це всього лише певна цілком скінченна кількість вузлових точок, і лише частина з них є системоутворюючими.

Справжніми гравцями, що утворюють корупційний каркас оборонної галузі, є не мільйони і навіть не тисячі людей. Це обмежена група — можливо, кілька сотень ділків, з яких лише кілька десятків є основними – такими, що задають правила, будують систему та впливають на призначення.

Досвід Сил оборони у нинішній війні також наочно продемонстрував: виведення з ладу ключових вузлів або гравців призводить до відчутного колапсу системи і дає вікно можливостей. Аналогічний підхід можна застосувати і тут. Якщо ми перейдемо від абстракцій до конкретних імен, цифр і схем, виявиться, що цей корупційний "спрут" цілком вразливий. Його можна локалізувати, назвати поіменно та демонтувати через цілеспрямований тиск. Це може стати спільною ціллю не лише НАБУ, САП і окремих порядних людей в інших правоохоронних органах, а й журналістів, аналітиків, розслідувачів, антикор-організацій, асоціацій самих зброярів і, зрештою, викривачів. Потрібно позбавити "ділків" можливості ховатися за колективною безвідповідальністю.

Безумовно, це не спрацює, якщо реформи закупівель в оборонці та інші процеси, на кшталт налагодження процедури рекламацій з боку Міністерства, не будуть запущені. Йдеться про потребу в системному блокуванні діяльності тих кількох десятків топ-мутнарів, які тримають у заручниках оборонний бюджет країни.

Це також не спрацює, поки поліція, політична частина СБУ та ДБР діють як закриті клуби для "своїх". Якщо вони далі будуть дозволяти корупції малого і середнього рівня не лише існувати, а й рости і розвиватись у топ-корупцію, ніякого НАБУ не вистачить.

Тільки реальна політична воля та громадський контроль можуть забезпечити цей перехід. Але він матиме життєво важливі результати:

Це вивільнить колосальні фінансові ресурси на закупівлю справді якісного озброєння та спорядження. Це дасть шанс вигравати на полі бою технологічно.

Це вивільнить людські ресурси, які зараз витрачаються на доведення, допилювання і переробку напівпрацюючих виробів, які отримують Сили оборони в результаті закупівель у цих ділків.

Це вивільнить важливі посади, на яких зараз сидять "смотрящі" від виробників — для фахівців, які реально займатимуться необхідним на цьому місці напрямом роботи.

Зрештою, це створення держави, за яку варто боротися і в якій хочеться будувати майбутнє, знаючи, що твій внесок не піде на чергову яхту клептократа-соціопата.

Ольга Худецька, журналістка