Від абстрактних "порушень законів та звичаїв війни" до чітких назв: Україні потрібен каталог воєнних злочинів
Уявімо, що перед нами справи про пограбування, вбивство, розбій, зґвалтування чи шахрайство. А тепер припустимо, що ці різні злочини в Кримінальному кодексі об'єднані під загальною назвою і статтею. Звучить абсурдно? Проте з воєнними злочинами спостерігаємо дещо подібну ситуацію.
Монітори Медійної ініціативи за права людини стежать за судовими процесами у справах про воєнні злочини і помічають: значна частина різних діянь опиняється під спільною нормою — "порушення законів та звичаїв війни". Це вочевидь формує викривлене уявлення про масштаб і структуру злочинів.
Одна назва і різні злочини
Під час аналізу судових рішень нам важливо розуміти не лише те, що людину засудили за воєнний злочин, а й за який саме. Розглянемо приклади.
1. У травні цього року Вишгородський районний суд Київської області ухвалив обвинувальний вирок у справі номер 363/581/24.
У березні 2022-го Калінович разом із іншим росіянином патрулював село. Він побачив пенсіонера Віктора Корнієнка, який доглядав худобу, і вирішив вистрілити у нього. Потерпілий не мав вогнепальної зброї та не становив загрози. Він дивом вижив, медики констатували у нього вогнепальне поранення стегна.
Під час заочного розгляду справи суд визнав російського військовослужбовця Дмитра Каліновича винним у воєнному злочині за те, що той стріляв у пенсіонера під час окупації села Козаровичі. Військовику призначили десять років тюрми.
2. Шевченківський райсуд Києва цього року також заочно визнав винним російського суддю Сергія Образцова у воєнному злочині та призначив десять років колонії. Це справа номер 761/12118/25.
Образцов, за даними слідства, засудив українського військовослужбовця бригади спеціального призначення "Азов" НГУ Владислава Плахотніка за нібито "тероризм". У грудні 2023 року Плахотнік потрапив у полон. А вже у травні 2024-го Південний окружний військовий суд РФ виніс військовополоненому вирок — 18 років за ґратами.
3. Вишгородський суд визнав росіянина Арбі Імерзаєва винним у пограбуванні місцевої жительки під час окупації Київщини. Справа номер 363/3994/23.
У лютому 2022 року, як зʼясувало слідство, на подвір'я потерпілої зайшли близько 17 російських військових. Вони обшукали будівлю й оселилися там. А вже 16 березня росіяни почали збирати речі: Імерзаєв виніс із сараю бензопилу, а інші армійці витягли січкарню.
4. Дніпровський райсуд Запоріжжя у справі номер 334/2065/25 виніс вироки Дмитру Чистякову, Мурадхану Ахмедханову, Олексію Домбровському, Сергію Довганю, Юрію Лукачову та Олексію Решетнєву за захоплення Запорізької атомної електростанції в Енергодарі.
За матеріалами справи, у березні 2022 року фігуранти разом із іншими російськими військовослужбовцями керували операцією. Під час штурму АЕС підрозділи військ РФ використовували важку броньовану техніку.
Отже, в першому вироку йдеться про жорстоке поводження з цивільним населенням, в другому — про засудження військовополоненого, у третьому — про пограбування. В останньому кейсі мова про захоплення АЕС. Це різні воєнні злочини, але у статистиці вони відображені однаково — як "інші порушення законів та звичаїв війни".
Важливо, аби потерпілі знали, що держава називає саме той злочин, від якого вони постраждали. Абстрактне посилання на "порушення законів і звичаїв війни" не задовольняє цієї потреби.
Крім того, воєнні злочини, геноцид і злочин агресії були в ККУ ще до початку збройного конфлікту у 2014-му. Проте стаття злочину проти людяності набула чинності лише в жовтні 2025-го.
Дії російських військових проти цивільного населення в Бучі, Ізюмі, Маріуполі та інших українських містах і населених пунктах мають ознаки злочинів проти людяності — систематичних та широкомасштабних нападів на цивільне населення, що об'єднані єдиною політикою. Водночас наразі неможливо засудити особу за злочини проти людяності, вчинені до жовтня 2025 року, оскільки закон не має зворотної дії у часі.
Не варто забувати і про низку злочинів Росії проти культурної спадщини, які також потрапляють у загальну статистику "інших порушень", стаючи ніби невидимими. І це при тому, що за роки війни Росія знищила 1949 пам'яток національної спадщини та 2576 об'єктів культурної інфраструктури України. Їхнє руйнування, за словами експертки та аналітикині громадської спілки "Товариство Рафаеля Лемкіна" Дарини Підгорної, є системною політикою РФ.
Останні дані МІПЛ свідчать, що українські правоохоронці зареєстрували понад 250 тисяч воєнних злочинів. Більш як 600 кейсів уже в судах, а у низці справ є вироки. З часом вони стануть одним із джерел знань про війну. Так, через 10, 20 чи навіть 50 років дослідники переглядатимуть українські вердикти, щоб зрозуміти деталі і сформувати уявлення про загальну картину.
В Україні хочуть створити каталог воєнних злочинів — розширити їх перелік у статті 438 ККУ та внести інші важливі зміни.
Що пропонують змінити?
Попри ратифікацію Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, національне законодавство досі потребує узгодження з його положеннями. Тому у 2025 році при Офісі Генпрокурора створили робочу групу, у складі якої була і Медійна ініціатива за права людини. Учасники напрацювали текст нового законопроєкту, у вересні його опублікували на сайті Верховної Ради України.
Автори пропонують розширити перелік воєнних злочинів у статті 438 ККУ та розділити їх на пʼять груп:
- злочини проти особи;
- злочини проти власності;
- злочини, пов'язані із застосуванням заборонених міжнародним гуманітарним правом методів ведення війни;
- злочини, що полягають у застосуванні заборонених засобів ведення війни;
- злочини проти культурних цінностей.
Каталог охоплює усі незаконні дії, передбачені Римським статутом, а також злочини, що визнані такими за міжнародними правом, але до статуту не потрапили. Наприклад, примусова паспортизація на тимчасово окупованих територіях.
Автори хочуть виокремити і такі категорії злочинів, як сексуальне рабство, примушування до проституції, примусову вагітність, депортацію, захоплення заручників, позбавлення права на справедливий суд і створення умов для голодування населення й використання "живих щитів".
Римський статут передбачає відповідальність за використання у бойових діях дітей до 15 років. Водночас за українським законодавством дитиною вважається той, кому не виповнилося 18 років. Ця позиція відображена і у новому законопроєкті.
У разі ухвалення закону планують розширити перелік злочинів проти культурної спадщини. Хочуть додати зокрема переміщення культурних цінностей з окупованої території, передачу права власності на них та незаконне проведення археологічних розкопок.
Яскравим прикладом, що підтверджує важливість змін, є кейс російського археолога Олександра Бутягіна, якого затримали у Польщі і хотіли екстрадували в Україну. Спершу його підозрювали у незаконних розкопках в окупованому Криму. Ці роботи, каже слідство, завдали збитків на понад 200 мільйонів гривень. Згодом прокуратура змінила йому підозру на статтю 438 ККУ. Попри затримання у Польщі на підставі матеріалів українських правоохоронців та подальший обмін до РФ, Бутягін в одному з останніх інтервʼю заявив, що знову планує повернутися до розкопок у Криму.
Автори законопроєкту також звертають увагу на статтю 437 ККУ, яка наразі не відповідає визначенню злочину агресії у Римському статуті. Вони пропонують зміни, згідно з якими суб'єктами цього злочину треба вважати тих, хто може контролювати або визначати політичні та військові дії держави. Йдеться також про людей, які впливають на економічні, фінансові та інформаційні процеси або керують окремими їх напрямами.
Запровадження каталогу сприятиме більш якісному обґрунтуванню повідомлень про підозру й вироків.
Серед важливих змін, які ініціюють автори, — доповнення прикінцевих положень КК України. Пропонують визнавати агресію, воєнні злочини, геноцид і злочини проти людяності кримінальними правопорушеннями за українським законодавством, навіть якщо на момент їх скоєння ККУ ще не передбачав відповідальності за них, але міжнародне право вже визнавало їх злочинами. Ця норма дасть змогу притягнути до відповідальності за злочини проти людяності, вчинені з початку збройного конфлікту у 2014-му.
Важливо, що положення законопроєкту не декриміналізують, не помʼякшують покарання і не поліпшують становище підозрюваних та обвинувачених. Уже відкриті справи не закриватимуть, а винесені вироки не переглядатимуть наново.
Ухвалення закону стане важливим інструментом для покращення роботи зі справами та стане величезним кроком на шляху до правосуддя. Авжеж, необхідно буде спостерігати за тим, як цей інструмент застосовуватимуть.
Аліна Кондратенко, координаторка моніторингу та висвітлення судових процесів, журналістка Медійної ініціативи за права людини