Жемчугов розповів про знущання бойовиків і спроби себе вбити

П'ятниця, 23 вересня 2016, 13:33

Володимир Жемчугов, звільнений після майже року полону в бойовиків, намагався покінчити з собою, щоб ненароком не видати своїх товаришів бойовикам.

Про це він розповів в інтерв'ю газеті "Факти", згадуючи час, проведений у лікарні після підриву на розтяжці.

"Мене постійно допитували, тиснули психологічно. Я лежав весь обпалений, в осколках, після чергового наркозу. А бойовики у цей момент приставляли мені до скроні пістолет і обговорювали, де мене закопають", – розповів він.

"Давай у Кам'янці, – говорив один. – Там багато циган. Нехай виглядає так, начебто його вбили цигани". "Ні, краще на Гострій Могилі, – пропонував іншій. – Пам'ятаєш, ми там уже двох закопали?", – процитував Жемчугов.

"Пристрасний допит вели чоловік і жінка. Жінка була з "міністерства держбезпеки "ЛНР". Щойно вона приставляла мені до скроні пістолет, я починав уголос молитися й прощатися з рідними. І вона говорила: "Чорт забирай, я не можу стріляти! Нехай засне хоча б – тоді вб'ємо". І так разів п'ять-шість за ніч. Я розумів, що це відпрацьовані психологічні прийоми, і не піддавався", – додав він.

За словами Жемчугова, на той момент він уже не боявся смерті.

"Перед тим, як іти в партизанський загін, упорядкував усі документи, склав заповіт. Із життям я попрощався, ще коли поранений виповз на трасу й ліг під "Урал", – пояснив він.

Сепаратисти намагалися зламати Жемчугова розмовами про родину: "Ми знайдемо твоїх дружину, матір і дочку, – казали. – У мішках перевеземо їх через кордон і будемо катувати доти, доки ти не розколешся. Вони будуть тут, і ти будеш чути, як вони мучаться".

"Потім сказали, що дружина від мене відмовилася: "Такий інвалід, як ти, їй не потрібен. Її вже бачили з іншим. У нас навіть є знімки. Шкода, ти не можеш їх подивитися". Вони намагалися переконати мене, що і моя родина, і моя країна про мене забули і я нікому не потрібен", – розповів чоловік.

"Потім підключилися російські спецслужби. Це було зрозуміло й з їхніх питань, і з акценту. Хоча вони й намагалися видати себе за "луганчан-ополченців". Вони чомусь вирішили, що спіймали ледь не спецагента. По телебаченню "ЛНР" мене називали "міжнародним шпигуном", – зазначив Жемчугов.

"Я далі не здавався, і мені почали колоти якісь дивні препарати. Напевно, це те, що спецслужби називають "сироваткою правди". Я ніби був при тямі й розумів, що нічого не повинен говорити. Але… говорив і не міг себе контролювати. Злякався, що можу здати своїх партизанів, і вирішив із цим покінчити", – розповів він.

"Перегриз трубки крапельниці й почав у них дути, щоб у вену потрапило повітря й настала смерть. У мене майже вийшло. Але це побачили охоронці. Мене зв'язали, одразу поставили нові крапельниці. І все ж я не залишав спроб покінчити з собою. Падав із ліжка, бив охоронців ногами, відмовлявся від їжі, просив мене застрелити. До мене викликали лікарів із психдиспансеру, вони стали робити уколи", – заявив Жемчугов.

"Потім прийшов завідувач відділення й сказав: "Тобі все одно не дадуть померти. Але якщо щось трапиться, винними зроблять нас, лікарів. Кажуть, у тебе дружина лікар. Не підставляй нас", – додав він.

Жемчугов сказав, що більшість лікарів ставилися до нього добре, але в опіковому відділенні, де йому мали робити пересадку шкіри, вечорами санітарки напивалися й "розважалися": "Приходили в мою палату, починали мене штовхати, ображати, принижувати. "Охоронці" їм не заважали – стояли поруч і сміялися".

"За вісім місяців, які провів у лікарні, мене жодного разу не виводили на вулицю. Не випускали навіть із палати. Я вже забув, що таке сонячне світло й свіже повітря. У СІЗО в цьому сенсі було значно краще – там щодня на годину виводили на прогулянку", – розповів також він.

"Мене посадили в санчастину в луганській в'язниці, у камеру на трьох. Співкамерники мали за мною доглядати. Вони постійно змінювалися. В основному це були кримінальники з нижчих шарів суспільства", – додав Жемчугов.

Олена Рощенко, УП

"Українська правда" у Threads

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування