Журналіст: Полон у Слов’янську - дитячий садок у порівнянні з Луганськом

Львівський журналіст Юрій Лелявський каже, що 2,5 місяці перебування у полоні в Луганську були страшнішими за 15 днів полону у Слов’янську.

Про свої два перебування у заручниках на Донбасі він розповів у інтерв’ю "Телекритиці".

Після полону у Слов’янську у будівлі СБУ Лелявський розповідав: "Мене в полоні взагалі не били – з якихось причин. А іншим полоненим добряче діставалося". Полоненим забороняли говорити, але вони пошепки трохи спілкувалися – зокрема, з журналістом Сергієм Лефтером.

"Я сприймав звуки пострілів, як музику: раз стріляють, значить, армія наближається і нас мають звільнити. І навпаки: так сумно ставало, коли стрілянина припинялася. Але, з іншого боку, розумів, що для нас прихід армії становив і небезпеку", - згадував він після першого полону.

А 24 липня стало відомо, що Лелявський вдруге потрапив у полон. Він встиг надіслати смс колезі: "Везуть у Перевальськ. До Козіцина" – і зв'язок із ним зник. 11 жовтня стало відомо, що Лелявського звільнили з полону у Луганській ОДА в числі 6 військових.

"Ми їхали на машині вчотирьох -я, священик Валентин Сєровецький, водій Сергій Захаров та волонтер гуманітарної місії з Криму Гайдей Різаєва", - розповів Лелявський.

"Ми вже були на території "ЛНР", проїхали місто Красний Луч – там були "рєбята" так званого отамана Миколи Козіцина… Нас затримали, забрали документи", - сказав він.

"Козіцин зараз усе більше йде у "вільне плавання", і самі очільники "ЛНР" часом не знають, що з ними робити. Він – це свого роду Саша Бєлий – отаман, що в умовах революції став "народним месником". Формально вони в "ЛНР", але діють за своїми правилами", - додав журналіст.

Лелявський розповів, що перебував у багатьох місцях: "спочатку у Перевальську, потім ще десь, врешті – в Луганську".

"Ставилися по-різному. Спочатку жорстко, потім краще. Було й таке, що не годували 5 днів, – але це нормально, адже воду давали", - зазначив він.

За словами журналіста, "там дуже різні люди, були й гуманні – такі, що наказували припинити жорсткі допити, розганяли особливо завзятих "допитувачів".

"А взагалі, говорячи про два мої затримання, можу сказати: Слов'янськ – це дитячий садок, у порівнянні з тим, що було в Луганську", - заявив журналіст.

"Спочатку мене приймали за військового, за розвідника чи взагалі за диверсанта, тому не збиралися обмінювати, погрожували розстрілом. Але я довів, що є журналістом – вони по інтернету подивилися, перевірили. Ще на початку я казав їм: "Якщо спливе, що ви вбили журналіста і священика, це буде мінусом для вашої ідеології", - розповів він.

"Потім мені сказали, що мене, можливо, обміняють на російського журналіста Андрія Стеніна, який зник безвісти. Коли знайшли тіло Стеніна, заявили, що й обмін затримується, і я чекав нових варіантів", - згадує Лелявський.

Священика, якого затримали разом із ним, випустили раніше – можливо, за викуп. Звільненням Захарова і Різаєвої ніхто не займався, їх не було у списках. А звільненням Лелявського, за його словами, займався Володимир Рубан, просив за нього і Леонід Кучма

"Під час перемир'я почалися обміни "всіх на всіх". Мене обміняли разом з українськими військовими, скоріш за все, на бойовиків "ЛНР"… До того, як мене звільнили, мене розконвоювали, і я встиг побачити оточений Луганськ… Хтось із їхніх сказав: "Давай, я спробую тебе розконвоювати, і до того часу, як почнеться обмін, покажу інший Луганськ, щоб ти не думав, що ми тут звірі", - згадав журналіст.

"По суті я був ніби як під "домашнім арештом". Перед тим мені нагадали, щоб я не робив дурниць і "не ставав на лижі", бо обмін буде, вогонь припинений, і тікати вже нема сенсу. Мене вже під суто символічним наглядом вивели в місто, але при цьому контролювали, возили ночувати по різних приміщеннях", - розповів Лелявський і додав, що раз ночував у покинутому нічному клубі, чуючи стрілянину.

"Але така "послабуха" і воля була лише наприкінці. На початку все було не так мажорно... За тиждень перебування в місті я, як то кажуть, "відтаяв". Принаймні бажання вбивати пройшло. Хоч це добре", - сказав журналіст.

"Мені здається, "ЛНР-івці" відчували певну провину, що ні за що мене протримали більше 50 днів. Моєму розконвоюванню могли посприяти і місцеві журналісти, котрі, ще коли я був "зеком", намагались якось допомогти. Вони просили за мене комендатуру "ЛНР", - зазначив Лелявський.

Він також вважає, що "Крим для журналіста був значно безпечнішим за наш "Юго-Восток".

Після першого полону Лелявський зазначав, що українські ЗМІ часом "дуже необ’єктивно" висвітлювали ситуацію на сході.

Він у полоні у Слов’янську бачив одного чоловіка з російською вимовою, а усі охоронці і ті, хто його утримували, "були мешканцями Донбасу, багато хто саме зі Слов'янська".