Україна звинуватила Росію в тому, що 15 червня вона завдала навмисного удару по Києво-Печерській лаврі, на засіданні Ради Безпеки ООН.
"В імперському божевіллі Путін хоче апропріювати історію, завдавши удару по власному міфу, на якому будуються претензії до України", – заявив постійний представник України в ООН Андрій Мельник.
Влучання російського дрона "Герань-2" в Успенський собор стало предметом розгляду Радбезу ООН, а кадри палаючої Лаври Володимир Зеленський показував Дональду Трампу під час саміту G7.
Не виключено, що це також вплинуло на готовність американського президента підтримати жорсткі формулювання щодо Росії в підсумкових документах саміту. На засіданні Радбезу, присвяченому лаврі, заступник постпреда США при ООН Ден Негря заявив, що час не на боці росіян, і закликав їх до "підписання угоди".
Російська сторона відкинула звинувачення України, назвавши їх лицемірними, та заявила, що цілі війни будуть досягнуті.
Водночас навіть атака на колишню головну твердиню Московського патріархату в Україні не змінила позиції самого Московського патріархату, який так і не засудив дії Росії.
Що Росія хотіла сказати ударом по Лаврі та які процеси відбуваються в українському православ'ї під час війни? "Українська правда" поговорила зі священником Православної церкви України Георгієм Коваленком.
Удар росіян по Лаврі: "Так не доставайся же ты никому"
– Навіщо росіяни вдарили по Успенському собору Києво-Печерської Лаври?
– Це чергове підтвердження того, що москалі не розуміють нашу логіку, психологію і не спроможні прорахувати реакції. І точно так само ми до кінця не можемо зрозуміти, що вони хотіли сказати цим. Але те, що у світі це помітили – це факт.
Тепер важливо показати світу, що немає ніякого захисту православ'я і духовного виміру війни, а є звичайна геноцидна війна, яку веде сучасна Російська імперія багато років, задовго до того, як стала імперією.
Андрій Боголюбський спалив Київ і забрав Вишгородську ікону. Петро І спалив Лавру, щоб "мазепинським духом не пахло". Радянські підпільники підірвали Успенський собор, намагаючись знищити когось із нацистських лідерів. Що вони хочуть сказати в цей момент?
Судячи з того, що вони почали виправдовуватися і плутатися у власних свідченнях, можливо вийшло не зовсім те, що вони планували. Але якщо це і був план, то він більше схожий на розпач: "Так не доставайся же ты никому". На початку війни Кремль декларував, що захист Лаври – одна із цілей.
Пригадую, як під час Революції гідності дзвонить до мене російське видання і просить коментар. Звучить питання: "А як там у вас в Києві наші російські святині?".
Можливо, росіяни мітили в щось інше – з одного боку там Батьківщина-мати, з іншого – музей Голодомору. Але сталося так, що вистрелили собі в ногу, показавши свою суть – безбожність.
– Яка частина Лаври досі перебуває під контролем Московського патріархату?
– Хотілося, щоб нинішні події стали каталізатором процесів, розпочатих кілька міністрів культури тому. До Лаври повернувся директор заповідника Максим Остапенко, і тепер треба лише державна воля, щоб зрушили з мертвої точки процеси, які зависли у судах.
На нижній території Лаври залишаються монахи Московського патріархату, не в печерах. Печери повністю під контролем, наскільки розумію, заповідника. Ближні печери вже відкриті для відвідувань і для молитви. Православна церква України звершує богослужіння в ближніх печерах. Розпочалися екскурсії – це постійний потік.
Дальні печери перебувають під контролем заповідника і там, можливо, відбуваються якісь роботи чи працює комісія. Є плани відкрити і їх для доступу віруючих спільно із заповідником.
Щодо богослужінь Московського патріархату, то вони звершуються в приміщеннях, які умовно відносяться до Лаври, але практично це за її територією – на в'їзді до нижньої Лаври. Поруч будівля колишньої інфекційної лікарні, яка була виселена під приводом перетворення в церковну. У цій будівлі з'явився храм. Водонапірна вежа раптом стала храмом Сергія Радонезького.
На території Лаври ніколи не було храму Сергія Радонезького, а тут він з'явився і став форпостом Московського патріархату. З іншого боку – так звана Афганська церква чи Воскресенська церква, яка функціонує окремо від монастиря і там служить так само Московський патріархат.
– Чому забуксував процес виселення Московського патріархату?
– Проблема в тому, що судочинство військового часу звершується за принципом мирного часу. Я не кажу, що суди непотрібні, але має бути поправка на війну.
Є рішення суду першої інстанції – мені здається, воно має бути виконане. А потім давайте його оскаржувати, обговорювати і т.д. Є рішення про розрив договору з Московським патріархатом ще від січня 2023 року? Воно має бути виконане. Якщо хтось проти, можна потім роками судитися.
Наразі ми бачимо затягування процесу – постійно відбувається відведення суддів, нез'явлення в суді, якісь позови на позови…
Завдання Московського патріархату – тягнути час.
– До моменту переговорів чи закінчення війни?
– До будь-якого моменту, який відтягує виконання рішення про виселення Московського патріархату. У переговорному процесі серед пунктів, які вимагає Москва, завжди є такий, що стосується Московського патріархату і, можливо, навіть безпосередньо Лаври. Отже, є очікування, що, можливо, влада зміниться і буде інша ситуація.
Цей процес очікування важливий. І я думаю, що там точно є ждуни, які чекають "освободителей".
– Обстріл Успенського собору вразив навіть далеких від православ'я. На місце удару приїхали президент, мер, депутати. Подію коментували всі. Крім Московського патріархату, чиї монахи могли навіть постраждати внаслідок атаки. Із великим запізненням вийшла заява митрополита Павла, який поклав відповідальність за обстріл на невідомі диявольські сили. Чим можна пояснити таку реакцію?
– Така сама реакція на війну: не згадувати агресора, мовчати, казати: "Я все сказав", робити дивні заяви або робити різні заяви з одного приводу. Давати цілу палітру заяв – ось проукраїнська, а ось антиукраїнська чи ніяка.
На мою думку, треба припинити від них щось чекати.
Люди не визначилися? Гаразд, їхнє право йти шляхом маргіналізації. Давайте допоможемо їм маргіналізуватися.
"Ми знаємо, які заповіді порушила Москва, розв'язуючи цю війну"
– Ще одна постать, чиє мовчання прозвучало гучніше за будь-які заяви – Патріарх Єрусалимський Феофіл, якого Дональд Трамп бажає бачити посередником у переговорах між Україною та Росією…
– На жаль, єрусалимський патріарх, напевно, більше любить російську допомогу, ніж правду, і живе власними проблемами й інтересами. У цьому йому допомагають, напевно, деякі російські паломники високого рангу. Схоже, єрусалимський патріарх не вільний у своїх висловлюваннях.
Навряд чи він може бути реальним посередником. Його титул вагомий, але реальної ваги ні в політичному, ні в міжнародному світі не має.
Єрусалимська церква – це невелика структура, яка намагається виживати. Тривалий час єрусалимський патріарх фактично перебував у Константинополі, а не в Єрусалимі. Його повернення в якийсь спосіб стало можливим, відбуваються богослужіння.
Єрусалимського патріарха турбує одна річ: щоб він постійно мав можливість служити біля Гробу Господнього, і щоб, не дай Бог, це служіння якось не припинилося. На Великдень це вже траплялося.
Думаю, тепер єдине, про що він просить у президента Америки і проситиме в інших – щоб його ніхто не чіпав і йому було спокійно. Впевнений, він сам був здивований пропозицією бути посередником.
– Хто міг підкинути Трампу ідею щодо цього посередника?
– Не знаю. Мені здається, це просто генерація контенту. Трамп побачив, що той збирається в Москву, і запропонував. А про що хотів говорити у Москві Феофіл?
Думаю, про те саме: щоб ізраїльська влада не заважала і не закривала Храм Гробу Господнього для богослужіння. Це важливо для всього православного світу, але це не та позиція, яка дає можливість бути посередником.
Москва відкинула як посередника Ватикан, який має і досвід, і вагу, і традицію перемовин. У єрусалимського патріарха навіть інституційно немає всього цього. Зрештою, не думаю, що Москва буде прислухатися до будь-якої думки, яка їй буде суперечити.
Як люди віруючі, православні ми могли б говорити про справедливість, правду, християнські підходи до вирішення конфліктів. Але ж там все чітко, є Божа заповідь: "Не забажай дому ближнього твого, дружини ближнього твого", Криму ближнього твого. Те, що вкрав, треба повернути.
Є заповідь "не вбивай". Ми знаємо, які заповіді порушила Москва, розв'язуючи цю війну. І якщо єрусалимський патріарх хоче бути посередником, він має нагадати заповіді, які Бог давав обраному народу на виході із землі рабства по дорозі до обіцяної землі, в центрі якої зараз розташовується Єрусалим і Храм Гробу Господнього.
– Наскільки ефективні зусилля російської пропаганди і лобістів на кшталт Новінського зараз на Заході?
– Про небезпеки деяких процесів ми говорили ще в травні 2022 року після Собору Московського патріархату у Феофанії. Нагадаю, що серед його рішень найбільш небезпечним було підказане певними службами розгортання мережі парафій УПЦ МП у Європі.
Очевидно, що це може бути способом Москви мімікрувати і ховатися від санкцій у Європі. Окрім того, це можливість транслювати серед українських біженців наративи, які посилюють російську пропаганду.
"Із Московським патріархатом асоціюють себе 3-5% українців"
– Як ви оцінюєте перехід парафій до ПЦУ? Процес на паузі?
– Ні, він триває. Московський патріархат системно працює над збереженням внутрішньої єдності – створюються інформаційні бульбашки, таргетуються аудиторії, кожній з яких дається пояснення, чому треба залишатися в Московському патріархаті.
Дехто щиро впевнений, що вони роблять цю церкву більш українською. Хтось щиро впевнений, що вони розірвали з Москвою, хоча жодного доказу цього розриву не існує, як і немає жодного рішення. Ще хтось не хоче розділень всередині громади. А є і ті, що вірять у благодатний зв'язок з Москвою: є "Росгаз", "Роснефть" і очевидно – "Росблагодать", краник від якої має лише Москва.
Але є нюанс: можна скільки завгодно рахувати папірці статутів, а можна дивитися на соціологію. Із Московським патріархатом асоціюють себе 3–5% українців. Можливо, є сенс не намагатися достукатися до вже повністю оброблених мізків духовенства вірних Московського патріархату, а працювати з рештою 97% чи 95% українців? Серед них 70% православних. Можливо, це і є наша аудиторія? Можливо, ПЦУ – це церква всього українського народу?
– 3% – це щось, що характеризує досить маргінальне явище. Але від'їхавши від столиці на кілька кілометрів у найближче село, можна побачити церкву Московського патріархату, а отже це фактор впливу на суспільство і, можливо, навіть потенційні вибори…
– Погоджуюся, безпекова складова тут неймовірно важлива. Але окрім забезпечення безпеки, маємо забезпечувати свободу совісті. Деімперіалізація і дерусифікація необхідні як у політичному та суспільному просторі, так і в церкві.
Що більш потужною, українською, по-справжньому євангельською, християнською буде Православна Церква України, то менше буде виникати питань довкола боротьби за храми.
Є дуже багато постімперського, пострадянського, століттями накопиченого монархічно імперського навіть у розписах та назвах храмів. Якщо з цим не працювати, то не буде майбутнього, розумієте? Маємо одночасно відроджувати і будувати нове. Маємо очистити свої традиції від нальоту московщини. У державі майбутнього має бути і церква майбутнього, адекватна викликам сучасності.
Можна безкінечно обговорювати проблему Московського патріархату, а мені здається, пора обговорювати, якою має бути справжня українська церква.
"Суть Московського патріархату – фундаменталізм. Це щось подібне до ІДІЛ"
– Коли медіа описували перше богослужіння Епіфанія в Успенському соборі, часто траплявся досить суб'єктивний пасаж про те, що в Лаврі в цей момент була тепла доброзичлива атмосфера, невластива цьому місцю раніше. Чому Московський патріархат зазвичай злий?
– Можливо, в Успенському соборі було багато пафосу, надто багато позолоти, "пшонка-стайл"...
Я був на першому постригу в печерах, де постригали в ченці нашого пономаря, молодого хлопця, який закінчив Академію. Коли чуєш молитви українською мовою, як Блаженнійший це читає досить спокійно, без зайвої екзальтації, це зовсім не так, як було раніше.
Суть Московського патріархату – фундаменталізм. Це щось подібне до ІДІЛ. "Русский мір" – не релігія, а ідеологія. Московський патріархат – інструмент Російської імперії. Так було сотні років. Це один з інструментів поневолення України. Остання реінкарнація Московського патріархату сталінського розливу – це радянська КДБшна структура, яка була створена за наказом Сталіна і за участі безпосередньо НКВС.
Згодом це були КДБ і ФСБ, функції яких зводилися до того, щоб контролювати і певним чином налаштовувати віруючих. У кінці 80-х – на початку 90-х моє покоління думало, що йде в гониму церкву. А з'ясувалося, що система була налаштована і контрольована. І щоб просуватися по сходинках, треба підписувати угоду якщо не з дияволом, то з КДБ.
Навіть щира людина за таких умов ламається. Ця робота поступова і лукава, це ж христочекісти, як в одній пісні співається. Система була вибудувана так, що вона вела роботу на користь своєї держави і спецслужб. Вела те, що називається когнітивною війною – переналаштовувала світогляд людини, зашиваючи певні наративи. І тому вони такі злі – бо спосіб і наратив такі.
Плюс – недовіра до критичного мислення і до освіти. Київська модель християнства від самого початку – від Ярослава, а потім розквіту гетьманщини, Могилянської академії – це освічене духовенство, яке завжди було під підозрою у московитів. Тут розвивалася освіта і виховувалися не лише священники, а й шляхта, еліти.
Усе це зачищалося, руйнувалося, уніфікувалося, але воно знову проростало і проростало. З одного боку, було завжди бажання ліквідувати українськість і переформувати під ідеал "русского міра", з іншого боку – наша невмируща традиція.
– Пів року тому суспільство сколихнуло журналістське розслідування про підпільну школу в Голосіївському монастирі, де діти вчилися за радянськими і російськими підручниками, із відповідними ідеологічними маркерами. Скільки ще подібних шкіл-осередків "русского міра" може бути в Україні?
– Думаю, вони точно існують. Ждуни є, але в них немає можливості впливати на широкий загал.
Питання, як з цим працювати у законний спосіб. Теоретично можемо припустити, що священники Московського патріархату – це потенційні колаборанти? А потенційний колабораціонізм є злочином?
– Ні, але є стаття про виправдання військової агресії…
– Так, але це треба довести.
Загалом працювати зі світоглядом – це складна історія.
Моя пропозиція – працювати не з кількома відсотками прихильників МП, а з рештою суспільства. Тими 80%, які вважають себе християнами і православними. Давайте виробляти український контент. Давайте будемо зрозумілими нашим дітям. Давайте зробимо так, що українське буде найкращим, найцікавішим, найглибшим і можливо найдуховнішим.
– Чим ви можете пояснити те, що предстоятель Києво-Печерського монастиря отець Павло, відомий в народі як "Паша-Мерседес", попри відкриті з 2023 року кримінальні провадження, чудово почувається і вільно пересувається? З незручностей – хіба що живе не в Лаврі. Це можливо без високопоставленого лобі?
– Неможливо. Людина працювала на таке лобі багато років. Людина модерувала певні процеси і була включена в коло еліти.
– Хто в нинішній системі влади є лобістом Московського патріархату?
– Не знаю. Влада намагається щось робити. Можливо, у певних питаннях не дуже фахово, десь не вистачає рук. Лобіювання ж відбувається не завжди прямо. Наприклад, пам'ятник Мазепи ніяк не може з'явитися в Лаврі. Начебто всі за, а пам'ятника немає – а давайте у Юнеско ще запитаємо, експертизу проведемо або просто поставимо на виставці. А може, це взагалі не на часі?
Напевно, не вистачає політичної волі. Плюс, знову ж, давайте подивимося на Київ. У Києві практично немає переходів…
– Лобізм відбувається на рівні Офісу президента: раніше – Єрмака, зараз – Буданова. Чи нижче?
– Такі люди, як владика Павло, вибудували мережу зв'язків, і ця мережа нікуди не поділася.
"Владика Павло вмів падати на коліна, плакати і просити, щоб його пробачили"
– Києво-Печерська лавра була оплотом Московського патріархату. Що зараз є центром Московського патріархату?
– По-перше, є Почаївська лавра, яка завжди була оплотом саме фундаменталістського бачення світу. Збереглися практично всі монастирі із певним типом чернецтва.
Корпоративно структура МП зберігається. Це мережа священників, єпископів, парафій. Вона перебуває у стані обложеної фортеці, там тримаються один за одного і налаштовані вороже до українського суспільства. Певною мірою це і дозволяє їм зберігатися, але якщо так триватиме довго, то наступні покоління не будуть хотіти йти в московське гетто.
– Митрополит Онуфрій також у подібній облозі?
– Йому вже більше 80 років і він навряд чи зміниться. У нього є або певне бачення, або певне завдання, яке він виконує. З його точки зору, це працює. З нашої точки зору, його позиція сприяє маргіналізації Московського патріархату.
– Коли ви були правою рукою предстоятеля УПЦ (МП) Володимира (Сабодана), такі люди, як Павло, були проблемою чи нормою?
– Владика Павло вмів падати на коліна, плакати і просити, щоб його пробачили. А Блаженнійший був людиною доброю. Він будував церкву на любові, і тоді вона все більше ставала українською.
У довоєнний час спроможність об'єднувати різні спільноти з різними поглядами для церкви була радше плюсом, ніж мінусом.
Після 2014 року, починаючи з окупації Криму, багатовекторність стала неможливою, це вже було підігравання агресору.
– Журналістка Соня Кошкіна оприлюднила спогади про те, що предстоятелю УПЦ (МП) Володимиру в 2008 році дзвонив Володимир Путін і особисто пропонував очолити РПЦ. Можете підтвердити чи спростувати?
– Мені здається, що якби це було, я б знав. Але якщо вже згадувати той час, то справді був такий момент, коли було зібрано собор, зібрання єпископату Української православної церкви перед поїздкою до Москви (на синод з обрання предстоятеля РПЦ – УП).
Був уже готовий текст доповіді Блаженнійшого, у якому було все, окрім фіналу – рішення, будемо ми балотуватися, чи ні.
І я пам'ятаю, коли Блаженнійший думав над цим, а потім сказав: "Ні, я залишуся митрополитом київським". І тоді з помилкою в кількості митрополитів було сказано, що він хоче залишитися 150-им київським митрополитом, а не п'ятим патріархом московським. Тоді нам просто забракло часу порахувати ці цифри.
– Спічрайтером були ви?
– Ми з кількома іншими особами робили цю історію. Про розмову з Путіним я не знаю нічого. На соборі у Москві, на якому було обрано Кирила, було видно, що це вибори без виборів. І ми зсередини бачили, як працювали з українською делегацією, зокрема, українські олігархи. Було зроблено все, щоб український єпископат не діяв спільно. А потім перший візит Кирила в Україну показав, що нам не по дорозі.
Окрім того, в 2008 році був візит Вселенського патріарха до Києва і Москва вже почала грати свою гру. Ми приймали Вселенського, хоча Москва була категорично проти…
Більше того, під час цього візиту могла бути оголошена канонічна автокефалія.
Були переговори, але тоді патріарх Філарет не захотів ставати просто митрополією Константинопольського патріархату.
Я пам'ятаю цей момент: Москва робить заяву проти приїзду Вселенського до Києва, це робить заступник Кирила. Він тоді був ще не патріархом, а очільником "отдела внешних церковных сношений", КДБшної структури всередині Московського патріархату ще з радянських часів.
Я приношу Блаженнійшому роздруківку, він читає і каже: "Ну, ми ж домовлялися". З Олексієм домовлялися, а з Кирилом – ні.
Я тоді, до речі, перші блоги свої написав. Наша позиція була така: якщо Вселенський визнає київський патріархат, то ми не маємо бути проти, ми маємо визнати їх і разом молитися. Це була наша публічно озвучена позиція. Потім Блаженнійшого Вселенський патріарх запросив на зустріч предстоятелів церков, які готували православний собор. Ми були там всупереч і окремо від Москви. Це дуже не сподобалося тоді Кирилу. Ми тоді роздали всім предстоятелям церков листи з проханням допомогти нам здолати розділення в українському православ'ї.
Ми не відморозилися від цього процесу, як зробив Московський патріархат під час томосу.
Ми в принципі на рівні домовленості з державою погодили, що це можливо. Зрозуміло, що ми навряд чи долучимося, але принаймні не будемо жорстко прив'язані до московської позиції.
– Відхід Філарета. Що це означає для церковного життя? Чи відбуваються переходи з Київського патріархату до ПЦУ?
– Блаженнійший Епіфаній з першого дня смерті Філарета служить у Володимирському соборі, відспівував його там, і там похований Філарет. Це собор Православної Церкви України і він був ним завжди, відповідно до всіх документів. З 2018 року Київського патріархату не існує.
Філарет був почесним патріархом. Його небажання у якийсь момент стати другим у церкві не призвело до розколу в Православній Церкві України.
"Є нагода розібратися з деякими маркерами "русского міра""
– Чи варто державі під час війни вкладатися у відбудову Успенського собору Лаври, який по суті є новобудом?
– Успенський собор – не новобуд хоча б тому, що це та сама Києво-Печерська лавра і той самий Успенський собор на тому самому місці, де він був побудований 975 років тому.
Відбудова – це важлива символічна дія, символ нашої стійкості і того, що ми – нація, яка ці святині творить, зберігає, а якщо якийсь москаль руйнує, ми його знову відновлюємо.
З іншого боку, мені здається, зараз є нагода розібратися з деякими маркерами "русского міра".
– Перемалювати фрески з Павлом, Онуфрієм і Володимиром?
– Там же дивним чином на 2 поверсі з'явилися розписи не в стилі. Руйнація 1941 року дала можливість у 2000 відновити не ті розписи, які були раніше. І після пожежі у 18 столітті Успенський собор перерозписали в московсько-лубочному стилі, а не в українському бароко.
У 2021 році восени закінчили розписи, які повністю не відповідають естетиці собору, зроблені без жодних погоджень із заповідником.
– Віддати Росії Іллю Муромця?
– Ні. Він – Муровець і до того Мурома не має жодного стосунку.
– А засновників Москви треба віддати?
– А їх там немає, їх не знайшли.
– Столипіна?
– У нашому законодавстві пам'ятно-охоронна сфера вибудувана так: треба зберігати, досліджувати і популяризувати. Якщо, умовно, 200–300 років тому "русскій мір" тут щось набудував, то наша українська система музеїв буде це зберігати, досліджувати і, можливо, популяризувати негативно, буде сваритися на це. А нам треба могилу Петра Могили в Успенському соборі відродити, могилу Дашкевича, засновника Запорізької Січі.
Бо могилу Румянцева-Задунайського, те, що ви сказали, відроджено в соборі. Могилу Столипіна відродили в 1989 році коштами Укрреставрації. Питання, що з нею робити? Можливо, обміняти на наших полонених. А можливо, поставити на іншій стороні, де планується пам'ятник Мазепи. Бо там ще зі Столипіним поруч Іскра і Кочубей.
Також питання, а що робити з фарфоровими двоголовими орлами, які на дзвінниці? Можливо, пора про це говорити і ухвалювати рішення.
Головне не увійти в довгий судовий процес на кшталт того, який маємо з виселенням Московського патріархату з Лаври.
Лавра має бути під опікою української держави як музей-заповідник і надбання всього народу. А Православна церква України буде наповнювати її духовним життям, культурою і освітою.
Тетяна Даниленко, УП