"Те, що не показано, — для світу не існує": як змінилися військові медіа під час війни

Коли у 2022 році перед нами постало завдання розбудовувати медійну команду ще у Третій окремій штурмовій бригаді, я не міг уявити, наскільки глибоку революцію переживе військова медійна сфера за ці роки. Якщо раніше у бригадах зазвичай працювали кілька людей, відповідальних за зв'язки з громадськістю, то сьогодні медіа стали одним із ключових інструментів армії.

Сьогодні, координуючи комунікації вже на рівні Третього армійського корпусу, я бачу очевидне: медіа в ЗСУ пройшли шлях від скромної допоміжної пресслужби "для галочки" до потужної зброї, що напряму впливає на боєздатність війська.

За майже 5 років війна змінила роботу військових медійників: тепер журналістам стало майже неможливо потрапити до піхоти, а від якості комунікації залежать рекрутинг, донати й навіть масштаби міжнародної підтримки України.

Від документалістики до військових комунікацій

Від 2014 року я висвітлював Харківський Майдан та АТО — спочатку як документаліст, згодом – як військовий документаліст. На початку великої війни рішення було простим: треба йти добровольцем, починав із піхотної складової.

Проте після Київської кампанії підрозділ почав розбудовуватися, у нас з'явився полк, а разом із ним — потреба у власній медійній команді. Так попередній досвід повернув мене до комунікацій, але вже у структурі армії. Тепер я не стільки сам працюю з журналістами в полі, як розбудовую та навчаю комунікаційні команди у бригадах корпусу: 125 ОВМБр, 3 ОШБр, 60 ОМБр, 63 ОМБр та 53 ОМБр, а також у 1030-му зенітному ракетно-артилерійському полку "Аквіла" та 21-му окремому полку БПБС "Kraken 1654".

Завдання полягає не просто у виробництві контенту, а у створенні автономних команд, які знають свій підрозділ, самі знаходить історії, працюють із журналістами та здатні закривати весь комунікаційний цикл.

В умовах сучасної війни комунікації давно перестали бути "додатком до пресрелізів". Інформаційний фронт безпосередньо впливає на темпи мобілізації, обсяги міжнародної допомоги та загальну здатність держави чинити опір.

Масштабування військових медіа за роки повномасштабної війни є безпрецедентним. І головна задача комунікаційників корпусу – сформувати повністю автономні медіапідрозділи всередині бригад, які здатні самостійно закривати весь цикл: від зйомки унікального бойового контенту до його дистрибуції та системної роботи з англомовною аудиторією.

Окремий виклик — люди. Армії потрібен не просто хороший оператор чи фотограф, а медійник, який здатен працювати в зоні бойових дій. Щоб після обстрілу в нього не вимкнулися всі творчі здібності, а він продовжував думати, знімати й створювати. Таких людей небагато, і зібрати з них команди для нових бригад було одним із найскладніших завдань.

Найважливіше відбувається до зйомки

Роботу пресофіцера часто уявляють як супровід: зустрів журналістів, привіз на позицію і постояв поруч із ними під час зйомки. Насправді найважливіша частина роботи починається раніше — коли журналіст іще нікуди не приїхав.

Не можна просто попросити у командира будь-який розрахунок медичної евакуації, артилеристів чи пілотів дронів. Треба знайти людей, які готові говорити, визначити безпечну локацію, перевірити, що потрапить у кадр і чи не видасть воно зайвого через OSINT, врахувати військову таємницю, бойову обстановку, дату, маршрут і логістику.

Журналісти часто розуміють, яку історію хочуть розповісти, але не завжди знають, кого саме варто показати. Досвідчений пресофіцер не просто виконує початковий запит, а пропонує найкращих героїв і спосіб розкрити тему. Для цього треба постійно знати, чим живе підрозділ: його людей, можливості та все, що дозволено висвітлювати. Без такого внутрішнього аудиту якісної роботи не буде.

Однією з найскладніших є робота з окремими західними медіа. Наприклад, журналісти іноді приїжджають із заявленою військовою темою, але під час інтерв'ю намагаються отримати від українських військових коментарі щодо внутрішньої політики інших країн.

Ми без проблем готові показувати все, що нам дозволено показувати. Але військовослужбовці не можуть брати участь в жодних політичних іграх.

Інколи ж деякі журналісти звертаються з одним запитом, а потім намагаються вивести українських військових на тезу, що дискредитує політичне керівництво, чи щоби вони розкрили якусь безпеково заборонену тему. Такий підхід є некоректним, адже українські військовослужбовці не повинні ставати учасниками політичних дискусій, які не мають стосунку до їхньої служби.

Війна дронів закрила дорогу до піхоти

У 2022–2023 роках журналісти ще могли працювати значно ближче до піхотних позицій. Тепер ми їх туди просто не возимо. Журналіст не є військовослужбовцем і не має відповідної підготовки, а безпілотна компонента ворога сьогодні становить основну небезпеку на таких виїздах.

Тому зараз журналісти здебільшого працюють із розрахунками БпЛА, артилеристами та зв'язківцями, а з піхотинцями спілкуються вже в тилових районах. Передній край показують дедалі менше, але це не небажання військових говорити — це реальність дронової війни.

Навіть у другій чи третій лінії все починається з детального планування. Треба врахувати погоду, актуальні загрози, маршрут і час заїзду, порадитися з командиром, який краще знає обстановку на місці, та вибрати коридор, де ризик буде найменшим.

Пресофіцер не може гарантувати стовідсоткової безпеки. У 2023 році ми багато разів потрапляли з журналістами під обстріли, але обійшлося без поранених. Тепер кожен маршрут більше схожий на математичний розрахунок: він не усуває небезпеку, але має максимально її зменшити.

Того, чого немає в медіа, для світу не існує

Від 2022 року в українській армії відбулася революція військових медіа. Раніше типова служба зв'язків із громадськістю складалася зі старшого офіцера, молодшого офіцера та фотографа. Тепер комунікації розв'язують три критичні для війська завдання.

Перше — рекрутинг. Бригади й корпуси в медійному просторі конкурують за мотивованих людей. Друге — донати, ефективність яких прямо залежить від довіри до підрозділу та якості його комунікації. Третє — міжнародна увага.

Для українця війна існує об'єктивно, навіть якщо він сьогодні не відкрив новини. Для людини у Франції, Німеччині чи Сполучених Штатах того, що не висвітлено, не існує. Якщо світ не бачить війни, він поступово перестає про неї думати — а разом із цим слабшає розуміння її масштабу й необхідності підтримувати Україну.

Подальший розвиток має три напрямки. Перший — автономні медіакоманди у бригадах і корпусах із повним циклом виробництва контенту. Другий — системна робота з англомовною аудиторією та адаптація матеріалів для партнерів. Третій — оновлення статутів і нормативної бази, які досі не відповідають реальній ролі комунікаційників.

Бо від того, що армія здатна показати й пояснити, безпосередньо залежать її люди, ресурси та підтримка. А те, чого світ не побачив, для нього дуже швидко перестає існувати.

Олександр Бородін, старший офіцер відділу комунікацій Третього армійського корпусу